Бджільництво

О.Г.Мегедь, В.П.Поліщук. Київ. "Вища школа", 1987

Організаційно-господарські основи бджільництва

Бджільництво, як галузь сільськогосподарського виробництва, займає проміжне місце між рослинництвом і тваринництвом. Його кормова база — посіви ентомофільних сільськогосподарських культур, плодово-ягідні насадження, лісові, лучні і дикорослі та сіяні медоноси. Під пасічні садиби виділяють ділянки земельних угідь господарств, в лісах міжгосподарських об'єднань і Держлісфонду. Для розміщення кочових пасічних точків виділяють ділянки в лісах, парках, на полях багаторічних і однорічних трав, в лісосмугах, на луках та в інших місцях поблизу джерел взятку.

Beekeeper's textbook

Учебник пчеловода

Учебник пчеловода

Розмір пасік і спеціалізованих бджолярських господарств визначається потребою в бджолах для запилення сільськогосподарських рослин, плановими завданнями щодо виробництва продукції бджільництва у дедалі зростаючих розмірах і більш повного використання кормової бази.

Вулики розміщують на земельній ділянці з розрахунку 1 га на кожні 100 бджолиних сімей. Тут зводять пасічні будівлі, садять дерева і кущі для створення орієнтирів бджолам, затінення вуликів, обсаджують ними окремі пасічні точки з сім'ями для захисту від вітрів та поліпшення кормової бази бджільництва.

Залежно від кількості бджолиних сімей у господарстві може бути кілька пасічних садиб, але одна з них має бути центральною. З центральної садиби здійснюється керівництво всім пасічницьким господарством і обслуговування його.

Кочові пасічні точки розміщують безпосередньо біля масивів медоносів. Оскільки медоноси сіють відповідно до сівозміни на різних полях, то й кочові пасічні точки щороку розміщують на новому місці. При використанні білої акації, липи та інших медоносів в лісах колгоспів та Держлісфонду пасіку можна розміщувати на одному місці з року в рік. В таких місцях влаштовують виносні пасіки з відповідним обладнанням, як і на стаціонарних.

Для міжгосподарських бджолопідприємств і бджолоферм на землях одного з господарств об'єднання відводять ділянку землі під центральну пасічну садибу. Перевагу віддають господарствам, які прилягають до районних центрів або мають культурно-освітні заклади.

Виносні пасіки розміщують на землях господарств — учасників міжгосподарського бджолопідприємства або бджолоферми. Для пасічного точка відводять земельну ділянку до 1 га. Вулики з бджолами на виносних пасіках утримують протягом пасічного сезону, а на окремих — з весни до осені.

Для запилення культур закритого грунту крім запилювальної утримують і резервну пасіку. Поки бджолині сім'ї першої використовують на запиленні, на резервній нагромаджуються запаси меду і перги для обох пасік на час зимівлі і на наступний рік.

Бджільництво, як і інші галузі сільськогосподарського виробництва, може розвиватися двома шляхами — екстенсивним та інтенсивним.

При екстенсивному типі виробництво продукції збільшують кількісним розширенням пасіки, бджолоферми, комплексу, скорочують витрати на капіталовкладення і на догляд за бджолиними сім'ями. Такий тип розвитку більш прийнятний у місцевостях з доброю природною кормовою базою в бджолярських радгоспах Приморського, Хабаровського і Алтайського країв, а на Україні — в господарствах трестів «Закарпатліс», «Прикарпатліс», «Чернівецьліс» при використанні медоносів на лісосіках. В районах інтенсивного землеробства, де бджіл утримують для запилення сільськогосподарських культур і виробництва меду, пасічницьке господарство ведеться також екстенсивно.

Останнім часом у зв'язку із загальним курсом на інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва передові бджолярські господарства дедалі впевненіше переходять на інтенсивний шлях розвитку. Для цього створюють необхідну матеріально-технічну базу, розводять сім'ї селекційних ліній районованих порід бджіл, впроваджують науково обгрунтовані технології виробництва тих або інших видів продукції бджільництва.

Інтенсифікація бджільництва відбувається передусім шляхом його концентрації і спеціалізації.

Концентрацію бджільництва провадять з метою збільшення виробництва продукції низької собівартості. У практиці бджільництва відомі різні шляхи концентрації виробництва, зокрема:

1) збільшення кількості бджолиних сімей в даному господарстві і перетворення пасіки на бджолоферму, а бджолоферми на бджолокомплекс;

2) створення в конкретному господарстві (сільськогосподарському або промисловому) бджолокомплексу або бджолоферми;

3) міжгосподарська кооперація — об'єднання окремих господарств в міжгосподарське бджолопідприємство.

Концентрація бджільництва здійснюється в основному об'єднанням пасік окремих колгоспів і держгоспів у міжгосподарські об'єднання — бджоло підприємства, бджолоферми. В місцевостях, де є сприятливі умови для виробництва меду, створюють бджолокомплекси. Так, в Українській PCP бджолокомплекси створено в колгоспі «Більшовик» Немирівського району і в радгоспі «Подільський» Барського району Вінницької області, в м. Цюрупинську Цюрупинського району Херсонської області. Останній базується на кормовій базі господарств Цюрупинського, Голопристанського і Каховського районів Херсонської області. Крім того, бджолині сім'ї бджо-локомплексу запилюватимуть плодові насадження в садівницькому комплексі на 1000 га «Краса Херсонщини» Каховського району.

В Українській PCP створено 30 міжгосподарських бджолопідприємств, з них суто пасічницьких десять, решта лісопасічницькі та інші, які поєднують інтереси галузей сільського господарства — бджільництва, лісівництва та ін. Бджолофєрми і бджолокомплекси спеціалізуються на виробництві меду та іншої продукції бджільництва і запиленні бджолами ентомофільних сільськогосподарських культур. Міжгосподарські об'єднання спеціалізуються на розвитку як бджільництва, так і двох і більше галузей сільськогосподарського виробництва, зокрема лісівництва, ягідництва.

При створенні об'єднань у бджільництві керуються затвердженим Радою Міністрів СРСР у 1978 р. Положенням про виробниче об'єднання в сільському господарстві. Створені об'єднання повинні забезпечувати дальший розвиток соціалістичного виробництва і підвищення продуктивності праці, впроваджувати у практику найновіші досягнення науки, техніки і передового досвіду.

Бджолопідприємства створюють на добровільних засадах, виходячи з матеріальної заінтересованості працівників і рентабельності виробництва.

При вирішенні питання про створення спеціалізованого на виробництві продукції бджільництва господарства передусім складають його організаційно-економічне обгрунтування. Для цього роблять відповідні розрахунки, щоб довести доцільність створення господарства того або іншого виробничого напряму. У розрахунках базуються на даних обліку запасів нектару в наявній кормовій базі бджільництва як на землях даного господарства, так і в місцевостях, де її можна використати шляхом кочівель. Розраховують потребу в бджолиних сім'ях по роках, виходячи з планових завдань виробництва меду та іншої продукції. Визначають потребу в робочій силі для обслуговування пасік, бджолоферм, бригад. Підбирають проекти будівель для центральної садиби. Враховують наявність і можливості створення культурно-побутових умов для майбутнього пасічницького господарства.

Дані про кормову базу бджільництва беруть з виробничо-фінансових планів і річних звітів господарств, таксаційних описів лісгоспзагів, а також визначають їх під час маршрутних обстежень місцевостей.

Бджолокомплекси з виробництва меду створюють колгоспи, радгоспи, держгоспи на правах галузі господарства. Бджолокомплекс є власністю того господарства або організації, які його створили. Бджолокомплексу виділяють кошти на капіталовкладення та обігові для придбання дрібного інвентаря, бджолиних сімей, маток і виробничої діяльності господарства.

Виробничою базою бджолокомплексу є центральна садиба, де будують виробничі та інші господарські приміщення. Спосіб використання кормової бази бджолокомплексу — лише кочовий, оскільки власної кормової бази в них недостатньо. Бджолокомплекс оснащують найновішим інвентарем та обладнанням, засобами механізації, купують автотранспорт, обладнують автопавільйони або автоплатформи для утримання бджолиних сімей.

Розміщення і спеціалізація бджільництва.

Географічне розміщення бджільництва визначається наявністю продуктивних медоносів на значних площах і потребою в бджолах для запилення ентомофільних сільськогосподарських культур. Бджільництво поширене від тропіків до Північного полярного кола. В Приморському, Хабаровському, Алтайському краях та в Сибіру з наявністю природної кормової бази на значних площах створено бджолорадгоспи з виробництва меду. Для використання запасів нектару з лісової малини і зніту на лісосіках Карпат створено бджолоферми в лісокомбінатах трестів «Прикарпатліс», «Закарпатліс» і «Чернівецьліс». Бджолорадгоспи розплідницького матковивідного напряму створено на північному Кавказі, в Закавказзі та Середній Азії. Бджільництво зони інтенсивного землеробства, зокрема Українська PCP (крім Карпат), спеціалізується на запиленні сільськогосподарських культур та виробництві меду.

Спеціалізація сільськогосподарського виробництва передбачає науково обгрунтоване розміщення галузей, плановий характер виробництва, задоволення потреб населення у продовольстві, а промисловості — в сировині. Спеціалізація залежить від географічних і кліматичних умов. У бджільництві спеціалізація передбачає підпорядкування господарства основній меті його створення — виробництву максимальної кількості певної продукції низької собівартості.

За формою у бджільництві розрізняють спеціалізацію зональну, вузьку міжгосподарську, внутрішньогосподарську і внутрішньопасічну. Спеціалізація залежить від кліматичних і медозбірних умов і виявляється в розвитку тих видів діяльності пасічницького господарства, для яких є відповідні умови.

У спеціалізованому пасічницькому господарстві крім бджільництва як головної галузі можуть бути додаткові й допоміжні галузі — лісівництво, ягідництво, квітникарство, овочівництво закритого грунту, деякі галузі тваринництва, а також столярний, технологічний та інші цехи для виготовлення столярних виробів, переробки меду, плодів, ягід і овочів, консервування продуктів харчування.

Зональна спеціалізація.

Кліматичні умови Півдня СРСР (Середня Азія, Закавказзя, південні області Української PCP і зокрема Закарпаття) дають змогу виводити бджолиних маток рано навесні, а переслані в зону Лісостепу, на Полісся і в Нечорноземну зону РРФСР, вони використовуються для формування ранніх відводків. Кожен з відводків дає по 20—30 кг товарного меду. Матки-помічниці, використані в зоні Степу для формування відводків, підвищують товарний медозбір на 15—20 кг від кожної бджолиної сім'ї, якій таких маток підсаджували. Племінні матки селекційних ліній районованих порід бджіл поліпшують продуктивні якості сімей на рядових пасіках, що також сприяє підвищенню медозборів.

В республіках, краях і областях, які прилягають до Кавказу, а в Українській PCP — в передгірних місцевостях Кримської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської і Чернівецької областей весна починається рано і є достатній пилковий взяток для формування ранніх бджолопакетів. Є можливість використовувати пакети у виробництві меду в Сибіру, Нечорноземних областях Російської Федерації, на запиленні культур закритого грунту і збільшувати кількість бджолиних сімей у всіх зонах СРСР.

Формування бджолопакетів в областях Степу та Карпат, а також в передгірній зоні Криму дає змогу використовувати їх для виробництва меду на кормовій базі півночі європейської частини СРСР, в Сибіру та в Степу, Лісостепу й Поліссі. Пакети дають також змогу збільшувати кількість сімей і використовувати їх для запилення сільськогосподарських культур, зокрема огірків у теплицях.

Вузька спеціалізація означає виробництво однієї основної продукції — меду або бджолиних маток, або запилення бджолами ентомофільних сільськогосподарських культур, зокрема культур закритого грунту. Цей вид спеціалізації характерний для господарств промислового напряму.

При міжгосподарській спеціалізації дві пасіки в районі спеціалізуються на виведенні племінних бджолиних маток, частина пасік — на формуванні бджолопакетів для реалізації, при наявності теплиць — на запиленні культур закритого грунту, при наявності садів — на запиленні плодових і ягідних насаджень, при вирощуванні насінників багаторічних бобових трав — на запиленні їх, при вирощуванні гречки — на запиленні цієї культури, а решта пасік спеціалізується на виробництві товарного меду. Кращі виробничі результати дає створення районного міжгосподарського об'єднання — бджолопідприємства.

Внутрішньогосподарська спеціалізація. П'ять — шість пасік господарства об'єднують у бджолоферму і спеціалізують на виробництві певної продукції. Залежно від спеціалізації їх оснащують високопродуктивним інвентарем, засобами механізації, обладнанням, будують виробничі приміщення.

При наявності масивів медоносів, які можна використовувати під час кочівлі пасік, в складі колгоспів, радгоспів створюють бджолокомплекси. Перший бджолокомплекс в СРСР створено в колгоспі «Заветы Ильича» Липецького району Липецької області в 1972 р. Він спеціалізується на виробництві товарного меду.

Бджолокомплекси створюють за проектами, які розробляє конструкторсько-технологічне бюро Науково-дослідного інституту бджільництва за замовленнями господарств та за індивідуальними проектами.

При внутрішньофермській спеціалізації одна — дві пасіки займаються виведенням племінних бджолиних маток для ферми і з метою реалізації, збиранням квіткового пилку, запиленням бджолами культур закритого грунту або насінників багаторічних бобових трав. Решта пасік мають запилювально-медовий напрям.

Внутрішньопасічна спеціалізація. На пасіці виділяють племінне ядро з 10—15 % бджолосімей. Від сімей племінного ядра виводять маток для всієї пасіки. Для осіменіння маток і зберігання запасних створюють нуклеусне господарство, виділяють сім'ї для відбору обніжжя бджіл, маточного молочка, формування племінних відводків бджіл і бджолопакетів.

У міжгосподарському бджолопідприємстві чи бджолокомплексі бджолоферма і пасіка є його складовими частинами. П'ять — шість пасік створюють бджолоферму, а п'ять — шість бджолоферм — пасічницьку бригаду. Дві — три бригади є складовою частиною самого пасічницького господарства на власному балансі, з окремим виробничо-фінансовим планом.

Бджолофермам і пасікам виділяють необхідне пасічницьке обладнання та інвентар для обслуговування бджолиних сімей на стаціонарному і кочовому пасічних точках. Пасіку обслуговує один бджоляр. При спеціалізації на виведенні бджолиних маток на пасіці працює матковод. При ланковій системі ферму з 300—600 сімей обслуговує ланка з трьох пасічників.

Для збільшення виробництва продукції насамперед створюють належну матеріально-технічну базу, впроваджують у виробництво досягнення науки і передового досвіду. Належна матеріально-технічна база дає змогу повніше використати кормову базу бджільництва, краще підготувати сім'ї бджіл до медозбору, своєчасно вибрати з вуликів стільники з медом.

За рекомендаціями Науково-дослідного інституту бджільництва промислова бджолоферма повинна мати 600 бджолиних сімей, пасіка — 100, кочовий пасічний точок залежно від місцевих медозбірних умов — від 30 до 100 сімей. У багатогалузевому господарстві пасіка і бджолоферма є виробничими галузями.

Розмір пасік і бджолоферм встановлюють залежно від потреби в бджолиних сім'ях для запилення культур. Часто ця потреба більша, ніж її може забезпечити наявна кормова база. Тому кормову базу збільшують і поліпшують, використовують додаткове джерело кормів під час кочівлі вуликів. Чим вища забезпеченість нектаром, тим більше виробляється товарного меду.

При запилювальному напрямі бджільництва основним завданням є нарощування бджіл для запилення у відповідні періоди пасічного сезону всіх культур господарства.

При запилювально-медовому напрямі є потреба у будівництві виробничих приміщень для виконання деяких робіт на промисловій основі: виготовлення інвертованого цукрового сиропу, кормової пасти, навощування рамок за допомогою електроприладів, відкачування меду на високопродуктивних радіальних медогонках. Промислова технологія вимагає використання вуликів з корпусами та магазинними надставками, засобів механізації для виконання навантажувально-розвантажувальних робіт.

Основою кормової бази бджільництва є планові посіви ентомофільних сільськогосподарських культур: соняшнику, гречки, насінників багаторічних бобових трав. Разом з дикорослою нектароносною рослинністю в лісах, на луках, в населених пунктах, на полях вони забезпечують певний тип взятку.

При організації кормової бази основним завданням є забезпечення безперервного взятку протягом всього пасічного сезону, збільшення медозбору завдяки підвищенню нектаропродуктивності посівних культур. Для цього один сорт замінюють більш нектароносним, сіють одну й ту ж культуру (гречку і соняшник) у два — три строки, висаджують медоносні дерева і кущі з високою нектаропродуктивністю (білу, рожеву акацію, клен польовий, липу).

За останні десятиріччя наука досягла певних успіхів у вивченні біологічних особливостей та нектаропродуктивності багатьох нектароносних і пилконосних культур, у розробленні технології вирощування і підвищення їхньої медопродуктивності. Зокрема, вивчено й рекомендовано такі травосумішки: фацелія або гірчиця з люпином, горохом, викою посівною; біла акація в спеціальних гаях з жовтою акацією, птелеєю. Провадяться роботи щодо підвищення медопродуктивності дерев завдяки відповідному лісогосподарському догляду.

Спеціалізація пасік, концентрація бджолиних сімей у великі пасічницькі господарства, оснащення їх досконалим інвентарем, обладнанням і засобами механізації створюють умови для переведення бджільництва на промислову основу, дає змогу раціональніше використовувати засоби виробництва і кормову базу.

Елементами промислової технології у бджільництві є ланковий метод обслуговування бджолиних сімей, механізація робіт, кочівлі з бджолами протягом всього пасічного сезону, випуск продукції в розфасованому вигляді у спеціальних цехах/ створених при комплексах.

Перед тим як створити міжгосподарське підприємство, аналізують стан бджільництва у господарствах-учасниках за три роки, враховуючи досягнення передовиків за три сприятливі роки з останніх п'яти. Організаційно-економічне обгрунтування (ОЕО) закінчують економічними розрахунками по роботах створюваного підприємства на рік повного освоєння його потужностей. Розглядають і затверджують ОЕО на районній міжколгоспній раді. Господарство реєструється в райвиконкомі. На підставі рішення райвиконкому відділення Держбанку СРСР відкриває його рахунки. Воно також має свої штампи, печатки.

Господарство діє на принципах госпрозрахунку відповідно до положення, затвердженого вищестоящою організацією. Це положення реєструє відділення Держбанку СРСР і райфінвідділ райвиконкому.

Управління виробництвом у бджільництві здійснюється на основі територіально-виробничого принципу за такою схемою: відділ бджільництва Головного управління тваринництва Держагропрому СРСР, Управління бджільництвом Держагропрому Української PCP, Обласна контора бджільництва, підпорядкована Управлінню бджільництвом Держагропрому УРСР, яка працює в контакті з обласним агропромисловим комітетом; районний старший зоотехнік з бджільництва, який зараховується до штату обласної контори бджільництва і працює в районному агровиробничому об'єднанні; районне міжгосподарське об'єднання з бджільництва — бджолопідприємство, бджолокомплекс, бджолоферма, пасіка колгоспу, радгоспу, держгоспу, які працюють під керівництвом районного старшого зоотехніка з бджільництва.

Методичне керівництво науковою роботою в галузі здійснює секція бджільництва Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. В. і. Леніна (ВАСГНІЛ). Координує наукову роботу рада при Науково-дослідному інституті бджільництва. Виконують науково-дослідні теми Українська дослідна станція бджільництва ім. П. І. Прокоповича, Інститут зоології Академії наук УРСР, Український науково-дослідний інститут експериментальної ветеринарії, Українська сільськогосподарська академія та ряд інститутів.

Керівництво бджільницьким господарством (міжгосподарським бджолопідприємством, бджолокомплексом) здійснює начальник, якого призначає (звільняє) з роботи вищестояща організація за погодженням з партійними, радянськими і профспілковими органами. Начальник є довіреною особою цих організацій і несе повну відповідальність за стан і розвиток бджільницького господарства, йому надається право передовіряти свої повноваження і функції іншим керівникам, спеціалістам та матеріально-відповідальним особам, зокрема заступникові, який є одночасно головним спеціалістом; головному технологу, головному ветлікареві, завідуючому центральним складом, експедитору. На право одержання в інших установах матеріальних цінностей начальник видає довіреності іншим особам. Він розглядає і затверджує акти на оприбуткування і списання матеріальних цінностей, плани та інші документи, розпоряджається кредитами у відділенні Держбанку СРСР. При начальнику створюється виробнича і технічна ради. Начальник керується статутом або положенням про господарство, де зазначено його функції, права і обов'язки.

Бджолофермою колгоспу, радгоспу, держгоспу, яка складається з 500— 600 бджолиних сімей, керує завідуючий, звільнений від безпосереднього догляду за сім'ями бджіл. Він здійснює всі функції керівництва: планування, матеріально-технічне постачання, вибір місць кочівель, перевезення сімей і контроль за роботою кожної ланки бджолярів. Завідуючий бджолофермою підпорядковується правлінню колгоспу, дирекції радгоспу чи держгоспу.

Оперативне керівництво бджолофермою здійснює головний зоотехнік або головний агроном, залежно від виду спеціалізації господарства.

Районний старший зоотехнік з бджільництва, який числиться у штаті обласної контори, обслуговує бджолоферми і пасіки всіх категорій господарств району. Він бере участь у розробленні перспективних і п'ятирічних планів розвитку галузі, організовує підготовку і перепідготовку кадрів бджолярів, займається питаннями придбання вуликів, медогонок, кочових будок тощо, поліпшення кормової бази, вирощування насіння спеціальних медоносів, розподіляє насіння між господарствами, організовує племінну роботу, боротьбу з хворобами бджіл, здійснює потрібні заходи, щоб запобігти отруєнню бджіл пестицидами.

Районний старший зоотехнік підпорядкований обласній конторі бджільництва. Він діє в контакті з районним агровиробничим об'єднанням, ветеринарною службою, заготівельною конторою райспоживспілки, інспекцією з питань заготівлі сільськогосподарської продукції, з партійними та радянськими органами.

Обласна контора бджільництва спрямовує роботу галузі в господарствах області на підвищення її ефективності, керує роботою районних старших зоотехніків, організовує підготовку і підвищення кваліфікації пасічників та спеціалістів галузі, вивчає, узагальнює і впроваджує у виробництво передовий досвід.

Підготовкою кадрів з бджільництва в УРСР займаються: з вищою освітою — Українська сільськогосподарська академія в спеціалізованій групі зооінженерів; з середньою освітою — Чернятинський радгосп-технікум Вінницької області і Борзнянський радгосп-технікум Чернігівської області. При Чернятинському радгоспі-технікумі є заочне відділення підготовки техніків бджільництва. Республіканський навчально-виробничий комбінат готує в м. Києві майстрів бджільництва на стаціонарному і заочному відділеннях, Гадяцька однорічна сільськогосподарська школа бджолярів-матководів, п'ять сільськогосподарських шкіл і два професійно-технічних училища (Кутське Івано-Франківської і Сокиринське Чернігівської області) — бджолярів. В СРСР видається журнал «Пчеловодство». На ВДНХ СРСР є павільйон «Бджільництво», на ВДНХ УРСР — показова пасіка.

СРСР є членом міжнародної організації з бджільництва «Апімондії». В країні створено Національну раду, яка бере участь у розгляді і розв'язанні питань бджільництва в межах міжнародної організації. «Апімондія» видає журнал з бджільництва — «Апіакта».

Новая конструкция улья разрешает получать мед “из крана” и не беспокоить пчел