Бджільництво

О.Г.Мегедь, В.П.Поліщук. Київ. "Вища школа", 1987

Економічні основи бджільництва

Значення бджільництва як галузі сільського господарства визначається передусім важливою роллю медоносних бджіл у перехресному запиленні ентомофільних сільськогосподарських рослин, підвищенні їхньої врожайності, поліпшенні якості насіння і плодів, а також різними видами цінної продукції, яку дають бджоли (мед, віск, прополіс тощо).

Beekeeper's textbook

Учебник пчеловода

Учебник пчеловода

Підраховано, що бджоли дають в 10 разів більше прибутку завдяки підвищенню врожайності сільськогосподарських культур, ніж прямою продукцією — медом і воском. В різних зонах і районах нашої країни залежно від спеціалізації рослинництва, наявності кормової бази і можливостей її використання пасічницькі господарства розвиваються в різних напрямах.

Розрізняють такі напрями: медотоварний (в районах з достатньою дикорослою кормовою базою); запилювально-медовий; запилювальний (при вирощуванні культур закритого грунту); розплідницький (виведення маток, формування пакетів), а також комплексний.

З наявних в СРСР 8 млн. бджолиних сімей понад 2,5 млн. утримуються в Українській PCP. Бджільництво в республіці має в основному запилювально-медовий напрям. Проте є пасіки, бджолоферми, бджолокомплекси і пасічницькі господарства медотоварного, запилювального, розплідницького і комплексного напрямів.

Кількість бджолиних сімей на пасіках і бджолофермах запилювального й запилювально-медового напрямів визначається потребою в них для запилення основної культури, запиливши яку, бджоли запилять і решту культур в господарстві.

Так, у колгоспі ім. Леніна Фастівського району Київської області, що спеціалізується на вирощуванні зерна гречки на площі 200 га, потрібно 400 бджолиних сімей.

Бджільництво, як зазначалося, тісно пов'язане з рослинництвом, а завдяки запиленню багаторічних бобових трав сприяє створенню кормової бази тваринництва. В свою чергу, чим більші площі займають ентомофільні сільськогосподарські культури і вища їхня нектаропродуктивність, тим значніші медозбори від бджолиних сімей.

При мінімальних витратах на виробництво, бджільництво дає продукцію, яка в кілька разів перекриває витрати. Так, бджолоферма колгоспу ім. Боженка Таращанського району Київської області, що має запилювально-медовий напрям, складається із 700 бджолиних сімей і майже щорічно виробляє більш ніж 30 т товарного меду на суму понад 100 тис. крб. В багатьох господарствах виробляють по 30— 40 кг і більше валового меду в середньому на бджолину сім'ю.

Один бджоляр повинен в середньому забезпечити за сезон виробництво не менш ніж 2 т товарного меду в перерахунку всієї продукції пасіки на умовний мед. Щоб досягти цього, необхідно підвищувати продуктивність бджолосімей, збільшувати норму обслуговування, впроваджувати й удосконалювати механізацію виробничих процесів.

На території республіки бджолині сім'ї розміщені нерівномірно, що зумовлено потребою в бджолах для запилення сільськогосподарських культур і наявністю медоносних ресурсів. Найбільша густота бджолиних сімей в зоні Лісостепу — 7 на 100 га сільськогосподарських угідь, Степу — 6, на Поліссі — 5, в Карпатах — 4 сім'ї. В зоні Степу не вистачає бджолиних сімей для запилення соняшнику. Тому в ряді господарств використовують бджіл для запилення, згодовуючи їм ароматизований квітками цієї культури цукровий сироп. Це дає змогу обходитись кількістю бджолиних сімей, меншою, ніж потрібно за нормами.

Для дальшого розвитку бджільництва велике значення має підвищення продуктивності праці бджолярів, створення належної матеріально-технічної бази та впровадження більш прогресивних технологій виробництва продукції. За рекомендаціями Науково-дослідного Інституту бджільництва технології у бджільництві передбачають спеціалізацію і концентрацію виробництва, зниження затрат праці, зокрема закладеної в матеріалах, впровадження раціональної організації праці і виробництва, сумісництво професій, додержання дисципліни і режиму праці, скорочення витрат на сторожову охорону, раціоналізацію трудомістких процесів, впровадження бригадно-ланкової системи обслуговування пасік, доцільний поділ і кооперування праці, матеріальне і моральне її стимулювання, додержання правил охорони праці і протипожежної безпеки.

Технології мають також передбачати підвищення рівня механізації, застосування під час догляду за бджолиними сім'ями малої механізації (електроприладів, навантажувально-розвантажувальних механізмів), використання технологічних ліній при відкачуванні меду, його розфасовуванні, перетоплюванні воскової сировини, приготуванні сиропу, медоцукрової пасти, використання удосконалених типів вуликів із стандартними розмірами деталей тощо.

Продукція бджільництва складається з основної (мед, віск), додаткової (бджоли, матки, квітковий пилок, прополіс, бджолина отрута, маточне молочко) та побічної (внаслідок підвищення врожайності запилених бджолами ентомофільних сільськогосподарських культур).

Бджільництво як галузь сільськогосподарського виробництва має особливості, які необхідно враховувати при визначенні його економічної ефективності. Так, в інших галузях вся вироблювана продукція обліковується безпосередньо, а в бджільництві запилю-вального і запилювально-медового напрямів побічна продукція безпосередньо в прибуток не зараховується. Тим часом підвищення врожайності запилених бджолами сільськогосподарських культур є значним (табл. 35).

Таблиця 35.

Ефективність запилення бджолами і медопродуктивність
ентомофільних сільськогосподарських культур

У витратах виробництва ця продукція частково враховується віднесенням витрат з бджільництва на врожай запилених бджолами культур у процентах від одержаного врожаю. Так, на врожай запилених в теплицях огірків відносять всі витрати виробництва у бджільництві, плодово-ягідних культур — 50 % , на соняшник, гречку, насінники багаторічних бобових трав — від 15 до 30 % , залежно від урожаю.

Для більш ефективного запилення бджолами культур необхідно дотримуватися відповідної для кожної культури кількості бджолиних сімей. За нормами Інституту бджільництва потребу в бджолиних сім'ях визначають за встановленими нормативами. Необхідно також відповідно спрямовувати (дресирувати) бджіл, спонукати їх до відвідування певних культур, зокрема червоної конюшини і люцерни.

З огляду на це утримувати пасіки запилювального й запилювально-медового напрямів економічно вигідно навіть при невисоких показниках виробництва основної та додаткової продукції.

Для визначення резервів підвищення економічної ефективності бджільництва в колгоспі, радгоспі, держгоспі або спеціалізованому пасічницькому господарстві провадять аналіз його господарської діяльності.

Економічними показниками у бджільництві є вартість валової продукції пасіки у державних закупівельних цінах, виробництво продукції в перерахунку в середньому на одну бджолину сім'ю, витрати на виробництво продукції, собівартість продукції, рентабельність виробництва, продуктивність праці. Чим більше вироблено основної продукції бджільництва низької собівартості, тим вища економічна ефективність бджільництва.

Здійснюючи економічний аналіз стану і розвитку того або іншого бджільницького господарства, передусім порівнюють фактичні показники роботи господарства, бджолоферм, бджоло-комплексів і пасік з плановими завданнями і визначають виконання їх у процентах, порівнюють показники даного і минулого років та з показниками господарств, які перебувають в аналогічних умовах.

При оцінці медопродуктивності пасіки враховують стан кормової бази бджільництва, можливості її розширення, поліпшення і використання за допомогою кочівель; стан щодо хвороб бджіл, а якщо вони зареєстровані, здійснення відповідних оздоровчих заходів; захист бджіл від отруєння пестицидами; проведені заходи щодо підготовки бджолиних сімей до використання медозбору, збільшення виходу воску, виведення бджолиних маток, формування бджолопакетів.

Показники роботи даного господарства, бджолокомплексу, бджолоферми і пасіки порівнюють з плановими завданнями і визначають виконання їх у процентах. Потім роботу поточного року порівнюють з попереднім, роботу одного господарства — з роботою інших, розташованих в аналогічних медозбірних та господарських умовах, за один — три сприятливих щодо медозбору роки з останніх п'яти років.

Аналізи роботи окремих бджолопідприємств, бджолокомплексів, бджолоферм і пасік кладуть в основу планування цієї галузі сільського господарства та розроблення заходів щодо її розвитку. В разі невиконання одного чи кількох показників створюють умови для виконання їх у наступні один — два роки, зокрема планують закупівлю сімей бджіл та бджолопакетів, підсів медоносів, кочівлі пасік. Щоб підвищити вихід меду, ретельно аналізують хід підготовки бджолиних сімей до використання продуктивних взятків та результати медозбору, уточнюють типи взятків і відповідно перебудовують роботу для максимального використання їх.

Для ефективного використання кормової бази в господарствах, які мають пасіки, складають кормовий баланс. У разі нестачі нектару в наявній природній кормовій базі і планових посівах сільськогосподарських культур створюють конвеєр квітування нектароносів. При цьому сівбою нектароносів заповнюють безвзяткові періоди, підсилюють слабкі взятки і використовують за допомогою кочівель медоносні угіддя за межами землекористування даного господарства. Силу взятку як на стаціонарних, так і на кочових пасіках визначають за контрольним вуликом, встановленим на вагах.

Медоноси сіють також для нарощування сили сімей восени й навесні з метою більш повного використання кормової бази під час продуктивних взятків. Строки сівби медоносів встановлюють, виходячи з часу зацвітання їх. Посіяні влітку медоноси зацвітають пізніше, ніж при весняних строках сівби.

Найбільш економічно вигідні посіви, які крім медоносного мають ще й інше господарське значення. В першу чергу сіють медоносні культури, які дають корми тваринництву і одночасно виділяють нектар у великій кількості. До них належать така цінна кормова культура, як еспарцет, зокрема закавказький, буркун білий однорічний і дворічний. Еспарцет дає крім сіна найбільше товарного меду — 1 т за два укоси одного вегетаційного періоду. Крім цього, еспарцет сіють на схилах ярів з метою боротьби з ерозією грунтів. Буркун добре росте і є добрим нектароносом на засолених грунтах, де інші рослини рости не можуть. Фацелію, гірчицю, гречку використовують також як сидеральні добрива.

Для підвищення медозборів використовують також відводки бджіл, сформовані з матками, виведеними в даному пасічному сезоні в час цвітіння плодових дерев, приєднуючи їх до основних сімей перед головним медозбором. Цей метод широко використовують передові бджолярі зон Степу, Лісостепу, Полісся. При цьому матку відводка використовують як помічницю матки основної сім'ї з метою нарощування додаткової кількості бджіл до головного медозбору. Медозбір на пасіках з використанням маток-помічниць підвищується в середньому на 30 %.

Формування відводків бджіл, для яких відбирають розплід і бджіл від основних бджолиних сімей, є одним з основних протиройових заходів. Об'єднання відводка з основною бджолиною сім'єю створює сім'ю-медовик, здатну більш повно використати продуктивні і головний взятки. Відводками, які розвинулись у нормальні сім'ї, збільшують кількість бджолиних сімей на пасіці, замінюють вибракувані низькопродуктивні, слабкі або хворі сім'ї. Частину відводків залишають на зимівлю як запасні, щоб навесні використати їхніх бджолиних маток для виправлення безматкових сімей, а бджіл — для підсилення ослаблених сімей.

Валовою продукцією бджільництва є мед, віск, бджолині сім'ї, пакети бджіл, бджолині матки, квітковий пилок, прополіс, маточне молочко та ін. Вся названа продукція використовується як для потреб пасіки, так і на реалізацію.

Кількість продукції, яку залишають для потреб пасіки, визначена відповідними нормативами.

Валовим медом є весь мед, вироблений бджолами з нектару за пасічний сезон,— нагромаджений у вуликах, в рамках, відібраний з вуликів у стільниках, відкачаний на медогонці. За затвердженими нормами бджолиній сім'ї, яка зимуватиме в приміщенні, залишають на зимово-весняний період 18 кг меду, при зимівлі надворі — 20 кг. Наприклад, з валового збору меду 30 кг залишають 18 або 20 кг на корм бджолам у вуликах, 2 кг на сім'ю — як страховий запас, а решта (10—8 кг на сім'ю) є товарною продукцією пасіки.

Товарною продукцією пасіки вважають мед, відкачаний із стільникових рамок і зданий за накладною в комору господарства. Мед у вуликах і відібраний у стільниках беруть на бухгалтерський облік за актом після взяткової осінньої ревізії пасіки. Запаси кормів у вуликах доводять до встановлених норм підгодівлею бджолиних сімей цукровим сиропом, заміною частини кормового меду цукром. Це дає змогу збільшити товарну частину меду, але валова його продукція лишається незмінною.

Страховий запас меду створюють, відбираючи з вуликів і зберігаючи до весни медопергові запечатані восковою кришкою стільники. Відкачаний мед, що його планують залишити як страховий запас на випадок несприятливого для медозбору року, можна замінювати цукром.

Складовою частиною валової продукції пасіки є віск, який може бути й товарною продукцією. Валовий вихід воску за пасічний сезон визначають за допомогою воскового балансу (табл. 36).

Таблиця 36.

Восковий баланс бджолоферми на 500 бджолиних сімей

Кількість воску за сезон визначають також підсумуванням кількості, натопленого з воскобудівних рамок, різних воскових обрізків, воскової печатки меду і маси воску у відбудованих стільниках — 70 г у звичайній, 50 г у зменшеній рамці, 35 г в магазинному стільнику (половина маси воску звичайної рамки).

Правильність визначення валового виходу воску перевіряють здебільшого за формулою С.А.Титова

            СФ — р х 0,140 + С — И

В = ——————————————,

                               n

де В — валовий вихід воску в середньому на одну бджолину сім'ю, кг;
     СФ — загальна кількість стільників восени;
     р — кількість стільників до вибракування їх;
     0,140 — кількість воску в стільнику розміром 435 X 300 мм;
     С — маса воску, одержаного за сезон, кг;
     И — маса вощини, на якій відбудовано стільники;
     n — кількість бджолиних сімей на початок сезону даного року.

На бухгалтерський облік береться лише топлений віск (із старих стільників, воскобудівних рамок, забрусу медових стільників, різних обрізків). Він є продукцією пасіки як даного (воскобудівні рамки, забрус, обрізки), так і минулих років (старі стільники). На добре забезпечених стільниками пасіках кількість топленого воску майже дорівнює валовому його виходу.

Віск (стільники, воскова сировина, мерва, витопки, топлений) нормою 2,5 кг в середньому на сім'ю в лежаках і 4 кг — в багатокорпусних або інших вертикальних вуликах потрібний пасіці. Решта його є товарною продукцією пасіки і може бути реалізована.

Нові бджолині сім'ї формують для виконання плану за кількістю їх на кінець року і з метою реалізації. Бджолиних маток виводять для потреб пасіки з метою заміни 50 % тих, які працювали протягом двох пасічних сезонів, для приросту пасіки новими сім'ями і як запасних на час зимівлі в нуклеусах. Решта маток є товарною продукцією пасіки і може бути реалізована.

Квітковий пилок, відібраний у бджіл у вигляді обніжжя, оприбутковують і залишають для підгодівлі бджолиних сімей навесні, а лишки реалізують як товарну продукцію пасіки. Сформовані бджолопакети (як стільникові, так і безстільникові) оприбутковують відразу після створення і реалізують. Решту продукції пасіки (прополіс, маточне молочко) оприбутковують також за актами відразу після добування на пасіці, а списують при реалізації.

Державні господарства всю продукцію меду повинні продавати державі, крім виділеної за лімітом на громадське харчування. Колгоспи половину товарного меду продають державі по державних закупівельних цінах, а решту — райспоживспілці (ціни за домовленістю) і на ринку.

Фінансування пасік, бджолоферм і бджолокомплексів, які перебувають на балансі колгоспів, радгоспів, держгоспів і входять до його статутного фонду, здійснюють ці господарства. Бджолопідприємства, які мають власний статутний фонд і окремий баланс, ведуть фінансове господарство. Окремо виділяються кошти на капіталовкладення та придбання бджолиних сімей, обладнання, пасічницького інвентаря, на заробітну плату та інші потреби господарської діяльності. Капіталовкладення і оборотні засоби можуть поповнюватись господарствами — учасниками міжгосподарського бджолопідприємства, а бджолорадгоспу, бджолокомплексу — господарством, яке його створило. Так само частина коштів ними може зніматись у примусовому порядку, зокрема на централізовану амортизацію, шляхом виставлення на інкасо доручення відділенню Держбанку СРСР.

Вимоги до фінансового господарства визначені Статутом або в положенні про господарство. Господарству відкривають рахунки у відділенні Держбанку СРСР. Сума на рахунку може зменшуватись і зростати залежно від проведених фінансових операцій: придбання вуликів та іншого інвентаря, виплати зарплати та ін. Оскільки інвентар вартістю до 100 крб. належить до малоцінного, половину його вартості списують на витрати виробництва в рік придбання, а решту при списуванні через непридатність або моральний знос.

Зводити капітальні будівлі, купувати транспортні засоби (автомобілі, автопричепи, трактори) дозволяється лише за рахунок коштів на капіталовкладення. Капітальні ремонти провадять за рахунок амортизаційних відрахувань.

Визначення собівартості продукції бджільництва провадять за відповідними формами, які є складовими частинами виробничо-фінансових планів колгоспів, радгоспів та інших державних господарств. Ці форми більш деталізовані у виробничо-фінансових планах господарств, які спеціалізуються на виробництві продукції бджільництва.

Перед складанням калькуляції заповнюють таблиці виробничо-фінансового плану «Виробнича програма з бджільництва» і складають «Річне виробниче завдання пасіці» або «Госпрозрахункове завдання бджолофермі», якщо вона переведена на госпрозрахунок. У таблицях доводять конкретні завдання до кожного пасічного точка, кожного бджоляра і визначають весь обсяг виробництва, а в госпрозрахунковому завданні — проставляють також ліміт витрат на пасіку чи бджолоферму.

У калькуляції собівартості продукції бджільництва проставляють назву і суму витрат та собівартість продукції (табл. 37).

Таблиця 37.

Калькуляція собівартості продукції бджільництва
на бджолофермі на 500 сімей бджіл

Заробітна плата складається з річного тарифного фонду: оплати праці бджоляра, його помічника, сторожа, додаткової робочої сили та нарахувань на заробітну плату. Крім того, передбачаються кошти на оплату бджолярам за додаткову продукцію, доплату їм за період кочівель за підвищеними на 40 % тарифними ставками та на преміювання.

Витрати на корми складаються із суми незавершеного виробництва, витрат на корми, які перейшли на плановий рік, і витрат на корми поточного року. Останні визначають, виходячи з 70 % норм кормозабезпеченості — 18 кг при зимівлі бджіл у приміщенні і 20 кг — на волі. Щоб знизити собівартість меду, планують замінити 30—50 % меду, призначеного на корм, цукром. Крім того, передбачають певну кількість цукру для спрямовування бджіл на запилення і медозбір та на весняну підгодівлю, якщо запаси на час зимівлі менші, ніж передбачено нормами.

З допоміжних матеріалів найбільша сума припадає на вощину. Витрати на вощину планують з урахуванням витрат її на відбудову сім'єю 10 стільників в багатокорпусному вулику і 7 — у лежаку, що становить 0,5 кг на одну бджолосім'ю.

Суму амортизаційних відрахувань на пасічні будівлі та інші основні засоби визначають за нормами, встановленими інструкцією. При цьому враховують матеріали, з яких збудовано приміщення.

Суму поточного ремонту обчислюють залежно від потреб у проведенні ремонтів вуликів, пасічницького інвентаря, обладнання, зимівника та інших пасічних будівель.

Передбачаються кошти також на відновлення дрібного пасічницького інвентаря, яким користуються протягом одного — двох років. Половину його вартості списують на витрати поточного року, решту — при списанні за зносом.

Транспортні витрати включають кошти на автомобільний транспорт, необхідний для кочівель пасік і обслуговування кочових пасічних точків, а при павільйонному утриманні бджіл — на транспортування їх.

Суму витрат на медикаменти і деззасоби визначають залежно від потреб у них на профілактику, дезинфекцію приміщень і вуликів та лікування бджіл при наявності хвороб. В таблиці калькуляції підсумовують усі витрати, віднімають від одержаної суми витрати на запилювані культури, а решту ділять на кількість продукції бджільництва, переведеної в умовний мед за відповідними коефіцієнтами. Добута частка і є плановою собівартістю меду.

У господарствах запилювально-медового напряму, де кількість бджолиних сімей і строки використання їх на запиленні підпорядковано основній меті — підвищенню врожайності культур, меду виробляється порівняно небагато. Ще менше його збирають на суто запилювальних пасіках, сім'ї яких використовують у теплицях. В цих випадках суму витрат виробництва зменшують і за рекомендаціями, розробленими Науково-дослідним інститутом бджільництва та затвердженими ЦСУ СРСР, частину витрат або повністю всі витрати відносять на врожай запилених культур. Чим вища врожайність культур, тим більше витрат з бджільництва відноситься на них: при врожайності гречки, яку запилили 2—2,5 сім'ї, 4 ц/га — 15 %, до 8 ц/га — 30, понад 8 ц/га — 40 %; соняшнику, який запилила 0,5 — 1 сім'я, при врожайності до 7 ц/га — 15 %, до 14 ц/га — 30, понад 14 ц/га — 40 % усіх витрат.

Чим вищий валовий вихід продукції і менші витрати на її виробництво, тим нижча собівартість продукції і відповідно вища рентабельність виробництва.

У таблицю калькуляції включають лише витрати, пов'язані з виробництвом продукції поточного року. Будівництво виробничих приміщень, придбання основних засобів виробництва планується у таблицях промфінплану, капіталовкладення на придбання вуликів — у таблиці формування стада в розділі «Купівля».

Зниження собівартості продукції бджільництва можна досягти збільшенням її виробництва і зменшенням витрат на виробництво. Для цього впроваджують у бджільництво досягнення науки і передового досвіду стосовно місцевих кліматичних і медозбірних умов, розводять селекційні лінії районованих порід, які відповідають даному типу взятку. Продуктивність пасік підвищують передусім кочівлею і підсівом медоносів для заповнення безвзяткових періодів, замість утримання бджіл на запасах меду та підгодівлі сімей цукровим сиропом, заміною частини кормових запасів меду цукром, заміною ручної праці механічною, використанням більш продуктивних агрегатів на основних пасічницьких роботах.

Виробництво ведеться рентабельно в тому разі, якщо вартість виробленої продукції перевищує витрати на її виробництво. Слід розрізняти планову і фактичну рентабельність виробництва. У плановій рентабельності враховують усі резерви підвищення продуктивності галузі або господарства в оптимальних розмірах. Фактично продукції може бути одержано більше або менше, ніж заплановано, оскільки на виробництво значною мірою впливають погодні та інші фактори, які передбачити неможливо. Рентабельність виробництва визначають у процентах за формулою

            Rg · 100

Р = ——————-,

                C

де Р — рівень рентабельності;
     Rg — чистий доход;
     С — собівартість продукції (крб.).

З метою збільшення виробництва продукції і зниження її собівартості бджільницькі господарства переводять на господарський розрахунок. До цього необхідно створити відповідну матеріально-технічну базу та підвищити рівень виробництва на пасіках.

В умовах госпрозрахунку доводять пасічницькому господарству в цілому і конкретним виконавцям планові завдання виробництва продукції, зазначають ліміти витрат на оплату праці, матеріали та інші засоби виробництва. Переведення бджільництва на господарський розрахунок дає змогу підвищити ефективність виробництва, збільшити вихід продукції, знизити її собівартість. Господарства, бджоло-ферми і пасіки працюють при цьому більш рентабельно.

Продуктивність праці бджолярів визначається вартістю валової продукції, переведеної в умовний мед, в розрахунку на 1 людино-день або на одного середньорічного працівника.

Вихід продукції бджільництва визначають у державних закупівельних цінах.

Новая конструкция улья разрешает получать мед “из крана” и не беспокоить пчел