Бджільництво

О.Г.Мегедь, В.П.Поліщук. Київ. "Вища школа", 1987

Інвазійні хвороби

Нозематоз — хвороба дорослих бджіл і маток. Збудник нозема бджолина (Nosema apis L.] поширений в природі, розмножується і живе в клітинах епітелію середньої кишки, спричинюючи порушення процесів травлення. При цьому з'являється пронос, що призводить до передчасної загибелі бджіл. Внаслідок цього сім'ї сильно ослаблюються або повністю гинуть. Хвороба досить поширена і завдає значних економічних збитків. Найбільшою мірою вона проявляється наприкінці зимівлі і навесні, сім'ї гинуть частіше в травні.

Спори збудника потрапляють в організм з кормом, починають розвиватися в кишечнику, в клітинах епітелію збудник розмножується при температурі гнізда +22 +34 °С. Заражені бджоли неспокійні, вилазять з льотків. До кінця зимівлі у бджіл може з'явитися пронос. У вуликах нагромаджується багато підмору. Після виставляння вуликів із зимівника і першого весняного обльоту виявляють слабкі сім'ї в гніздах, де спостерігався пронос, бджоли мляві, в них збільшене черевце і тремтять крила. Триває загибель бджіл і маток.

Beekeeper's textbook

Учебник пчеловода

Учебник пчеловода

Влітку, восени і в першій половині зимівлі розвиток хвороби припиняється. Для встановлення діагнозу у лабораторію надсилають по 50 бджіл від хворих і підозрілих щодо захворювання сімей. У хворих бджіл при дослідженні втрачена сегментація середньої кишки, змінений її колір (молочно-білий замість світло-коричневого) (мал. 103).

Мал. 103. Зміни середньої кишки бджіл при нозематозі:
а — середня кишка; б — хворої бджоли; в — спори в клітинах епітелію.

Під мікроскопом при збільшенні в 300 разів на виготовлених препаратах з товстої кишки можна бачити спори, які за формою нагадують рисові зерна із сріблястим відтінком.

Застосовують такі профілактичні заходи щодо нозематозу: розводять бджіл, стійких проти цієї хвороби, систематично оновлюють гнізда, вибраковуючи старі і забруднені проносом (на період зимівлі залишають нововідбудовані світло-коричневого кольору); забезпечують бджолині сім'ї якісним медом, без паді.

В разі виявлення хвороби вживають цілий ряд заходів боротьби, а саме:

1) провадять ранній очисний обліт хворих сімей;

2) пересаджують їх на чисті продезинфіковані стільники, в чисті вулики з утепленими гніздами;

3) замінюють мед цукровим сиропом;

4) застосовують фумагілін у цукровому сиропі (1:1) навесні щодня протягом 3 тижнів. Денна доза сиропу на сім'ю становить 0,25 л, або 5 л на період лікування. При виготовленні лікувального корму на 25 л сиропу беруть 1 флакон (20 г) препарату, а при сильному ураженні сімей — 2 флакони. Замість сиропу для підгодівлі можна використовувати цукрово-медове тісто, на 50 кг якого беруть 10—15 флаконів препарату. Тісто кладуть над гніздом разовою дозою з розрахунку по 100—150 г на одну рамку з бджолами. За такою ж технологією в суміші з сиропом чи тістом застосовують лікувальний препарат фумідил Б. Рекомендовано також використовувати нозематол у вигляді аерозолю. Ним обробляють гніздо з бджолами при температурі не нижчій за 14 °С 3—4 рази через 3—4 дні.

Бджолині сім'ї, ослаблені з різних причин, можуть хворіти не лише на нозематоз, а одночасно й на інші хвороби, зокрема на європейський гнилець, вароатоз, браульоз. Тому оздоровчі та лікувальні заходи розробляють проти всіх виявлених на пасіці хвороб.

Акарапідоз.

Це хвороба дорослих бджіл. Збудником є мікроскопічний кліщ Acarapis woodi Rennie. (мал. 104).

Мал. 104. Акарапідоз бджіл:
а — збудник — кліщ; б — перший ступінь зміни трахей бджіл; в — третій ступінь;
г, д — положення крил у бджоли, ураженої акарапідозом («розкрилиця»).

Паразитує в передніх грудних трахеях бджіл, де розмножується, живиться, проколюючи стінки і висмоктуючи гемолімфу. Ознаки хвороби виявляються не відразу. Уражені кліщами сім'ї сильно ослаблюються і гинуть, якщо своєчасно не подати їм допомоги. Заражуються бджоли тільки через робочих бджіл, трутнів і маток. У розплоді збудник не розвивається, а в трупах він залишається живим протягом 5—6 днів.

Найбільш помітно захворювання проявляється рано навесні, зокрема під час очисного обльоту бджіл. Уражені бджоли лазять біля льотків і не можуть злетіти — крила їх займають неправильне положення, вони розчепірені, мовби вивихнуті. Для встановлення діагнозу досліджують під мікроскопом трахеї бджіл. Уражені трахеї пошкоджені проколами, на них є кліщі в різних стадіях розвитку і продукти їхньої життєдіяльності, тому трахеї коричневого кольору. На пасіку накладають карантин, а сім'ї лікують одним з наведених нижче препаратів (табл. 34).

Таблица 34.

Застосування лікувальних препаратів при акарапідозі

Препарати вводять у вулик після закінчення льоту. При застосуванні фольбексу льотки після обробки закривають на 30 хв, тедіону — 5 год. Після цього гнізда провітрюють. В СРСР захворювання мало місце в 50-х роках у Воронезькій, Кримській, Сумській і Чернігівській областях. Внаслідок вжитих ветеринарних заходів хворобу було ліквідовано.

Вароатоз спричинюється паразитуванням у бджолиній сім'ї кліща Varroa jacobsoni. Збудник вароатозу було виявлено Якобсоном наприкінці минулого століття на острові Ява. Останнім часом хвороба поширилась у багатьох країнах і завдає великої шкоди бджільництву. Збудник хвороби, за В.І.Полтєвим, являє собою нову расу, яка виникла на півдні Азії від тих кліщів, що паразитували на індійських бджолах і почали паразитувати на медоносних.

Мал. 105. Кліщ, що спричинює вароатоз:

а — яйце; б — личинка; в — німфа; г — самка.

Тіло кліща копитоподібної форми — спереду тупе (мал. 105). Самець світлий, а самка темніша, коричнева, 1,1 мм завдовжки, 1,6 мм завширшки. У кліща 4 пари ніг, за допомогою яких він рухається, здійснює стрибки, при розселенні прикріплюється до тіла бджоли. Кліщ висмоктує гемолімфу з тіла личинок, лялечок і дорослих особин. Для проколювання кліщ знаходить м'які ділянки на зовнішньому покриві бджоли — міжсегментні перетинки на черевці, між головою і грудьми, біля основи крил. Влітку він може розміщуватись скрізь на тілі, а в прохолодну погоду — переважно між першими трьома етернітами черевця.

Розмножується збудник тільки на розплоді. Статевозрілі самки кліща мігрують у комірки з личинками в останній день, а в трутневі — за 3 доби перед запечатуванням.

Оселяються переважно в комірках з трутневим розплодом, тому в період виведення трутнів ураженість бджолиного розплоду менша, ніж в інший період, зокрема восени вона різко зростає. В одну комірку можуть проникнути кілька самок-засновниць, а загальна кількість паразитів з потомством на лялечці іноді перевищує 20 шт. Висока зараженість призводить до загибелі розплоду або народження бджіл-виродків (безкрилих, безногих) (мал. 106).

Мал. 106. Вплив вароатозу на розвиток трутня:

а — уражений хворобою; б — здоровий.

За спостереженнями А.І.Муравської, самки відкладають яйця на бджолиному розплоді з 12-го по 16-й день розвитку включно, на трутневому — на 14—19-й день. Кожна самка може відкласти за один раз в бджолині комірки до 5, а в трутневі — до 6 яєць. Обов'язковою умовою підготовки до репродукції є живлення збудника на личинці протягом доби після запечатування розплоду. Самці після спаровування в комірці гинуть. На бджолах і трутнях паразитують самки-засновниці і дочірні самки, зимують в сім'ї лише самки.

Труднощі боротьби з вароатозом полягають передусім в тому, що на всіх стадіях розвитку частина дорослих особин його знаходиться в комірках із запечатаним трутневим та бджолиним розплодом.

Хвороба поширюється при бджолиній крадіжці, нальотах бджіл, контактуванні їх (на квітках, водонапувалках), при посиленні й розмноженні сімей, пересиланні й перевезенні бджіл і маток, кочівлях пасік. На початку розвитку інвазії збудник важко виявити, змін в сім'ї не помітно і тому не завжди можна своєчасно вжити потрібних заходів. Якщо не вживати заходів боротьби з кліщем, сім'я загине на другий — третій рік після захворювання. Протягом весняно-літнього періоду кліщі розмножуються в таких кількостях, що виснажені й покалічені бджоли обсипаються восени і взимку, а розплід додатково може уражуватися гнильцями та іншими хворобами. Хворі сім'ї зимують неспокійно.

Діагноз установлюють при огляді сімей і за допомогою лабораторного дослідження. Дорослих кліщів виявляють на тілі бджіл і трутнів, в підморі, а також на дні вулика і на прильотній дошці.

Діагностика вароатозу ускладнена тим, що кліщ уникає денного світла, ховається між сегментами бджоли, має сірувато-жовтий колір, тому його не завжди можна помітити. Лише після значного розмноження личинок кліща можна бачити неозброєним оком на запечатаних лялечках трутневого, а згодом і бджолиного розплоду.

Закліщованість визначають кількома способами. За способом Петрова, 50—100 бджіл вміщують у скляну банку і заливають кип'ятком. Бджоли при цьому спливають, а кліщі опускаються на дно. Підрахувавши кількість бджіл і кліщів, визначають процент закліщованості. Закліщованість до 10 % вважається малою, 11—20 — середньою, понад 20 % — сильною. Спосіб знищення кліщів залежить від ступеня закліщованості.

Українська дослідна станція бджільництва для діагностики вароатозу запропонувала фіксацію бджіл між двома листами прозорої пластмаси. Для цього один лист розміром 250—200 мм з трьох боків понад краєм обклеюють смужкою такої ж пластмаси розміром 6x4 мм. Листи кладуть поруч і струшують на них бджіл із стільника. Після цього один лист накривають другим. Між листами залишається простір 4 мм, де бджоли фіксуються, ворушать ніжками, але не можуть переміщуватися.

Якомога точніше підрахувавши бджіл і кліщів і визначивши закліщованість, бджіл відпускають.

Діагностичну обробку (фольбексом, вароатином, фенотіазином) провадять не менш ніж у 20 % бджолиних сімей пасіки. Взимку до лабораторії надсилають не менш ніж 200 г підмору з восковою кришкою, взятого на дні вулика. В активний період досліджують і розплід, для чого вирізують смужки розміром 3x15 см з 10—20 сімей. На лялечках і стінках комірок виявляють яйця протонімфи і дейтонімфи, а також дорослих кліщів.

Для оздоровлення пасіки необхідно застосовувати комплекс заходів, які затримують розмноження і розселення паразита, сприяють його знищенню, усувають шкідливу дію на сім'ю або зводять її до мінімуму. Для знищення кліщів, які знаходяться на бджолах, трутнях, матках, вароатин застосовують у вигляді аерозолю. Сім'ї обробляють у теплу погоду двічі при температурі 15—25 °С. Розпилену рідину вводять у кожну вуличку з бджолами під вечір після закінчення льоту бджіл.

Повторюють обробку через 24 год. Восени сім'ї обробляють чотири рази з тим же інтервалом.

Фенотіазином обкурюють бджіл, спалюючи порошок або таблетки з вмістом фенотіазину в димарі з розрахунку 1,5 г на сім'ю. Дим вводять через льоток, таблетку спалюють на спеціальній металевій пластинці. Вулик тримають закритим протягом 15—20 хв, а потім льоток відкривають на 1 см. Курс лікування складається з 3 лікувальних обробок. Через 7—8 днів курс лікування повторюють. Оскільки дим отруйний для людини, фенотіазин слід застосовувати обережно (користуються респіраторами).

Фольбексом бджіл обкурюють наприкінці дня. Смужку проколюють дротиною на відстані 1 см від кінця, підпалюють і навішують між двома розсунутими стільниками на верхні бруски разом. Гніздо і льоток закривають на 30 хв, а потім провітрюють. За другим способом смужку згинають уздовж під кутом ЗО °, підпалюють з одного або з двох кінців, всовують у льоток і закривають його на 30 хв. Після цього льоток відкривають, а гніздо провітрюють. Повторно сім'ю обробляють через 24 год, а фольбексом ВА — 4 рази через 4 дні.

При обробці сімей тимолом (біла кристалічна речовина рослинного походження) знищується 72—97,7 % кліщів, помітно знижується плодючість самок паразита. Препарат згубно діє на кліщів, які знаходяться на бджолах і в комірках з розплодом, якщо порошок (15 г на сім'ю) витримувати в марлевому мішечку біля задньої стінки вулика на рамкових брусках. Залежно від закліщованості бджіл курс лікування складається з 2—3 обробок, які провадять навесні, влітку (після медозбору) і восени, коли виведеться весь розплід, а бджоли ще роблять обльоти. У жарку погоду при температурі, вищій від 27 °С, тимол застосовувати не рекомендується. Тимолом також посипають верхні бруски рамок з розрахунку 0,25 г на вуличку бджіл.

Мурашиною кислотою просочують картонну смужку 20x50 мм і вкладають її в поліетиленовий мішечок 20х30 см. У заклеєному або зав'язаному мішечку роблять два невеликих отвори діаметром 1—1,5 см. Пакет кладуть на рамки отворами вниз, підклавши під нього 2 дерев'яних бруски. Лікування провадять при температурі 14—25 °С. В жарку погоду верхні льотки треба відкривати. Другим способом мурашину кислоту дають у флаконі (30—50 мл на сім'ю) з ґнотом.

Щавлеву кислоту використовують у вигляді водного розчину (до 20 г чистої кристалічної кислоти додають 1 л кип'яченої охолодженої до 16 °С води і перемішують до повного розчинення кристалів). Розчином за допомогою пульверизатора обприскують бджіл на стільниках. При цьому стежать, щоб розчин не потрапляв на розплід, зокрема на відкритий. Стільники розсовують на ширину 2 рамок і направляють розчин зверху донизу, а також на бджіл, які знаходяться на стінках вулика і дні. Через 10—17 днів обробку повторюють.

Препарат полину виготовляють з полину, зібраного в період вегетації (800 г), полину після утворення зерен (100 г) і соснових бруньок, зрізаних у березні (100 г). До 1 кг суміші додають 10 кг цукрового сиропу (60 % ). Бджолиній сім'ї препарат згодовують восени (по 10—12 кг).

Встановлено акарицидну дію інших засобів, які значно зменшують зараженість сімей кліщами (ментол, вароатин, акар, БП, синеакар, чебрець). Умови і методи застосування їх у стадії вивчення.

Теплову (термічну) обробку для знищення кліщів запропонував І.І.Хруст. Суть її полягає у використанні максимально високої температури (46—48 °С), яка згубна для кліщів і не впливає негативно на бджіл. Період обробки 12—15 хв. Метод вимагає суворого додержання зазначених параметрів та індивідуального підходу до кожної бджолиної сім'ї. При використанні групових термокамер добирають однаково сильні сім'ї однієї породи, і якщо відразу вдається знайти в сім'ях маток, їх ізолюють і обробляють тільки бджіл. Для обробки бджіл виготовляють камери з сітчастими касетами (мал. 107).

Мал. 107. Камера для теплової обробки бджіл:

а — загальний вигляд; б — вертикальний розріз в — зарядження касети; 1 — корпус; 2 — вікно для спостереження за осипанням кліщів; 3 — циліндрична касета; 4 — металева перегородка; 5 — вікно для спостереження за термометром; 6 — термометр; 7 — електровентилятор; 8 — нагрівач; 9 — металева перегородка; 10— регулятор зміни циркулювання повітря; 11 — датчик автоматичного регулювання температури; 12 — напрям руху повітря; 13 — підстилка з паперу для кліщів, що осипаються; 14 — електролампочка.

 Комірки тканої дротяної сітки 3x3 мм. Здебільшого касети роблять циліндричної форми з горизонтальною віссю. Щоб бджоли рівномірно обігрівалися і розміщувалися в один шар, не скупчуючись в одному місці, касету з бджолами обробляють повільно. Бджіл струшують з рамок через спеціальну лійку. Камеру обладнують нагрівальними елементами, двома термометрами (на 100 °), оглядовим вікном і пристосуванням для регулювання температури. В більш досконалих термокамерах вмонтовують теплове реле, яке автоматично виключає подачу електроструму, коли камери нагрілись до потрібної температури. Деталі будови термокамер різних конструкцій описано в спеціальній літературі. При термічній обробці бджоли звільняються від кліщів на 90—100 %.

Найкраще застосовувати термічну обробку в безрозплідний період, зокрема восени (в жовтні) при температурі повітря 0—5 °С. В цей період самки кліща знаходяться на дорослих бджолах. Обробку сімей можна провадити до січня. Якщо обробку здійснюють у другій половині зимівлі, бджоли хворіють на пронос. Навесні і влітку термообробку поєднують з іншими способами знищення кліщів, зокрема із створенням безрозплідних відводків. Для підвищення продуктивності праці при тепловій обробці використовують на пасіці 10—15 касет.

Досвід оздоровлення пасік у Приморському і Хабаровському краях та в Кримській області свідчить, що продуктивність теплового методу підвищується в 5—10 разів, якщо касети не вміщують в камери, а розміщують у спеціальній кімнаті на відстані 1,5—1,6 м від підлоги і 1,2—2 м від джерела тепла. Якщо використовують 15—20 касет, ланка в складі 7 чоловік на обробку 120 бджолиних сімей витрачає 3—4 год. Як джерело тепла застосовують електроенергію, цегляні або металеві печі, теплогенератори. Під час обробки сімей в кімнату входить пасічник, регулює тепловий режим і спостерігає за поведінкою бджіл. Термометри встановлюють на рівні касет. При підвищенні температури посилюють вентиляцію.

У радгоспі «Бортничі» Київської області для групової обробки бджолиних сімей використовують кочову будку, де на горизонтально закріпленій трубі підвішують гачками по 7 касет. За змінами температури стежать через вікно. Касети періодично струшують за допомогою рейки. За 1—2 дні обробляють по 100 сімей. Доступність і висока продуктивність теплового методу дає змогу вести масову боротьбу з кліщем, доповнюючи її іншими заходами.

Застосовують також зоотехнічні способи боротьби з вароатозом. У весняно-літній період систематично (один раз протягом тижня) вирізують трутневий запечатаний розплід із звичайних та трутневих стільників. Замість звичайної воскобудівної рамки доцільніше використовувати удосконалену розміром 410х60 мм. Вставляють її в нижній частині звичайної рамки. Для видалення трутневого розплоду рамку виймають з вуликової рамки. Стільники в рамочках замінюють на інші без розплоду. На сім'ю треба мати по 2 звичайні рамки з укороченими на 70 мм стільниками і 4 рамочки з трутневими стільниками. Після зрізування трутневої печатки і витрушування лялечок комірки промивають 2—3 % -м розчином оцтової кислоти або переоксиду водню. Комбіновану будівельну рамку застосовують з початку весняного потепління до кінця літа, поки сім'ї вигодовують трутневий розплід. Трутні приваблюють до себе до 86 % всіх самок кліщів, які паразитують у сім'ї.

Як тільки припиняється вирощування трутнів, різко збільшується ураженість кліщами бджолиного розплоду. До того ж кількість його після взятку зменшується. Тому дуже важливо ще до припинення відкладання яєць матками обробити сім'ї перед осіннім нарощуванням бджіл. Для цього можна застосовувати хімічні препарати (фентотіазин, фольбекс, тимол та ін.) або термічну обробку. Ефективно також обробляти сім'ї після виходу з комірок, останніх бджіл, коли паразити залишаються лише на дорослих особинах. її провадять в жовтні — листопаді, коли бджоли малоактивні. Бажано також рано навесні після обльоту бджіл відібрати рамки з першим розплодом, де сконцентрована основна маса збудника.

Треба запобігти перезараженню бджолиних сімей внаслідок нальотів чужих бджіл, бджолиним крадіжкам, не слід формувати відводки з бджіл, оброблених хімічним і тепловим методами. Посилюють репродукцію бджіл в сім'ях шляхом щорічної заміни маток, поліпшеною годівлею та іншими прийомами. У другій половині літа перед осіннім нарощуванням бджіл зараженість кліщем знижують видаленням розплоду в окремі корпуси або сім'ї-ізолятори з одночасною термічною або хімічною обробкою.

На бджолорозплідниках і племінних пасіках для одержання повноцінних трутнів, здатних до спаровування з матками, навесні перед встановленням у гнізда трутневих стільників батьківські сім'ї обробляють термічним методом. Після закінчення періоду виведення маток використовують фенотіазин. Вирощених трутнів обробляти аерозолями фенотіазину і підвищеними температурами не рекомендується: фенотіазин нагромаджується в меді після обробки сімей в період заготовки корму. За даними В.І.Ярошенка, останню обробку цим препаратом треба закінчувати не пізніш ніж за 1,5—2 місяці до медозбору.

Бджолоферми і бджолокомплекси з ланковою системою обслуговування для боротьби з вароатозом застосовують в основному зоотехнічний метод. Кліщів при цьому видаляють періодичним передаванням розплоду із сімей першої групи (сильних) в другу (середніх), а потім в третю (слабкі). Сім'ї групують навесні після головної весняної перевірки їхнього стану. Після відбору розплоду в гніздах залишають по одній рамці-пастці (з личинками молодшого віку), сім'ї перевозять на новий точок за 4—5 км. Після запечатування комірок у рамках-пастках кліщів із стільників забирають, і сім'ї першої групи на сезон залишаються практично здоровими. У третій групі, де концентрується розплід, формують безматкові інкубатори для виведення бджіл (С.Ш.Кінзябаєв і X.Ш.Кінзябаєв, Є.М.Петров).

Сенотаїніоз.

Збудником хвороби є личинка невеликої за розміром мухи — сенотаїнії (мал. 108). Вона має сіруватий колір, сідає на дахи вуликів та навколишні предмети, періодично дуже швидко злітає, відкладає яйця на хітиновий покрив бджіл. З них відроджуються личинки, які вгризаються в міжсегментні перетинки, живляться тканинами і гемолімфою бджоли. Розростаючись в її тілі в лялечку, вони призводять до загибелі бджоли. Лялечка перетворюється в дорослу муху і вилітає з трупа бджоли.

Мал. 108. Паразити і хижаки бджіл:

а — муха сенотаїнія; б — оса звичайна; в — шершень звичайний; г — філант коронний.

Розмноженню мух сприяє розміщення вуликів з бджолами з року в рік на одному і тому ж пасічному точку — як на стаціонарному, так і на кочовому.

Щоб визначити поширення мух, на дахи 2—3 вуликів ставлять білі тарілки з водою. Бджоли та інші мухи виповзають з води, а сенотаїнії в ній тонуть. За кількістю загиблих протягом 1 год мух в середньому на один з 3 вуликів визначають поширення сенотаїній в даній місцевості. Якщо гине більш ніж 50 мух, то пасіку треба негайно перевезти в безпечне місце не ближче ніж за 3 км.

Заходи боротьби з мухами такі: знищення їх за допомогою 0,05 % -ї вазелінової емульсії ціодрину, нанесеної на листи білої жерсті чи побіленого скла (50x50 см) тонким шаром в кількості 5—6 г, листи кладуть на дах вулика в кількох місцях пасіки; прибирання і знищення мертвих бджіл.

Браульоз.

Браульоз спричинюється паразитуванням на робочих бджолах і матках комах браул. Браула звичайно знаходиться на грудному відділі (спинці) бджоли, має три пари ніг, загострене спереду тіло (мал. 109), безкрила, червонувато-бурого кольору. Живиться молочком, яке виробляється у бджіл спеціальними залозами для годування розплоду й матки. Браули турбують і виснажують бджіл і маток, внаслідок чого зменшується відкладання яєць, знижується інтенсивність розвитку сімей і їхня продуктивність.

Мал. 109. Браульоз:

а — браула на тілі бджоли; б — загальний вигляд паразита; в — ходи браул в медових кришечках стільника.

Ураженість браульозом збільшується в другій половині літа. Особливо багато браул паразитує на матках. Розмножується паразит у весняно-літній і осінній періоди. Самки відкладають яйця, з яких розвиваються личинки, потім лялечки та імаго. Яйця відкладаються на запечатані комірки з медом і розплодом. Личинки роблять в них добре помітні зверху стільникової печатки ходи.

Одним із заходів боротьби з браульозом є зрізування воскових кришечок на медових стільниках раз на 10 днів. Дорослих браул знищують обкурюванням бджіл фенотіазином (1,5 г на сім'ю). Подвійну дозу (3 г) закручують у папір, кладуть у розпалений димар і обкурюють дві сім'ї через льоток, спочатку пустивши по 30—40 клубків диму обом сім'ям, а потім ще по 20 клубків. Обробку провадять три дні підряд, потім повторюють через 10 днів. Так само застосовують і таблетки фенотіазину. Щоразу на дно вулика кладуть аркуш паперу, щоб видалити і знищити браул, які обсипались. Браул на матках знищують обкурюванням димом тютюну. На пасіку накладають карантин до повного оздоровлення сімей.

Амебіоз.

Амебіоз — рідкісне захворювання, яке спричинюється збудником — амебою. За не сприятливих умов амеба вкривається товстою плівкою і перетворюється на цисту округлої форми. Цисти потрапляють в організм бджоли здебільшого з водою, де розмножуються в мальпігієвих трубках. Уражені трубки пошкоджуються і збільшуються. Через 25—30 днів паразит знову перетворюється на цисту, виходить з бджоли і заражує інших бджіл. До заходів боротьби належить передусім додержання санітарних правил: влаштування водонапувалок з проточною водою, періодичне очищення і дезинфекція їх. Лікують амебіоз так само, як і нозематоз.

Новая конструкция улья разрешает получать мед “из крана” и не беспокоить пчел