Розділ VIII. Організація пасіки

Організовуючи в колгоспі чи радгоспі нову пасіку, перш за все слід визначити потрібну господарству кількість бджолиних сімей для запилення сільськогосподарських культур та повного використання кормової бази на території господарства і навколо нього. Розмір пасіки визначають по одній з культур, для запилення якої потрібно найбільше бджолосімей. Встановлено, що на 1 га запилюваної культури потрібно 2—3 бджолині сім’ї, а для використання з такої самої площі якогось сильного медоноса цілком достатньо буде 3-х сімей. Таким чином, можна обчислити потрібну кількість бджолиних сімей як для запилення рослин, так і для медозбору. Після цього складають організаційний план пасіки, в якому передбачається кількість бджолосімей, що буде придбана в перший рік, і дальше зростання пасіки по роках, а також необхідні закупки та будівництво. Для організації пасіки слід планувати придбання відразу не менш як 50 сімей, тоді її в перший же рік можна буде забезпечити відповідним доглядом, завчасно запросивши для цього кваліфікованого пасічника і мати від неї прибуток.

Beekeeper's textbook

Учебник пчеловода

Учебник пчеловода

Місцевість для пасіки підшукують з багатими медоносними угіддями, додатково підсіваючи там кращі медоноси. Придатну земельну ділянку для пасічної садиби вибирають поблизу господарських об’єктів, провадять її планування і підготовку для розставлення вуликів з бджолами. Звідси організують і кочівлю бджіл на запилення та медозбір. Споруджують пасічні будівлі і закупляють весь потрібний інвентар, а також запасні вулики для нових сімей та відводків з запасними матками, а при потребі — і для заміни старих вуликів, куплених з бджолами. Завершивши підготовку території та матеріального оснащення пасіки, організують перевезення на нове місце закуплених бджолосімей.

Багатство медоносної рослинності визначають розміром зайнятих нею площ, ботанічним складом, її густотою і віддаленістю від пасіки. Одночасно з’ясовують періоди цвітіння медоносів, звертаючи увагу на те, щоб пасіка була забезпечена весняним взятком, потрібним для розвитку сімей, а також головним взятком, який дає товарний мед, і по змозі осіннім взятком, що сприяє нарощуванню молодих бджіл на зиму.

Не слід ставити пасіку ближче як за 3 км від іншої великої пасіки; в напрямі льоту бджіл до головних медоносів не повинно бути інших пасік, бо багато бджіл, повертаючись з нектаром, будуть лишатися на них, особливо коли насувається негода. Не можна допускати й того, щоб пасіка стояла на дорозі льоту чужих бджіл, бо якщо припиниться взяток, сім’ї зазнають нападу бджіл-злодійок. Треба також уникати великих водних просторів на дорозі бджіл до медоносів, бо перелітаючи воду, багато бджіл гине. Не слід розміщувати пасіку і поблизу великих промислових підприємств, бо дим, шкідливі випаровування і гази перешкоджають нормальній роботі бджіл. В зоні льоту бджіл не повинно бути також підприємств, які виробляють цукристі продукти,— це призводитиме до масової загибелі бджіл, які будуть залітати в заводські приміщення.

Вибираючи місце для пасічної садиби, треба знати, що не можна ставити пасіку в низині, поблизу ставка, озера чи болота, де вогкість, туман і низька температура затримують розвиток сімей і сприяють захворюванню бджіл, а вранці перешкоджають їх ранньому вильоту за взятком. Місце для пасіки повинно бути сухе, з заляганням підгрунтових вод не менше 2 м від поверхні грунту, бо інакше на ньому не можна буде збудувати заглибленого в землю зимівника. Непридатним для пасіки буде й відкрите високе місце, бо вітри перешкоджатимуть оглядати сім’ї і охолоджуватимуть вулики. Пасічний майданчик має бути добре захищений від вітру деревами, кущами, будівлями чи високою огорожею. Дно яру чи балки є непридатним для пасіки, бо тут буває велика тяга повітря. Так само непридатна для цього замкнена западина, де навесні застоюється холодне повітря, влітку дуже жарко, а під час сильних дощів скупчується вода. Не треба розташовувати пасіки і на крутих схилах, бо незручності в роботі вимагатимуть великих затрат на підготовку терас; крім того схили звичайно бувають відкриті для палючого сонця і для холодних вітрів. У районах з холодним кліматом несприятливими є північний, північно-східний і північно-західний схили, а в районах з жарким кліматом — південний, південно-східний і південно-західний. Місце для пасіки має бути рівним, бажано з невеликим (не більше 5°) нахилом для стоку дощової та снігової води. Не слід влаштовувати пасіку і під пологом лісу, бо навесні тут довго лежить сніг, а влітку сильне затінення затримує виліт бджіл зранку; крім того, густі високі крони дерев утруднюють літ бджіл. Не можна розміщувати пасіки поблизу проїжджих доріг, скотних дворів, громадських місць (школи, клуби та ін.), бо бджоли можуть жалити людей і тварин. Найкращим місцем для розташування пасіки є плодовий сад, де бджоли збирають весняний взяток і одночасно запилюють плодоягідні культури.

Для розміщення вуликів і пасічних будівель відмірюють прямокутну, трохи видовжену площу, розмір якої визначають з розрахунку 30—40 кв. м на кожну бджолосім’ю (включаючи й площу під будівлями та доріжками) .

Зимівник на пасіці розміщують у найвищій точці ділянки, щоб полегшити відведення від його стін снігової та дощової води. Він повинен бути віддалений від опалюваних приміщень не менш як на 50 м. Пасічну майстерню краще розташовувати нижче по схилу, щоб полегшити доставку в неї з пасіки магазинів і корпусів з медом.

Розставлення вуликів планується в шаховому чи груповому порядку. Для кожного вулика розчищають від трави місце розміром 1 кв. м, посипають його піском і влаштовують підставки під вулики.

Доріжки влаштовують так, щоб вони проходили між рядами чи групами вуликів і на середині пасіки виходили на ширшу доріжку, яка веде до пасічних будівель і воріт пасіки.

На кочовій пасіці вулики треба розташовувати так, щоб полегшити їх вантаження на автомашину.

На території пасіки садять плодові дерева та ягідні кущові рослини. Насадження повинні бути рідкі, тобто відповідати розміщенню пасіки та захисту вуликів від спеки.

Навколо кожної пасіки слід створювати живу огорожу з медоносних дерев і кущів. Така огорожа, крім захисту пасіки, дає бджолам весняний підтримуючий взяток.

Організація праці на пасіці.

У бджільництві самостійною виробничою одиницею є ланка, підпорядкована безпосередньо правлінню колгоспу чи дирекції радгоспу. В ряді колгоспів такі ланки входять до складу комплексних бригад, а в радгоспах — до складу відділків чи спеціалізованих бригад.

Середній розмір колгоспних і радгоспних пасік дорівнює 110 бджолиним сім’ям, причому ці пасіки часто мають окремі точки і в таких випадках їх обслуговують пасічник, його помічник і сторож. Найбільш кваліфікований пасічник призначається завідуючим пасікою. Для виконання термінових робіт (виставлення бджіл із зимівника, відкачування меду та ін.) залучаються також додаткові робітники.

На великих бджільницьких фермах, що мають 500 і більше бджолиних сімей, останнім часом впроваджується нова форма організації праці, яка грунтується на груповому обслуговуванні бджолосімей, розміщених на кількох точках. При цьому пасічник чи завідуючий пасікою з двома-трьома сезонними помічниками доглядають закріплені за ними бджолині сім’ї.

На великих колгоспних і радгоспних фермах, де налічується 800 і більше сімей, для організації виробництва призначаються звільнений завідуючий, технік пасічництва або зоотехнік по бджільництву.

Бджільництво у більшості колгоспів і радгоспів має комплексний напрям, в яких бджоли використовуються для запилення сільськогосподарських культур, збору меду, виходу воску та іншої продукції. Але залежно від кліматичних і місцевих умов для медозбору та поставлених завдань, воно може мати також запилювальний напрям (у господарствах, що мають великі площі ентомофільних культур), медо-восковий та бджолорозплідницький.

Організація виробництва в галузі бджільництва передбачає цілий ряд заходів, спрямованих на раціональне використання працівників, засобів виробництва, технічних можливостей і природних ресурсів відповідно до виробничого напряму пасік.

Зокрема, для підвищення продуктивності праці в бджільництві та його прибутковості необхідно тримати на пасіках тільки сильні бджолині сім’ї і мати достатній запас доброякісних стільників. Слабкі, непрацездатні сім’ї слід відповідними заходами своєчасно виправляти.

Протягом літнього сезону організовувати не менше 2—3 кочовок, своєчасно вивозячи бджіл до масивів медоносних рослин. Утворювати нові бджолині сім’ї та виводити маток тільки від високопродуктивних сімей. Широко впроваджувати утримання бджіл у багатокорпусних вуликах, які дають пасічникові можливість оперувати не окремими рамками, а цілими корпусами.

На великих бджолофермах слід впроваджувати ланковий метод догляду за бджолами, при якому група пасічників одночасно обслуговує кілька пасік цієї ферми. Трудомісткі роботи, насамперед такі, як перевезення бджіл на медозбір та запилення сільськогосподарських культур, розпечатування стільників та відкачування меду, треба максимально механізувати, що значно підвищить продуктивність праці.

Собівартість продукції бджільництва.

Собівартість продукції в галузі бджільництва являє собою виражені в грошовій формі затрати на спожиті засоби виробництва і на оплату праці. Вона обчислюється за даними прямих, загальновиробничих (загальногалузевих) та загальногосподарських затрат і кількістю валової продукції бджільництва, включаючи результати запилювальної роботи бджіл. При цьому прямі затрати повністю відносять на виробництво продукції, тоді як загальновиробничі та загальногосподарські затрати розподіляються між галузями господарства пропорціонально прямим затратам трудоднів (сумі їх оцінки), а при грошовій оплаті праці — пропорціонально сумам оплати. До прямих затрат відносять усі витрати, зв’язані безпосередньо з виробництвом продукції бджільництва.

При обчисленні собівартості продукції в розрізі пасік бджолоферми загальновиробничими затратами вважаються оплата завідуючого бджолофермою, пасічників, а також амортизація засобів виробництва, використовуваних усіма пасіками бджолоферми.

До загальногосподарських затрат відносять відповідну частину оплати праці адміністративно-господарського персоналу, грошові доплати керівним працівникам колгоспу, які обслуговують усе господарство, та ін.

Амортизаційні відрахування від балансової вартості спеціалізованих засобів виробництва роблять у розмірах для напівпідземних зимівників і майстерень — 5%, для підземних зимівників — 8, вуликів — 5, медогонок, воскопресів та ін.— 8%;.

Затрати розподіляють між основною і побічною продукцією бджільництва пропорціонально сумам оцінок видів продукції по державних закупівельних цінах, а при відсутності таких цін на деякі продукти — по середньо-реалізаційних цінах. Потім прирівнюють за оцінкою одиницю кожного виду продукції до одиниці меду і знаходять перевідні коефіцієнти, виходячи із співвідношення цін: 1 кг меду — 1 крб. 80 коп., 1 кг воску — 4 крб. 50 коп., 1 бджолина сім’я — 10 крб., 1 плідна матка — З крб. 50 коп., 1 кг маточного молочка — 800 крб. тощо. Виходить, що 1 кг воску за оцінкою дорівнює 2,5 кг меду, приріст 1 нової сім’ї — 5,56 кг, 1 плідної матки для реалізації — 1,94 кг, 1 кг маточного молочка — 444,44 кг меду та ін. Помноживши коефіцієнт на валову продукцію, дістають кількість умовних медових одиниць, що містяться в кожному продукті, а потім пропорціонально числу цих одиниць розподіляють затрати бджільництва по видах продукції. При цьому частину затрат відносять на запилювані бджолами культури.

Собівартість продукції бджільництва залежить від кількості виробленої продукції, від прямих трудових затрат і затрат на корм бджолам. Отже, для зниження собівартості одиниці продукції треба насамперед підвищувати продуктивність бджолиних сімей, забезпечувати економію затрат живої праці, впроваджуючи механізацію, збільшуючи навантаження на середньорічного працівника.

Беручи до уваги те, що в бджільництві максимальне навантаження по догляду за бджолами буває у весняно-літній час, а в зимовий період навантаження дуже незначне, необхідно по можливості значну частину робіт виконувати в зимовий сезон, наприклад, ремонт вуликів, інвентаря, виготовлення утеплень, рамок, вибраковування старих стільників і перетоплення їх на віск, обмін воску на вощину, натягування дроту в рамках, навощування їх штучною вощиною та ін. У весняно-літній сезон треба побудувати роботу так, щоб запобігти зайвих витрат на додаткову робочу силу, виконуючи це в порядку взаємної допомоги одного пасічника другому.

Додаткову робочу силу слід застосовувати тільки в крайніх випадках, наприклад при занесенні бджіл у зимівник і виставленні їх з нього. Охорону пасіки треба сполучати з охороною саду або інших галузей господарства.

З метою підвищення продуктивності праці на пасіці, крім уже згаданого нами вище, необхідно будувати зимівники тільки на території постійного точка, щоб не доводилось, як це часто буває, далеко носити, або, навіть, перевозити вулики з бджолами. Для транспортування вуликів до зимівника і від нього застосовувати спеціальні транспортери, які дадуть можливість полегшити, зменшити витрати праці і зекономити час. При перевезенні бджіл на взяток слід застосовувати підйомні механізми з тим, щоб механізувати навантаження вуликів на автомашини і вивантаження їх з них. Необхідно і далі удосконалювати існуючі конструкції вуликів з тим, щоб всі роботи в них виконувалися з найменшою затратою часу.

Значно вплине на зменшення собівартості продукції бджільництва і широке використання на пасіках електроприладів, зокрема для відкачування меду медогонками, навощування рамок штучною вощиною та ін.

Річне виробниче завдання пасіці.

Кожна колгоспна і радгоспна пасіка передбачає своїм річним виробничим завданням заходи, спрямовані на одержання високих медозборів, збільшення виходу воску, приросту бджолиних сімей та використання бджіл на запиленні сільськогосподарських культур.

Завдання це складається за встановленою формою і затверджується в колгоспах — правлінням та загальними зборами членів колгоспу, в радгоспах — директором радгоспу.

Валовий збір меду, вихід воску та приріст бджолиних сімей визначаються залежно від сили сімей, забезпеченості стільниками, наявності кормової бази й кочівлі бджіл. Для доукомплектування дрібних пасік, організації нових і поліпшення племінних якостей бджолиних сімей у колгоспах передбачається купівля, а в радгоспах — передача бджіл з одних господарств у інші. Збір меду встановлюється в розмірах від 25 до 35 кг на зимувалу бджолосім’ю. На пасіках запилювального напряму це завдання є меншим, а на пасіках інших напрямів — більшим. Вихід воску планується залежно від розміру медозбору. При медозборі 25—26 кг його встановлюють 0,4 кг; при 27—28 кг — 0,5, 29—30 кг — 0,6, 31—32 кг — 0,7 і при 33—35 кг — 0,8 кг воску. Завдання по валовому збору меду і виходу воску дається тільки на бджолині сім’ї, що перезимували.

На зимово-весняний період планують по 18 кг кормових запасів на кожну бджолину сім’ю, що буде зимувати в приміщенні, і 20—25 кг при зимівлі надворі.

Різниця між валовим і кормовим медом є товарною продукцією пасіки. Поділивши весь товарний мед на кількість зимувалих сімей, що є в господарстві на початок сезону, одержують вихід товарного меду на сім’ю бджіл. Страхові запаси меду на випадок несприятливого року по медозбору встановлюють від 2 до 5 кг на кожну бджолину сім’ю, що йде в зиму, за рахунок товарного меду. Страхові запаси меду щороку замінюють медом поточного року, а при необхідності їх можна замінювати цукром.

Завдання по відбудові стільників встановлюється з розрахунку заміни старих стільників і забезпечення стільниками приросту пасіки новими сім’ями, але не менше 7 рамок на кожну сім’ю, що перезимувала. На кінець року на сім’ю бджіл повинно залишитись 15—18 рамок із стільниками. В зиму передбачають залишати не менше 10%, нуклеусів із запасними матками до кількості бджолиних сімей, що йдуть на зимівлю.

У річному виробничому завданні записуються методи догляду за бджолиними сім’ями стосовно до медозбірних умов, плануються кочівлі на запилення сільськогосподарських культур і медозбір, а також посів медоносів для медозбору і на насіння, насадження медоносних дерев та кущів, передбачається купівля інвентаря і його виготовлення, зокрема силами пасічників, із зазначенням строків виконання. В річному виробничому завданні пасіці колгоспи встановлюють оплату праці пасічників грішми або в трудоднях, а радгоспи — грішми. Встановлена форма річного виробничого завдання пасіці подається нижче.

Оплата праці.

Правильна організація праці на пасіці і відповідна прогресивна оплата пасічників за їх роботу мають винятково важливе значення в дальшому розвиткові бджільництва, підвищенні продуктивності праці і зниженні собівартості продукції. Прогресивною вважається така система оплати праці, при якій пасічники одержують за свою роботу залежно від того, скільки вкладено ними праці і які кінцеві результати їх господарської діяльності. Цим підвищується і матеріальна заінтересованість працівників пасік у збільшенні виробництва меду, воску та іншої продукції бджільництва.

Оплата праці в колгоспах.

Відрядні розцінки оплати праці колгоспних пасічників розробляються безпосередньо в самих господарствах з урахуванням місцевих умов. Саме ця обставина і зумовила існування неоднакових розцінок пасічних робіт в колгоспах.

У колгоспах, які перейшли на грошову оплату праці, відрядні розцінки у бджільництві установлюють виходячи з тарифної ставки 60—70 крб. на місяць. До одержання продукції і визначення загального заробітку пасічникам щомісячно виплачують 70—75%: установленої ставки. Старшим пасічникам за керівництво роботою пасік в більшості господарств нараховують по 15 трудоднів або виплачують по 10—15 крб. в місяць. Завідуючі бджо-лофермами одержують примірно на 25%, більше! середнього заробітку основного працівника пасіки (пасічника) .

Оплата праці в радгоспах.

У радгоспах та інших державних сільськогосподарських підприємствах пасічникам платять за одержану продукцію (мед, віск, нові бджолині сім’ї та іншу продукцію). Відрядні розцінки розробляються безпосередньо в радгоспах при складанні виробничо-фінансового плану господарства. Відповідно з положенням про оплату праці робітників радгоспів та інших державних підприємств, праця пасічників оплачується по четвертому розряду, а їх помічників (молодших пасічників)— по третьому.

Додаткова оплата праці в бджільництві.

Для підвищення матеріальної заінтересованості пасічників у результатах своєї роботи їх праця оплачується залежно від одержаної продукції. Крім основного гарантованого заробітку, за перевиконання плану пасічникам нараховують додаткову оплату (видають премії).

Міністерство сільського господарства УРСР рекомендує правлінням колгоспів видавати пасічникам, при умові повного забезпечення бджолиних сімей кормами на зимово-весняний період, п’яту частину меду, одержаного понад план, і до одного процента в межах плану. Крім того, рекомендується видавати пасічникам по одному кілограму меду за кожний кілограм воску, одержаного понад план. За реалізацію бджолосімей та плідних маток, при умові виконання плану розвитку бджільництва, видавати пасічникам до 10%, грошей від суми, одержаної за реалізацію бджолосімей та маток.

В радгоспах, за існуючим положенням, пасічникам та їх помічникам виплачують премії за перевиконання плану одержання валової продукції в розмірі до 20%; вартості понад планової продукції (за реалізаційними цінами). За скорочення прямих витрат на одиницю продукції та зниження її собівартості в порівнянні з планом у вигляді премії виплачують 40%, суми від одержаної економії. Загальна кількість премій не повинна перевищувати п’ятимісячного заробітку на одного працівника протягом року.

Новая конструкция улья разрешает получать мед “из крана” и не беспокоить пчел

Ви дивилися сторінку - Розділ VIII. Організація пасіки

Наступна сторінка    - Додатки

Попередня сторінка   - Захист бджіл від отруєння

Повернутися до початку сторінки Розділ VIII. Організація пасіки