Лісові й паркові деревні, кущові і трав’янисті медоноси

Липа (Tilia L.)

Липа належить до родини липових. Поширена вона майже по всій Європі і росте в усіх листяних лісах, захисних насадженнях, парках, населених пунктах та понад шляхами. На Україні липа найбільше поширена в Лісостеповій смузі, і особливо багато її в листяних лісах біля Чигирина.

Переважає в нас липа дрібнолиста (Т. cordata Mill.), яка росте до 20—30 м заввишки і живе сотні років. Листки в неї порівняно дрібні округло-серцевидні, зверху темно-зелені, гладенькі й блискучі, знизу сизо-зелені.

Квітки жовто-білі, зібрані по 5—11 в суцвіття — китиці, черешок яких виходить з довгастого плівковидного прицвітка. Чашечка квітки складається з п’яти чашолистиків, з внутрішнього боку яких і виділяється нектар. Квітки в липи дрібні, з зеленувато-жовтим відтінком. Тичинок багато, але пилку в їх пиляках мало, і коли виділяється достатня кількість нектару, то бджоли збирають пилок рідко. Маточка одна, вгорі якої є зав’язь на п’ять гніздечок та стовпчик, на якому міститься приймочка. Плід липи майже круглий, трохи гранчастий. Цвіте вона в червні — липні.

Beekeeper's textbook

Учебник пчеловода

Учебник пчеловода

З інших видів липи зустрічається широколиста липа (Т. platyphyllos Scop.), листки якої з обох боків світло-зелені і по кутах жилки вкриті білуватими волосками; квітки світло-жовті, зібрані по 2—5 в суцвіття. Поширена вона здебільшого на півдні і південному заході республіки.

У парках і на вулицях міст садять також декоративну — сріблясту липу (Т. argentea Desf.), листки якої широкі, яйцевидні, поступово-загострені, темно-зелені, знизу білуваті; квітки світло-жовті.

У Кримській області росте кримська липа (Т. euchlora К. Koch.) з яскраво-зеленими, злегка блискучими листками та кавказька (Т. caucasica Rup г.). Зустрічається тут і дрібнолиста липа.

Всі види липи є найкращими медоносами, особливо дрібнолиста. За сприятливих умов погоди нектаропродуктивність 1 га суцільного липового насадження становить в середньому 1000 кг (за Глуховим).

Найкраще виділяється нектар у квітках липи в теплу (до +25°) ясну вологу погоду. Коли ж температура буває вище 25°, то бджоли у вуликах, що стоять на сонці, зменшують льот, і якщо вона підвищується й далі, зовсім перестають літати. Ті ж бджолосім’ї, що стоять в холодку, літають на липу і при підвищеній температурі, та коли спека доходить до 30°, то й вони припиняють льот, але перед вечором знову починають літати.

Найбільше медоносною липа буває цілком доросла і при тій умові, що вона росте не дуже густо з іншими деревами. Однак поодинокі липи, які ростуть понад шляхами, мало медоносять, бо в них швидко висихає нектар. Старі дупляні липи теж мало медоносні.

Липа головним чином є медонос, пилку ж з неї бджоли беруть мало. Квітки липи звисають вниз, і нектар, що міститься в нектарниках, не вимивається дощем, ось чому після дощу бджоли інколи знову йдуть на липу.

Липовий мед на колір світло-жовтуватий, іноді трохи зеленуватий, з ніжним запахам квіток липи і дуже корисний для здоров’я людини. Цвіт з липи широко використовується в медицині як ліки від простуди та інших хвороб.

Хоч липа і вважається першорядним медоносом, але таким вона є не всюди. Високою медоносністю чисті липові насадження відзначаються в Приморському краї, Приураллі, Куйбишевської області, Башкирській і Татарській АРСР та в ряді районів середньої смуги Союзу. Липа дуже чутлива до несприятливих метеорологічних умов — посухи, вологості повітря, температури, а також рельєфу місцевості та грунту. Саме цією її чутливістю і пояснюється те, що вона не кожного року однаково медоносить або й зовсім не виділяє нектару.

На Україні в минулому з липи теж збирали багато меду. Але у зв’язку з різким погіршенням кліматичних умов, що сталося внаслідок поступового винищення величезних площ лісів, яке, в свою чергу, дуже негативно вплинуло на водний режим краю — висихання річок та озер, тут липа не виділяє тепер такої кількості нектару, як це було колись.

За нашими багаторічними спостереженнями, на пасіці Харківської середньої школи землеробства, Голосіївській дослідній пасіці Київського сільськогосподарського інституту, на пасіках колишніх радгоспів Укрсадовинтресту «Чигирин» Черкаської області та «Люлинці» Вінницької області, вулики яких стояли в суцільних липових насадженнях, медозбір за час цвітіння липи в окремі роки становив від 7 до 20 кг в середньому на бджолосім’ю.

Слід сподіватися, що в недалекому майбутньому кліматичні умови республіки значно поліпшаться. Причиною цьому буде здійснюване в нас широке насадження лісів, лісосмуг, садів та парків, а також грандіозне будівництво гідроспоруд на Дніпрі (створення штучних морів, зрошувальних каналів та водойм). В цих умовах липа знову стане однією з найкращих медоносних рослин.

Деревина липи м’яка й легка, її не точать шашлі, тому широко використовується на токарні, різбляні та столярні вироби. Липова дошка не жолобиться, не тріскається, бо має хвилясті шари і після вистругування дуже схожа «а карельську березу. В бджільництві з липи виготовляють вулики, рамки та посуд для меду — липівки.

Росте липа всюди, але більше любить чорнозем. Вирощують її з насіння, яке збирають восени і тоді його й сіють. На один гектар рядкового посіву треба біля 48 кг насіння, а в розкид — близько 64 кг.

Сіянці в перші роки ростуть повільно, а потім досить швидко. Коли деревця стають завбільшки до 1 метра, їх пересаджують на постійне місце. Для збільшення нектароносної рослинності липу слід якомога більше садити в полезахисних смугах, парках, понад шляхами та в лісах.

Акація біла (Robin і a ipseudoacacia L.)

Біла акація належить до родини бобових, росте заввишки до 30 і більше метрів, живе 50 і більше років. Батьківщина акації Північна Америка, завезено її звідти в Європу у XVIII ст. До Франції, як гадають, насіння акації привезено І. Робіном і в пошану його названа Лінеєм Robinia. В Європі акація поширилась дуже швидко і добре пристосувалась до місцевих умов. На Україні вона росте всюди, але найбільше її на півдні. В Росії, на північ від Воронежа, акація вимерзає. Цвіте в червні протягом двох-трьох тижнів. Під час цвітіння білі пахучі квітки так рясно покривають рослину своїми китицями, що її зелених листків стає майже не видно.

Медоносність білої акації висока. Одна сім’я може зібрати з неї до 2 і більше кілограмів меду за день. Але це буває не завжди, в один рік на акації бджоли роєм гудуть, в інший же на ній тільки де-не-де побачиш бджолу. Залежить це від стану погоди. Акація так само, як і липа та гречка, в цьому відношенні рослина примхлива. Спека та суховії значно зменшують її медоносність. Найбільше нектару виділяє та акація, що росте на піщаному грунті та коли перед цвітінням випадають дощі.

За нашими даними, по радгоспах Укрсадовинтресту акація протягом багатьох років давала за час свого цвітіння в середньому на одну сім’ю такий медозбір: в Наддніпрянському Лісостепу — 10 кг, Правобережному — 10, Східному (Донбас) — 8 і в Степу — 12 кг.

Мед білої акації прозорий, має досить ніжний приємний запах і є одним з найкращих. Стиглий мед густий, нешвидко кристалізується. Він осідає в білу дрібну крупку і має вигляд смальцю.

На Україні росте ще дві відміни декоративної акації, а саме: R. psempertlochs та R. uiscosa. Для бджільництва більше значення має перша. Цвіте вона протягом цілого літа до осені, білувато-жовтими китицями; дуже пахуча і дає чимало меду. Її прищеплюють на білій акації.

Квітки білої акації використовуються в медицині і парфюмерній промисловості. Деревина її дуже міцна, з неї виготовляють різні столярні вироби і навіть дерев’яні частини до машин.

Розводять акацію насінням та паростками. Сіяти і садити її можна восени й весною. Перед висівом насіння слід добре розмочити. На 1 гектар висівають 16 кг насіння. До грунту акація невибаглива, не любить тільки вогких грунтів. Спеки і посухи акація не боїться, любить світло.

Акацією слід засаджувати провалля, горби та інші непридатні землі, садити понад коліями залізниць, в полезахисних смугах, біля пасік, в парках, вздовж вулиць та доріг.

Маслинка вузьколиста (Elaeagnus angustifolia L.)

Кущова рослина або деревце, з родини маслинкових, заввишки 3—6 метрів. Молоде гілля та знизу листки сріблясто-білі. Листки коротко-черешкові, ланцетовидні, цілокраї, зверху сірувато-зелені, пазушні, зовні сріблясті, всередині оранжеві. В квіткових пучках міститься по 2— З квітки, пиляків 4. Ягода довгасто-кругла, попеляста.

Вузьколиста маслинка культивується в нас, як декоративна рослина, але росте і в дикому стані. Цвіте в травні — червні.

Квітки її дуже пахнуть і приваблюють багато бджіл, які збирають на ній чимало нектару. Одна сім’я збирає з маслини меду за час її цвітіння від 4 до 13 кг.

Маслинку слід широко насаджувати для живоплоту, в полезахисних смугах та на пісках. Розмножується вона насінням, яке висівають восени і весною, але перед висівом його стратифікують. Розсаджувати маслинку можна однорічними сіянцями.

Софора японська (Sophora japonica L.)

Дерево софори заввишки до 10 м, з широкою кроною. Належить вона до родини бобових. Листки пірчасті, темно-зелені, схожі на акацієві. Квітки зібрані в китиці, жовтувато-білого кольору. Батьківщина софори Японія та Китай. У нас культивується як декоративна рослина на півдні України — Одесі, Херсоні, Криму, Запоріжжі, але росте і в Києві, тільки в молодому віці частково вимерзає. Цвіте в липні — серпні.

Софора відзначається високою медоносністю. На ній бджоли беруть нектар зранку до вечора, навіть в суху погоду. За нашими спостереженнями, в Одеській області софора за час її цвітіння дає з одного дерева 15 кг меду. Мед ароматичний, прозорий.

Софору можна рекомендувати як декоративну рослину для висаджування в парках, по вулицях міст тощо. Особливо вона цінна на півдні, бо не боїться посухи. Вирощується насінням та паростками.

Бархат амурський (Phellodendron amerense Rupr.)

Дерево з родини рутових, заввишки до 18 м, трохи схоже на ясен. Листки зверху гілок супротивні, знизу чергові. Квітки розміщені в негустих верхівкових або пазушних суцвіттях — китицях. Росте на Далекому Сході, в північних уссурійських лісах. У нас його садять в парках та лісах. Цвіте бархат у першій половині червня. Одна сім’я збирає з нього за період цвітіння 8—12 кг меду. Розмножується насінням.

Клен польовий, паклен (Acer campestre L.)

Кущ або дерево з родини кленових, заввишки до 10 м. Листки п’ятилопатеві, тупуваті, цілокраї. Квітки дрібні, зібрані в прості щітковидні китиці. Поширений в лісах та байраках по всій Україні. Цвіте в травні — червні.

Польовий клен є хорошим медоносом. Бджоли беруть з нього нектар та пилок.

Клен татарський (Acer tataricum L.)

Росте кущами або деревцем, досягаючи заввишки 3—5 м, належить до родини кленових. Від інших кленів відрізняється своїми серцевидними, загостреними, цілими або злегка трилопатевими листками. Квітки білі. Плоди з крильцями, бурого кольору. Росте в лісах. Цвіте в травні — червні. Бджоли беруть з нього нектар і пилок.

Татарський клен слід висаджувати як супровідну породу в полезахисних смугах. Придатний він і для живоплоту.

Клен звичайний, гостролистий (Acer platanoides L.)

Дерево заввишки 20—25 м, з родини кленових. Листки пальчасто-п’ятилопатеві, лопаті загострені, зубчасті. Квітки одно- і двостатеві, зібрані в щітковидні китички. Пелюстки квітки жовтувато-зелені. Нектарники містяться на пелюстках. Росте в усіх лісах України. Цвіте в квітні — травні, одночасно з розпусканням листя.

Вважається найкращим медоносом з кленових. Бджоли беруть з нього нектар і пилок. За час його цвітіння сильні сім’ї можуть зібрати з одного дерева до 4 і більше кілограмів меду за день. На смак мед досить приємний.

Деревина жовтувато-біла, тверда, використовується на різні столярні та токарні вироби.

Гледичія звичайна, тришипна (Gleditschia triacanthos L.)

Це досить високе дерево, крона його широка, рідка; належить до родини цезальпінієвих. Гілля вкрите твердими довгими колючками, розщепленими на кінцях на три шипи, чому й називається цей вид гледичії тришипною. Листки ясно-зелені, парноперисті, схожі на акацієві. Квітки дрібні, зеленуваті, зібрані в суцвіття — китиці, пахнуть медом і виділяють багато нектару. Плоди восени звисають червоно-бурими, блискучими стручками. Батьківщина гледичії — Північна Америка. На Україні її садять в парках та лісосмугах середньої і південної частини республіки.

Іншим, менш поширеним у нас видом є гледичія каспійська (Gl. caspica Dеsf.), в усьому схожа на першу, але росте не деревом, а кущами і більш теплолюбна, її можна культивувати навіть на солонцях.

Обидва види гледичії є чудовими медоносами, з яких бджоли за будь-якої погоди протягом цілого дня беруть нектар та пилок. Рослина ця цікава тим, що вона виділяє нектар і під час сухої погоди. Цвіте протягом майже двох місяців.

Деревина гледичії міцна, має красивий колір, а тому цінна для різних столярних виробів.

До грунту гледичія невибаглива. Вона має довге коріння, яким дістає воду з глибини, а тому не боїться посухи і виділяє нектар за всякої погоди. Вирощують гледичію насінням. Росте вона швидко. Рясно цвісти починає з 12—15 років.

Гіркокаштан звичайний (Aesculus Hippocastanum L.)

Досить гарне дерево, належить до родини гіркокаштанових. Росте заввишки до 20 м, має круглу трохи пірамідальну крону. Листки великі, гоструваті, пальчасті. Квітки зібрані на одному корінцеві в китиці чи грона білого або рожевого кольору. Завезений до нас каштан з Індії в XVI ст., і тут він чудово акліматизувався й дуже поширився.

З каштана бджоли беруть невелику кількість нектару та пилок. Мед з каштанів трохи рідкий, прозорий, смачний. Пилок жовто-гарячого кольору.

Кора і квітки з каштана використовуються в народній медицині.

Каштан садять як декоративне дерево в парках та на вулицях. Вирощують його з насіння, яке можна садити восени і навесні. До грунту невибагливий, росте повсюдно, але не любить вогкого місця. В молодому віці каштан росте дуже швидко, а далі повільно.

В’яз (Ulmus L.)

Із поширених у нас в’язів медоносністю відзначаються два їх види: в’яз листуватий, або берест, і в’яз гладенький.

В'яз листуватий, берест (U. foliacea Gilib.), — дерево з родини в'язових, заввишки до 30 м, з червоно-бурими гілками. Листки зубчасті, видовжені або округло-яйцевидні, загострені. Квітки дрібні, двостатеві, зібрані в густі маленькі головчасті суцвіття; квітконіжки в них дуже короткі. Тичинок 4—5 з червонуватими пиляками. Приймочок дві. Плід крилатий горішок. Росте в’яз листуватий в листяних та байрачних лісах по всій Україні, крім Карпат і крайнього півдня. Цвіте в квітні до розпускання листя.

В'яз гладенький (U. laevis Pall.) відрізняється від в’яза листуватого довгими квітконіжками, на яких звисає суцвіття, та бурим кольором гілок. Цвіте дещо пізніше від першого.

Медоносність обох видів в’яза незначна, хоч в сприятливу весну, при теплій погоді, бджоли охоче їх відвідують, збираючи з лих нектар і пилок.

Обидва види в’яза швидкорослі довговічні рослини. Як декоративні їх садять в парках, вздовж вулиць міст і використовують в полезахисних лісосмугах як супровідні породи.

Розмножується в’яз насінням і паростками.

Деревина його досить міцна, використовується в різному будівництві та для столярних виробів.

Дуб (Quercus L.)

Дуб — високоросле довговічне дерево з родини букових, поширений майже по всій Європі. З численної кількості його видів на Україні росте лише три; дуб звичайний, або черешчатий (Q/ robur L.), заввишки до 40 і більше метрів з досить широкою кроною. Листки чергові, перисто-лопатеві, в основі звужені в черешок або серцевидні. Квітки роздільностатеві; чоловічі звисають сережками, жіночі — поодинокі або зібрані по 2—5 в прямостоячі суцвіття у пазухах листків. Цвіте в травні — червні, одночасно з розпусканням листків.

Дуб скельний, або зимній (Q. sessiliflora Sm.), відрізняється від звичайного дуба значно довшими черешками листків. Розвивається він на два-три тижні пізніше від першого; посохле листя залишається на дереві протягом цілої зими.

Дуб пухнастий (Q. rubescens) — росте в Криму і рідше в басейні річки Дністра.

У бджільництві дуб має значення головним чином як пилконос, але за сприятливих умов погоди бджоли беруть з його жіночих квіток і нектар.

Слід знати, що на дубовому листі часто буває багато паді, і коли зібраний бджолами падевий мед не буде ними використаний протягом літа і залишиться на зиму, то це може спричинити значну загибель бджолосімей.

Розмножується жолудями та паростками.

Деревина дуба є дуже цінним будівельним матеріалом.

Сосна (Ріnus L.)

Сосна — високоросле дерево з родини соснових. Рослина світлолюбна, вічно зелена, заввишки 25—40 і більше метрів. Крона широка, кругла. Листки шпильчасті, так звана хвоя. Квітки зібрані колосовидними головками, що потім утворюють шишки. Росте майже по всій Європі, утворює великі ліси. Цвіте в травні червні. Бджоли беруть з неї пилок.

Ялина звичайна (Picea excelsa Link.)

Шпилькове дерево з родини соснових, заввишки 30— 50 м. Чоловічі квітки ялини дають багато пилку, який і збирають бджоли. У деяких місцях в окремі роки її хвоя виділяє багато медової паді, з якої бджоли протягом дня можуть зібрати до 4-х і більше кілограмів падевого меду (за Глуховим). Такий «ялиновий» мед має смолистий запах і смак. За нашими спостереженнями, бджоли збирали з неї тільки пилок.

Росте ялина в лісах серед інших дерев і в чистих масивах. Найбільше в нас її зустрічається у Карпатах. Використовується вона і як декоративна рослина.

Ялинові дошки, так само як і соснові, є чудовим матеріалом для виготовлення з них вуликів та рамок.

Береза (Betula alba L.)

Береза поширена майже по всій нашій країні, має багато видів, належить до родини березових. Чоловічі сережки розвиваються восени, жіночі заховані в бруньках протягом цілої зими, з яких вони виходять тільки навесні разом з листками. Росте в лісах, утворюючи чисті або мішані насадження. Садять її і понад дорогами та біля садиб. Цвіте в квітні — травні.

Медоносність берези незначна. З неї бджоли весною беруть пилок та сік, що виступає з шпарин, а також збирають клей. В її соку дуже мало цукру (0,42—1,13%), але бджоли цей сік беруть і навесні ним можна їх підгодовувати.

Деревина берези є цінним матеріалом для столярних виробів. З кори гонять березовий дьоготь.

Вербa (Saliх L.)

Верба — дерево або кущ з родини вербових. Рід верби досить великий, він налічує понад 300 видів, з яких в Радянському Союзі зустрічається більше 170, на Україні — 30. Поширені в нас верби — рослини дуже невибагливі, ростуть на будь-якому грунті, але більшість з них вологолюбні. Окремі їх види широко використовуються для озеленення місцевості, закріплення пісків, берегів та ярів. З гілок пруткової верби (лози) плетуть найрізноманітніші вироби і влаштовують огорожі. Застосовується верба також для дубління шкіри та ін.

Для бджільництва вербові зарості мають велике значення як ранньовесняні медоноси, з яких бджоли беруть нектар і пилок. При сприятливих умовах весни і добре підготовлених сім’ях верба може дати значну кількість навіть товарного меду.

Особливий інтерес для бджільництва в нас становлять п’ять її видів.

Верба біла, ветла (S. alba L.) — дерево заввишки до 30 м, має велику, розлогу крону, росте по берегах річок, ставів, дуже часто зустрічається в селах та інших населених пунктах. Листки в неї ланцетні, молоді листочки вкриті шовковистими волосками, від чого мають сріблясте забарвлення. Кора стовбура попелясто-сіра, з глибокими тріщинами, а на молодих гілках буро-червона взимку і зеленувата весною. В місцевостях, де цієї верби росте багато, при сприятливих умовах весни бджоли завжди матимуть необхідну їм кількість весняного взятку.

Верба гостролиста, шелюга (S. acutifolia Willd.)

Кущ заввишки від 6 до 10 м, з довгими тонкими лозинками, бруднувато-червоного кольору. Листки ланцетовидні, загострені. Квіткові котики відділені один від одного. Цвіте в квітні — травні. Розводиться для закріплення пісків, росте на самих бідних грунтах, не боїться посухи. Бджоли беруть з неї нектар і пилок.

Верба козяча (S. caprea L.) — кущ або дерево заввишки 2—8 м, гілляста. Листки яйцевидні, поморщені, краї рівні або пильчасті, зверху темно-зелені, знизу сіро-волохаті. Квітки великі, зібрані в головки, або котики жовтого кольору. Росте в лісах, серед чагарників та біля лук. Цвіте в квітні. Бджоли беруть з неї нектар і пилок. Козяча верба цінна тим, що дає взяток щороку. Медопродуктивність її (за Глуховим) становить 150 кг з гектара.

Лоза, верба пруткова чи кошикова (S. viminalis L.), — кущова рослина заввишки до 6 м, рідше — дерево, що досягає 10 м. Пагони довгі, тонкі, сірувато-зелені, в молодому віці на кінцях опушені. Листки лінійно-ланцетні, витягнуто-загострені, зверху темно-зелені, знизу сріблясто-шовковисті. Прилистки вузько-ланцетні, коротші від черешка. Квіткові сережки довгі, розпускаються у квітні. Тичинок дні. Приймочка нитковидна, ціла, рідше роздвоєна. Жіночі квітки достигають на 2—3 дні раніше, ніж чоловічі.

Росте лоза заростями по піщаних берегах річок і широко використовується для плетення кошиків та інших виробів. Є чудовим нектароносом і пилконосом. Розводиться живцями. Росте швидко і дає добру поросль.

Чорнолоз (S. sineria L.) росте у вологих низинах, в лісах і понад берегами річок, у висоту досягає 2—3 м. Листки яйцевидно-еліптичні, загострені, блискучі, дрібнопильчасті, попелясто-зелені. Стебла прямі, розгалужені, молоді пагони вкриті легким сірим пушком. Цвіте в травні. Бджоли беруть з нього нектар і пилок.

Вільха (Alnus)

Дерево або кущова рослина з родини березових. Росте переважно по берегах річок, в заплавах та на болотистих місцях. На Україні зустрічається кілька її видів. Найбільш поширеною тут є вільха сіра (A. incana DC.). Чоловічі квітки її мають 4 тичинки, жіночі зібрані в дихазії, в яких середня квітка не розвивається. Суцвіття — сережки. На одній гілці зустрічаються і чоловічі і жіночі суцвіття.

Іншим поширеним видом є вільха клейка (А. glutinosa Gaertn.), яка іноді утворює в заплавах річок і на болотистих місцях цілі гаї.

Обидва названі види вільхи — цінні пилконоси, з яких бджоли в теплі дні збирають багато пилку і клею. Останній вкриває всі молоді пагони й листочки. Цвіте вільха в березні — квітні.

З пилку вільхи можна й самому приготовляти медоперговий корм. Для цього зрізують чоловічі її сережки, які потім тримають у теплому приміщенні, розстеливши їх на папері. Пиляки квіток розтріскуватимуться і пилок з них буде висипатись на папір, звідки його збирають, розводять медом та цукровим сиропом і дають бджолам.

Ожина (Rubus carsius L.)

Це кущова ягідна рослина з родини розоцвітих; плоди її чорні, укриті сизуватим нальотом. Стебла гнучкі, сизуваті; листки трійчасті, тільки нижні іноді складаються з 5 листочків. У дикому стані поширена по всьому Радянському Союзу. Ожина разом з іншими кущовими рослинами часто утворює непрохідні зарості. Зустрічається вона на узліссях, у заростях кущів, по берегах річок і озер, схилах ярів, переважно на вологому грунті. Цвіте вона все літо і виділяє багато нектару. Медопродуктивність її — близько 30 кг з гектара. Мед з ожини прозорий, трохи жовтуватий, з приємним ароматом. Пилок іржаво-сірий.

Ожина придатна для зміцнення ярів та укосів, бо вона дуже розростається, а сланке її стебло, стикаючись із землею, пускає коріння і швидко укріплюється. Розмножувати ожину краще кореневими живцями. Для цього восени гбо весною беруть з боку куща товсте коріння, розрубують його на частини завдовжки по 5 см. Одержані так живці садять у розпушену землю рядами. Відстань між рядами — 13 см, а між живцями в рядах — 9 см. Через рік рослини пересаджують на постійне місце.

Малина лісова (Rubus idaeus L.)

Поширена малина лісова в північній і середній смузі, Приураллі, в Сибіру та на Україні в Карпатах. Росте в лісах, ярах та лісових порубах. Хороший медонос, в сприятливу годину контрольний вулик показує 3,5—5,5 кг прибутку щодня. Мед з малини більш-менш прозорий, з малиновим запахом і високої якості. Цвіте вона в червні.

Аморфа (Amorpha fruticosa L.)

Кущова рослина з родини бобових. Коріння дає глибоке, стебло пряме, 2—3 м заввишки. Листки чергові, непарнопірчасті з цілокраїми, продовгуватими листочками. На кінці гілочок буває по кілька штук китиць, що утворюють віночки. Квітки темно-фіалкового та крицево-синього кольору.

Культивується у нас і інший вид цієї рослини — аморфа сіра (А. cauescens Ehr.), яка є стрункіша й краща.

Аморфа більш поширена на півдні України, на півночі вона часто підмерзає, але швидко відростає. Цвіте в червні — липні.

Наші південні пасічники відзначають аморфу як дуже добру медоносну рослину, яка дає бджолам взяток і в посушливі роки.

Садять її в парках як декоративну рослину і використовують для утворення садових та полезахисних смуг. Розмножується вона насінням, яке висівають восени. До грунту аморфа невибаглива, росте добре навіть на піскуватих та солонцюватих грунтах. Любить більше сонячні місця.

Жостір ламкий (Ramnus frangula L.)

Рослина кущова з родини жостерових, заввишки 1,5—З м. Листки чергові, еліптичні, загострені, цілокраї. Квітки дрібні, двостатеві, зібрані пучками в пазухах листків. Росте жостір на узліссях, полянах, порубах, в заплавах річок. Особливо багато його на Поліссі. Цвіте з початку червня і аж до серпня.

Медоносність жостіру добра, бджоли збирають з нього нектар і пилок. В Поліських районах він дає головні медозбори.

Ягоди та настій з кори використовуються в народній медицині.

Глід (Crataegus oxyacantha L.)

Кущ або деревце з родини розоцвітих, заввишки 2— 5 метрів. Листки обернено-яйцевидні, клинцюваті. Квітки зібрані китичками, білого або рожевого кольору. Поширений повсюдно, росте в лісах поміж кущами. Цвіте в травні — червні. Бджоли беруть з нього нектар і пилок.

Квітки глоду використовують в народній медицині при серцевих та нервових захворюваннях.

Садять його в лісосмугах, понад залізницями та використовують для живоплоту.

Зіновать (Cytisus ruthenicus Fisch.)

Рослина кущова з родини метеликових, заввишки 20— 60 см. Листки яйцевидні, трійчасті. Все стебло, гілочки та листя вкриті густими волосками. Квітки жовті, сидять в кутах трійчастого листя. Росте в лісах поміж кущами та на луках.

Цвіте в червні — липні. Як медонос посередній. Бджоли беруть з нього нектар та пилок.

Калина (Viburnum opulus L.)

— кущова рослина з родини жимолостевих, заввишки 2—4 м. Листки супротивні три- або п’ятилопатеві, зубчасті. Квітки білі, зібрані в негусті зонтиковидні суцвіття, в яких плідними є дрібніші серединні квітки, а більші, розміщені по краях суцвіття, — неплідні. Плоди — яскраво-червоні кістянки, досить соковиті, на смак гірко-кислі, їстівні, зберігаються на кущі аж до зими.

Цвіте в червні. Краще медоносить на вологих грунтах. Росте вона в лісах, серед чагарників, на луках та по берегах річок. Культивується і як декоративна рослина.

Калина дає багато бджолам нектару і пилку.

Досить поширена калина і в селах, де кущі її можна зустріти в садку майже біля кожної хати. Кора і ягоди використовуються в народній медицині. Плоди, переважно проморожені, ідуть на пироги, киселі та інші страви.

На Україні, особливо на Правобережжі, зустрічається і інший вид калини — калина цілолиста, або гордовина (V. lantana L.). В Приморському краї хорошим медоносом вважається буреїнська калина (V. burejanum Herder.).

Вирощується висіванням насіння, яке перед тим стратифікують.

Акація жовта (Caragana arborescens Lam.)

Рослина кущова з родини бобових, заввишки до 3 метрів. Листки парноперисті; листочки на черешках еліптичні. Квітки яскраво-жовті, розміщені пучками. Віночок метеликового типу з 5 пелюстками. Біб вузько-циліндричний, завдовжки до 5 см, бурий, насіння видовжено-кулясте. Поширена акація жовта по всій Україні. Розводиться в парках, захисних насадженнях та для живоплоту. Поблизу садів її не садять, бо вона є розсадником шкідників садових культур. Цвіте в травні — червні.

Медоносність жовтої акації хороша, в сприятливих умовах збір нектару з 1 га досягає 350 кг, але в посушливі роки на ній взятку мало або й зовсім немає. Жовта акація як медонос цінна тим, що вона починає цвісти тоді, коли інші весняні медоносні рослини вже відцвіли, а до літніх ще далеко. Тому бджоли мають з неї щоденну поживу для себе і розплоду. Мед з цієї рослини прозорий, ясно-жовтого кольору, без різкого запаху, м’якни і ніжний на смак.

До грунту акація жовта невибаглива. Розмножується насінням і паростками. Насіння з неї збирають перед розтріскуванням бобів. Висівають його восени або навесні на глибину до 4 см. Сіянці добре приживаються.

Терен (Prunus spinosa L.)

Кущова рослина з родини розоцвітих, заввишки 2—З м, гілки її вкриті гострими колючками. Листки еліптичні, видовжені, краї пилчасті. Квітки поодинокі з п'ятьма білими пелюстками, розцвітають раніше від появи листків. Тичинок багато, приймочка одна. Плід однонасінна кістянка темно-синього кольору, з сизою поволокою на поверхні. М’якуш соковитий, на смак кисло-солодкий і дуже терпкий. Росте терен в лісах, по ярах, балках і в долинах річок в степу.

Терен — ранній медонос, цвіте він в кінці квітня и на початку травня. Бджоли охоче його відвідують, збираючи з нього нектар і пилок. Плоди дозрівають восени, стають їстівними після невеликих морозів, використовуються для сушіння, наливок, варення.

Терен придатний для закріплення обривистих схилів.

Ліщина звичайна (Corylus Avellana L.)

Кущ заввишки до 4 м. Належить до родини березових. Листки короткочерешкові, круглясто-серцевидні, загострені, подвійно-пильчасті. Чоловічі квітки з пилком, мають вигляд сережок, довгі; жіночі суцвіття заховані в бруньках листків. Росте в лісах та між кущами. Цвіте в квітні і є чудовим раннім пилконосом.

Ліщина дає горіхи, а з її лозин плетуть ліси.

Шипшина звичайна (Rosa canina L.)

Кущова рослина з родини розоцвітих, заввишки 2—З м. Стебло креслате, вкрите колючими шипами. Листки складні, трійчасті, яйцевидно-пильчасті. Віночок рожевий, рідше білий. Плоди червоні, багаті на вітамін С. Росте в лісах, поміж кущами та по горбах. В садах її розводять як декоративну рослину й використовують для щеплення багатьох сортів троянд. Цвіте в травні — червні.

Медоносність шипшини незначна. Бджоли беруть з неї нектар і пилок.

Айва (Cydonia vulgaris L.)

Дерево або кущ з родини розоцвітих, заввишки 1,5— 5 м. Листки короткочерешкові, яйцевидні або овальні. Квітки блідо-рожеві. На Україні росте в Криму, приморських районах, у Закарпатті та в Чернівецькій області.

Медоносність айви незначна. Бджоли беруть з її квіток нектар і рідше — пилок. Розмножується насінням та паростками.

Горобина звичайна (Sorbus Aucuparia L.)

Дерево з красивою округлою кроною і прямим стовбуром, належить до родини розоцвітих. Листки непарно-пірчастоскладні, з 4—7 парами листочків, краї яких зубчасті. На вкорочених пагонах разом з листками появляються зібрані у щитковидні суцвіття білі квітки з різким своєрідним запахом. Росте в лісах як підлісок, часто висаджують її також як декоративну рослину в парках, скверах при озелененні вулиць і доріг. Цвіте в травні. Плоди оранжево-червоні, їстівні; достигають у вересні. Бджоли беруть з неї нектар і пилок. Мед червонуватий, крупнозернистий, з сильним ароматом.

Розмножується горобина насінням, дає порость і кореневі паростки.

Жостір проносний (Rhamnus cathartica L.)

Кущова рослина з родини жостіруватих, заввишки 1,5—3 м, на кінцях гілочок є колючки і цим він відрізняється від жостіру звичайного. Листки супротивні, круглясто-серцевидні. Квітки одностатеві, дрібні, зеленуваті. Росте в лісах. Цвіте в травні — червні. Бджоли беруть з нього нектар і пилок. Більше виділяє нектару на вологих місцях. Ягоди жостіру використовуються в народній медицині як шлункові ліки.

Жостір можна висаджувати для утворення живоплоту.

Повій дикий, або дереза, ліція (Lycium barbarum L.)

Рослина ця кущова, заввишки до 2 метрів. Належить до родини пасльонових. Гілки тоненькі, зігнуті дугою, з колючками. Листки з хвостиками, довгасті або ланцетовидні. Віночок ясно-пурпуровий, ягоди жовті. Росте по крутих схилах, в ярах і пустирях. Цвіте з червня по вересень.

Медоносність посередня. Бджоли беруть з неї нектар і пилок. Рослина цінна тим, що сприяє нарощуванню молодих бджіл на зиму.

Алича (Prunus cerasifera Ehrh.)

Алича — швидкоросла кущова рослина, заввишки 2— З м, рідше дерево, заввишки до 8 м. Належить до родини розоцвітих. Гілки голі, спочатку зелені, потім буро-червоні. Листки черешчасті, яйцевидні або еліптичні, в основі звужені і округлені, пильчастозазубрені, зверху голі, блискучі, темно-зелені. Квітки поодинокі, білі. Плоди круглі або овальні, видовжені, приплюснуті, забарвлення їх буває жовте, оранжеве, червоне, темно-червоне, синє і темно-синє.

Росте у вигляді підліска в зріджених лісах, по лісових галявинах, сухих і вологих місцях, утворюючи інколи значні зарості. Рослина світлолюбна, до грунту і вологи невибаглива.

Цвіте алича в березні — квітні. Бджоли беруть з неї нектар і пилок. Медоносність її така ж, як вишні та сливи. Рекомендується для садіння в лісозахисних смугах. Любить темно-каштанові грунти.

Багно звичайне (Ledum palustre L.)

Вічнозелена кущова рослина з родини вересових. Росте заввишки до 1 м, гілки прямі, спрямовані вгору. Листки короткочерешкові, шкірясті, лінійні, вузькі. Молоденькі гілочки, квітоніжка й нижня поверхня листків вкриті рудуватими волосками. Квітки білі, зібрані в зонтики. Цвіте в травні — червні.

Росте багно здебільшого на торфових болотах та у вологих лісах Полісся й Лісостепу. Бджоли охоче відвідують його квітки, збираючи нектар і пилок, але мед з цієї рослини при його споживанні викликає отруєння. Проте, коли його добре прогріти, він втрачає отруйні властивості.

Бирючина, вовчі ягоди (Ligustrum vulgare L.)

Кущова рослина до 3—4 м заввишки з родини маслинових. Листки супротивні, цілокраї, видовжено-ланцетовидні, короткочерешкові. Квітки пахучі, білі, зібрані на верхівках пагонів у волотисті суцвіття. Цвіте з травня до липня. Бджоли беруть з неї багато нектару, а також пилок. Мед на смак гіркуватий.

Росте в дикому стані в Криму і на Кавказі. В культурі поширена і в північних районах, до грунту невибаглива. Розмножується насінням і паростками від пеньків та коріння. З бирючини влаштовують живоплоти, а в південних районах її використовують і в полезахисних насадженнях.

Кермек (Statice Gmelini Willd.)

Це — напівкущова багаторічна рослина з родини кер-мекових. Стебло розгалужене, пряме, заввишки 30— 80 см. Листки оберненояйцевидні, цілокраї, прикореневі. Квітки синьо-фіолетові, зібрвні в розлогу волоть. Цвіте кермек в серпні й вересні, даючи нектар і пилок. Цвітіння триває майже півтора місяця, і медозбір за сприятливих умов погоди, коли буває достатньо тепла й вологи, становить до 30 кг на сім’ю. Збирають з нього бджоли й пилок. Росте кермек ,на солончакових грунтах і засолених плавнях. На приазовських плавнях відомі суцільні зарості його площею 200—300 га. Мед темний, товарна якість його низька, для зимівлі бджіл придатний.

Фундук (Corulus maxima Mill.)

Фундук, якого ще називають садовим або ломбардським горіхом, — велика кущова рослина з родини березових. Чоловічі квітки мають вигляд сережок, жіночі — потрійні, середня з яких не розвинена, а крайні розвинені добре. Плід — круглий приплюснутий горіх.

Поширений фундук на Кавказі і в Криму, де він найбільше росте по долинах річок, баліках та садах. Висаджують його і як вітрозахисну рослину. Фундук невибаглива й досить цінна культура. Його плоди містять до 18% білка і 70% жиру. Розмножується діленням куща, відводками, щепленням та насінням.

Фундук є найбільш ранній пилконос, і тому його слід садити поблизу пасік, використовувати для обсаджування доріг і шляхів та для декоративних цілей.

Бобчук (Amygdalis nana L.)

Кущова рослина з родини розоцвітих, росте заввишки до 1,5 м, гілки голіі, прямостоячі. Листки черешкові, ланцетовидні, пилчасті, «а ростових пагонах чергові, на вкорочених — зближені в пучок. Квітки великі, чашечка трубчаста, пелюстки рожеві. На Україні в дикому стані росте на лісових галявинах Лісостепу і в Степу. Цвіте в квітні до розпускання листків. Бджоли беруть з нього нектар. Як декоративну рослину бобчук розводять у садах і парках. Розмножується переважно кореневими паростками.

Бузина (Sambucus L.)

Бузина належить до родини жимолостевих і має багато видів. У нас найбільш поширеною є бузина трав’яниста (S. ebulus L.). Це — багаторічна напівкущова рослина, стебло якої виростає до 1,5 м заввишки. Росте вона в лісах, на глинистих схилах, кручах, по берегах річок, утворюючи собою густі зарості. Квітки з п’ятироздільним білим або трохи червонуватим по краях віночком зібрані в щітковидну волоть. Тичинок п’ять. Пиляки на довгих нитках пурпурового кольору. Цвіте в червні — липні, виділяє нектар, медоносність її незначна.

Другим досить поширеним видом бузини є бузина червона (S. racemosa L.) — багаторічний густий, гіллястий кущ, росте в лісах і чагарниках. Віночок білувато-або зеленувато-жовтого кольору. Ранній медонос, цвіте в травні — червні.

Часто зустрічається в лісах та чагарниках і бузина чорнa (S. nigra L.), висота якої від 2 до 6 м. Суцвіття — яйцевидна густа волоть, плоди червоні. Бджоли збирають з неї пилок.

Барбарис (Berbеrіs vulgaris L.)

Це — кущова, злегка колюча, заввишки до 3 м рослина з родини барбарисових. Стебло гіллясте; листки обернено-яйцевидні, туповерхі, з короткими черешками. В пазухах колючок сидять укорочені пагони. Квітки жовті, маленькі, дзвоникуваті, зібрані в пониклі китиці. Плоди — червоні, кислі, двонасінні ягоди, які використовуються на варення. Цвіте в травні — червні.

Барбарис є хорошою медоносною рослиною, з якої бджоли беруть нектар і пилок. Жовтуватий на колір мед має приємний ніжно-солодкий смак.

Росте барбарис в лісах, утворюючи часто цілі зарості. Його використовують також для влаштування живих огорож. Розмножується насінням та кореневими паростками.

Великою вадою цієї цінної кущової породи є те, що на ній розвивається лінійна іржа — грибкова хвороба хлібних злаків. Зважаючи на це, барбарис не може бути використаним для насадження його в полезахисних смугах і взагалі рости поблизу полів ближче 800 м.

Верес (Calluna vulgaris Salis b.)

Верес — вічнозелена напівкущова рослина з родини вересових, заввишки до 60 см. Квітки зібрані в китиці. Віночок ліловий з рожевим відтінком, зрідка білий. Росте на піщаних та болотистих місцях, на узліссях і в молодих лісах. Досить поширений в Карпатах і північній частині Полісся. Цвіте з серпня і до пізньої осені. Добре відвідується бджолами і сприяє їх нарощуванню на зиму. Медопродуктивність при сприятливій погоді досягає 300 кг з гектара.

Мед з вересу невисокої якості, він темний на колір і через надмірну кількість в ньому білкових речовин при згущенні або дозріванні стає драглистим, що ускладнює відкачування його з стільників. Тому вересовий мед відкачують незрілим, через кожні 5 днів, поки він не стане драглистим.

Для зимівлі бджіл вересовий мед мало придатний. Щоб бджоли на цьому меду благополучно перезимували, їм з другої половини зими треба давати воду.

Вовче лико (Daphne L.)

Вовче лико, або вовчі ягоди, — лісова кущова рослина з родини ягідкових, заввишки до 1,5 м, з рожевими пахучими квітками, починає цвісти наприкінці березня — у квітні, ще до появи листків. Бджоли ранньою весною з квіток вовчих ягід збирають нектар, що у великій кількості виділяється біля основи зав’язі. Листки цілокраї, обернено-довгасто-ланцетовидні, розміщені на вершку пагонів. Плоди (ягоди) овальної форми, червоні, дуже отруйні, так само як і інші частини рослини, особливо кора. Вона легко здирається, звідки і назва «вовче лико».

Вовче лико росте в дикому стані в усій європейській частині СРСР, у лісах і гаях, розташованих на вогких схилах. У парковому господарстві розводять декоративні форми цієї рослини, висіваючи її насіння восени по тінистих вогкуватих місцях у парках і гаях. Проте сіянці ростуть дуже повільно.

У Харківській області зустрічається ще алтайський вид вовчого лика заввишки 0,5 м. Листки у нього з тильного боку вкриті пушком; квітки в конічних суцвіттях, сніжно-білі, запашні; розпускаються в червні.

В Криму, в горах, у здичавілому стані росте Daphne laureola L., заввишки до 1,5 м.

При отруєннях вовчим ликом треба негайно звертатися до лікаря.

Інший вид вовчих ягід є жимолость лісова звичайна (Lonicera xylosteum L.), дуже поширена кущова рослина з родини жимолостевих, заввишки від 90 до 250 см з округло-еліптичними листками на коротких черешках, жовтувато-білими квітками і червоними отруйними плодами, що викликають блювання і пронос. Молоді гілки, листки, квітконоси і віночки квітки пухнасті.

Цвіте у травні-червні. Бджоли охоче відвідують цю рослину. Квітки неправильні, сидять попарно на спільній пазушній квітконіжці. Віночок квітки майже двогубий, з п’ятироздільним відгином. Над основою віночка є виступ, що утворює нектар.

Жимолость — рослина довговічна; використовується для живих огорож, у полезахисному лісорозведенні, а також при влаштуванні снігозахисних смуг у ковильних і лучних степах.

Підсніжних (Galanthus nivalis L.)

Підсніжних— рослина трав’яниста, багаторічна, належить до родини амаралісових. Листки лініюваті. Квіткова стрілка заввишки 8—15 ом, з одною біленькою квіточкою, нахиленою донизу. Росте в лісах. Цвіте в березні — квітні.

Медоносність незначна, але дає надранній взяток пилку й нектару, бо вилазить навіть з-під снігу.

Проліски дволисті (Scilla bifolіa L.)

Багаторічна трав’яниста рослина з родини лілійних. Цибулинка з лісовий горіх, з неї виходить два широких лініюватих листки, трохи жолобчасті. Стебло заввишки 6—16 см. Рано навесні виганяє стрілку, на якій китицями звисають квітки синього кольору. Росте поміж кущами, в лісах та садах. Цвіте в квітні.

Медоносність пролісків незначна. Бджоли беруть з них нектар і пилок. Проліски цінні як ранній медонос, бо як тільки розтане сніг, вони вже й цвітуть.

Медунка (Pulmonaria officinalis Tourn.)

Багаторічна трав’яниста рослина з родини шорстколистих, Стебло шорстке, заввишки до 30 см, угорі — з щетинками й залозками. Листки з білуватими плямами, прикореневі — серцевидно-яйцевидні, загострені, верхні — довгасті. Квітки на початку цвітіння червоні, потім стають ліловими. Росте в тінистих листяних лісах і гаях. Цвіте починаючи з квітня і до кінця травня, виділяє багато нектару. Значення цього медоноса збільшується тим, що він дає ранній збір меду, коли у природі ще мало медоносів. Листя медунки використовується в народній медицині від катару легенів.

Брусниця (Vaccinium vitis idaca L.)

Це — вічнозелена кущова рослина з родини брусничних, заввишки до 30 см. Листки еліптичні, цілокраї, зверху темно-зелені, блискучі, знизу матові, світло-зелені. Квітки білі з червонуватим відтінком, зібрані на верхівках пагонів у китичку. Цвіте в травні — червні. Ягоди спочатку білі, потім стають яскраво-червоні, блискучі, на смак трохи гіркуваті, борошнисті.

Брусниця росте на бідних сухих грунтах соснових лісів і рідше на висохлих торфовищах. Медоносністю поступається чорниці, але холодної весни, коли остання гине, брусниця стає цінною для бджіл медоносною рослиною.

Чорниці звичайні (Vaccinium myrtillus L.)

Лісова напівкущова рослина з родини вересових з чорними ягодами. Зустрічається в усій північній і середній смузі Радянського Союзу, в Сибіру, на Україні (крім південних районів та Криму) і на Кавказі. До грунту невибаглива, але погано росте на дуже вогких місцях. Найчастіше зустрічається на нових порубах та лісових полянах, поблизу боліт.

Цвітуть чорниці в травні — червні, з яких бджоли беруть багато нектару. Сильна сім’я може зібрати до 2,5 кг меду за день. Мед приємний на смак і ароматичний, трохи червонуватий або зовсім світлий.

Анемона (Anemone L.)

Анемона — багаторічна трав’яниста рослина з родини жовтецевих. На Україні налічується 5 її видів. Для бджільництва має значення анемона дібровна (A. nemorosa L.), з горизонтальним, повзучим кореневищем. Стебло досягає 10—25 см. Листки з довгими черешками, глибоко-трироздільні. Квітки білі або рожеві, по одній на стеблі. Тичинок і маточок багато, зав’язь одногнізда. Плід складається з численних горішковидних сім’янок. Цвіте в квітні — травні. Поширені в лісових та лісостепових районах по всій Україні. Росте на лісових полянах, узліссях, у рідколіссі листяних і мішаних лісів. Бджоли беруть з неї пилок і нектар.

Вероніка (Veronica L.)

Це — однорічна або багаторічна трав’яниста рослина, рідше кущ або деревце, з родини ранникових. Листки супротивні або чергові. Чашечка зрослолиста, має 4—5 зубчиків. Квітки голубі, білі або рожеві, поодинокі або зібрані в китиці. Росте на плавнях, по берегах річок, озер, ставів та в лісах. Деякі види культивуються як декоративні.

Хорошою медоносністю відзначається вероніка довголиста (V. longifolia L.). Стебло її прямостояче, гладеньке, заввишки до одного метра, закінчується 3—4 китицями синеньких квіток, листки широко-ланцетні, в основі округлі, розміщені мутовками. Росте повсюдно, крім Карпат та крайнього Півдня. Цвіте з червня по серпень. Після скошування відростає і зацвітає вдруге.

Має значення для бджільництва і вероніка дібровна (V. chamaedrus L.), яка росте на лісових полянах, серед заростей чагарників, на суходільних луках та по схилах в усіх зонах України. Стебло в неї трохи скривлене, заввишки 20—40 см. Листки супротивні, яйцевидно-загострені. Цвіте на 3—4 році життя в травні — червні. Бджоли беруть з неї нектар і пилок.

Материнка (Origanum vulgare L.)

Багаторічна трав’яниста рослина з родини губоцвітих, заввишки від 30 до 60 см, з дуже розгалуженим підземним кореневищем. Листки довгасто-яйцевидні, майже цілокраї, темно-зелені. Квітки дрібні блідо-рожеві, рідше білі, зібрані в короткі напівмутовки, які зближені в чотирирядні суцвіття (колоски). При квітках є дрібні яйцевидно-еліптичні, звичайно темно-пурпурові, прицвітки. Квітки запилюються бджолами і мухами. На одних екземплярах квітки двостатеві, на інших — тільки маточкові (жіночі) з безплідними тичинками. Маточкові квітки розкриваються на 7—8 днів раніше, ніж двостатеві.

Росте материнка по схилах гір, на сухих сонячних місцях, серед кущів і в лісах. Цвіте з липня по серпень протягом місяця. Дає нектар. Для бджільництва цінна як медонос другої половини літа.

Чебрець (Thymus serpyllum L.)

Багаторічна напівкущова рослина з родини губоцвітих. Стебла її повзучі, здерев’янілі, квітконосні пагони трав’янисті. Листки цілокраї, по краях при основі війчасті. На Україні налічується понад 20 видів. Значна кількість їх зосереджена в гірських районах Карпат і Криму. Всі вони в більшій чи меншій мірі є медоносними рослинами.

Добрими медоносами є чебрець боровий, зустрічається на борових пісках, у зріджених лісах. Цвіте з червня до вересня. Квітки виділяють багато запашного нектару. Іншим поширеним видом є чебрець Палласів, поширений на річкових пісках. Цвіте, як і попередній вид, у червні — серпні. За сприятливих умов бджоли беруть з чебреців значну кількість нектару.

Із стебел і листя чебрецю борового добувають ефірну олію. Трава чебрецю використовується в народній медицині як ліки проти кашлю.

Синюха блакитна (Polemonium coeruleum L.)

Багаторічна трав’яна рослина з родини синюхових. Стебло пряме, заввишки 35—120 см. Листки непарноперисті, нижні — черешкові, верхні — сидячі. Квітки великі, яскраво-сині (рідше білі) п’ятироздільні, зібрані в коротку китицю. Цвіте на другому році життя з кінця травня до кінця липня. Росте в лісах, на узліссях, луках та заплавах річок. У лісовій зоні дає багато нектару і пилку.

Для худоби отруйна. Корені й кореневища використовуються в медицині поряд з валеріаною для виготовлення ліків. Придатна для розведення у квітниках. Розмножується насінням. До грунту невибаглива.

Підбіл (Tussilago farfara L.)

Підбіл, або мати-й-мачуха, — багаторічна рослина з родини складноцвітих, своїми квітами вона дуже нагадує кульбабу. Росте майже повсюдно, переважно по берегах річок, в ярах та на вологих глинистих грунтах. Починає цвісти в березні — квітні, коли навколо ще може лежати сніг.

Бджоли беруть з мати-й-мачухи нектар і пилок або ж тільки пилок. Рослина цінна тим, що дає бджолам найбільш ранній взяток.

Бородач (Andropоgon L.)

Багаторічна трав’яниста рослина з родини ластівневих. Тонке витке її стебло заввишки досягає 1,5 м. Листки короткочерешкові, верхні ланцетовидні. Квітки білі, зібрані в розгалужені півзонтики. Плід ланцетовидна загострена листянка. Росте в лісах, чагарниках, на луках, на легких піщаних і супіскових грунтах. Розмножується насінням, пристосованим до перенесення його вітром. Бородач є кращою медоносною рослиною, цвіте в травні — липні. Бджоли беруть нектар з його квіток зранку і до вечора. Мед світлий, запашний, досить приємний на смак, але швидко кристалізується, тому лишати його бджолам на зиму не слід.

Фіалка запашна (Viola odorata L.)

Багаторічна трав’яниста рослина з родини фіалкових. Найбільш улюблені місця, де росте фіалка, це лісові кущі, просіки та узлісся. Ця рослина має простий корінь, пускає вуса по землі, з яких утворюються нові кущики. Квітки синенькі, іноді бліднуваті на довгих ніжках. Чашечка квітки зелена. Віночок складається з 5 пелюсток. Пиляків 5, нахилені до маточки. Маточка одногнізда; насіння кругле, міхурчате. Цвіте в квітні — травні.

Медоносність фіалки незначна. Бджоли беруть з неї нектар. Цінна вона як ранній медонос.

Квітки й коріння фіалки використовуються в народній медицині.

Кульбаба звичайна, або лікарська (Taraxacum officinale L.)

Рослина багаторічна, трав’яниста, з родини складноцвітих. Листки ланцетовидні, пірчастороздільні, рідко зубчасті. Квіткова стрілка — дудка, вгорі якої розпускається жовта квітка. Росте в лісах, на луках, в садках. Цвіте з ранньої весни й до осені. Бджоли беруть з неї пилок, який має в собі багато цукру, білка та жиру.

Коріння використовується в медицині для лікування печінки та кишкових хвороб.

Зніт жорсткий, іван-чай (Epilobium angustifolium L.)

Багаторічна трав’яниста рослина з родини онагрикових, заввишки до 1,5 м. Листки чергові, ланцетовидні, загострені, сидячі, цілокраї або рідкозубчасті, знизу блідо-зелені. Квітки лілово-пурпурові, зібрані у довгі верхівкові китиці. Пилок блідо-зеленувато-червоного кольору. Плід — чотиригнізда коробочка; насіння дрібненьке, з чубком. Росте по узліссях та порубах, багато його є в Карпатах. Починає цвісти наприкінці червня й цвіте до початку вересня.

Бджоли охоче відвідують квітки іван-чаю і беруть з нього багато нектару та пилку. Мед з іван-чаю прозорий, трошки зеленуватий і приємний на смак. Кристалізується незабаром після відкачування у вигляді білосніжної крупки.

Синяк звичайний (Echium vulgare L.)

Дворічна трав’яниста рослина з родини шорстколистих. Стебло сторчове, гіллясте, вкрите твердими щетинками. Часто від коріння відходить по кілька гілочок, росте заввишки 30—75 см. Листки ланцетовидні. Квітки в довгастих завійках. Віночок квітки спочатку червонуватий, а потім синій. Росте на узліссях, просіках, лісосіках, в балках, по схилах та скелястих місцях. Цвіте з червня по вересень.

Синяк дуже добрий медонос, бджоли збирають на ньому багато нектару і пилку, літаючи по квітках цілими днями. Мед з синяку прозорий і добрий на смак.

Буркун білий (Melilotus albus Des г.)

Це дворічна або однорічна трав’яниста рослина з родини бобових. Кущі буркуну заввишки досягають 1,5 метра, стебла його тонкі, гнучкі. Коріння білувате, досить криласте й волокнисте. Листки округлі, зворотно-яйцевидні, трійчасті знизу вкриті ріденькими волосками.

На верховітті з кожної пазухи черешка виходить досить довга квітконіжка, на якій низкою розміщені жовтенькі пахучі квіточки, повернуті в один бік, та п’ятипелюстковий жовтенький віночок. Цвіте з червня й до осені. В дикому стані буркун білий, як і інший його вид — буркун жовтий, поширений по всій Україні. Росте по пустирях, ярах, на схилах балок, на лісосіках та понад парканами.

Буркун є чудовою медоносною рослиною. Одна бджолина сім’я може зібрати з буркуну до 80 кг меду. Цвіте він довго і не боїться посухи, а тому є однією з найкращих медоносних рослин для півдня України. Великої уваги заслуговує однорічна форма білого буркуну, який виявився набагато медоноснішим, ніж дворічний. Буркун білий не вимогливий до грунтів, отже під його посіви можна широко використовувати малопридатні і навіть непридатні землі. Білий буркун дає чудовий протеїновий корм для худоби, його можна також силосувати, для чого вегетативну масу скошують в стадії масового цвітіння, бо він тоді має більше цукру. Від початку цвітіння до дня скошування проходить до 25 днів і за цей час бджоли встигнуть зібрати з буркуну досить нектару.

Мед з буркуну білого кольору, іноді трохи зеленуватий або прозоро-жовтуватий. На смак і запах він дуже приємний. Пилок буркуну жовто-воскового кольору.

Будяк пониклий (Carduus nutans L.)

Дворічна трав’яниста рослина з родини складноцвітих. Стебло розгалужене, колюче, заввишки 50—100 см. Листки пірчасто-розсічені, дуже колючі. На верхівках стебла та гілочках, що виходять з пазух листків, містяться похилі квіткові головки. Квітки пурпурові. Росте поблизу доріг та на схилах. Цвіте в червні — липні.

Будяк, пониклий за сприятливих умов погоди, може дати значну кількість товарного меду. Мед з нього прозорий, зеленуватий, ароматний і приємний на смак.

Головатень звичайний (Eshinops sphaerocephalus L.)

Рослина трав’яниста, дворічна, належить до родини кошикуватих. Стебло сторчове, вторі іноді розлоге, заввишки 1 —1,5 м, вкрите волосками. Листки пірчасто-роз-січені, зверху зелені, знизу сірувато-волохаті. На вершечку гілочки міститься куляста квіткова головка, що складається з великої кількості квіточок. Загальної обгортки на квітковій головці немає, але кожна квіточка зокрема знаходиться в обгорточці. Віночок білий або ясно-голубий, пиляки темно-голубі. Росте на порубах. Цвіте в липні — серпні.

Головатень звичайний є першорядною медоносною рослиною. За нашими спостереженнями «а Харківщині й Київщині та на узбережжі Чорноморського лиману бджоли з нього беруть взяток протягом цілого дня.

Шавлія кільчаста (Salvia vertieillata L.)

Рослина трав’яниста, багаторічна, з родини губоцвітих. З одного кореня виростає до 10 гілок заввишки до 1 метра. Стебло розлоге, гранчасте, вкрите шорсткими волосками. Листки трикутні, серцевидні, зморшкуваті, трохи волохаті. На кінці стебла цілий колос фіолетових квіткових мутовок. Крім того, з пазух листків виходять паростки з головками квіток. В кожній головці міститься від 20 до 40 квіток. Росте на крутих схилах, особливо на південних, любить вапнисті грунти. Цвіте з червня по вересень.

Шавлія кільчаста належить до найкращих медоносів. Вона не припиняє виділяти нектар навіть і в посуху, бо її коріння проникає глибоко в грунт. Там, де шавлії багато, вона є головним взятком для бджіл. Мед світлий і приємний.

Чистець прямий (Stachуs recta L.)

Багаторічна, трав’яниста рослина з родини губоцвітих, заввишки від 50 до 100 см. Вся рослина шорстка, листки черешкуваті, продовгувато-ланцетні, загострені. Квіткові мутовки містять по 6—12 квіток. Квітки дуже пахучі, блідо-жовті. В ротиках оранжеві з пурпуровими крапинками. Росте по сухих кам’янистих місцевостях, горбах, схилах та на полях. Цвіте з кінця червня до осені і виділяє багато нектару.

Чистець прямий можна висівати поблизу пасік на непридатних ділянках.

Чистець лісовий (Stachys sіlvatica L.)

Чистець лісовий, так само як і прямий, рослина трав’яниста, багаторічна. Стебло заввишки 50—100 см, волохате, шорстке, вгорі розлоге. Листки серцевидні, загострені. Квітки зібрані в головки, віддалені одна від одної. В кожній головці по 2—12 квіток. Віночок темно-пурпуровий, нижня губа віночка з білими хвилястими стьожками. Вся рослина дуже неприємно пахне. Росте на вологих місцях та в лісах. Цвіте в червні — липні. Медоносність незначна.

Глуха кропива пурпурова (Lamium purpureum)

Однорічна трав’яниста рослина з родини губоцвітих. Стебло сторчове, заввишки 10—20 см. Листки серцевидні, нижні довгочерешкові, верхні короткочерешкові. Квітки ясно-пурпурові, по 6—8 в одній головці й містяться в пазухах листків. Росте в лісах поміж кущами, понад тинами. Цвіте з весни й до осені. Бджоли беруть з неї нектар і пилок.

Глуха кропива біла (Lamium album L.)

Рослина багаторічна трав’яниста з родини губоцвітих. Стебло заввишки 30—60 см, листки з черешками, довгасто-загострені, пильчасті. Квітки білі, по 6—8 в головці й містяться в пазухах листків. Росте в лісах поміж кущами та в затінених місцях. Цвіте літом. Дає багато чудового світлого нектару та пилок.

Глуха кропива плямиста (Lamium niaculatum L.)

Загальним виглядом дуже схожа на кропиву білу. Квітки великі, віночок пурпуровий, дуже рідко рожевий або білий. Нижня губа з пурпуровими плямами. Квітки розміщені кільцями. Цвіте з весни до червня. Дає хороший взяток.

Коров’як, або дивина, ведмеже вухо (Verbascum thapsusi L.)

Рослина трав’яниста, багаторічна, з родини ранникових. Вся рослина вкрита пушком та довгими волосками. Стебло сторчеве, іноді з гіллячками, заввишки від ЗО до 150 см. Листки великі, чергово-продовгуваті, загострені. Квітки жовті, зібрані у верхній частині стебла в довгу колосоподібну китицю. Віночок трохи неправильний, колосовидний і складається з п’яти пелюсток, в середині квітки міститься п’ять пиляків. Росте на сухих піщаних грунтах, на схилах крутих балок. Цвіте в червні — липні.

Бджоли беруть з цього виду коров’яку пилок та незначну кількість нектару.

Дивина чорна (V. nigrum L.)

Така ж рослина, як і попередня, заввишки 50—120 см, тільки нижні листки в неї великі, серцевидні, а верхні маленькі загострені. Квітки жовті, дрібні й зібрані по кілька штук в кутах біля квіткових листочків. Пиляки з пурпуровими волохатими стовпчиками. Росте на луках та в лісі поміж кущами. Цвіте влітку. Бджоли беруть з неї пилок.

Дивина болотиста, або заяче вухо (V. 1ychitis L.)

Стебло з гострими пругами, вгорі волохате, заввишки 60—150 см. Листки внизу продовгувато-еліптичні, з черешками, верхні яйцевидно-ланцетні, безчерешкові. Квітки зібрані віночком, дрібні, жовтуватого або молочного кольору. Росте по сухих луках, на узліссях тощо. Цвіте в червні — липні. Бджоли беруть з неї пилок.

Воловик лікарський (Anchusa officinalis L.)

Дворічна або багаторічна трав’яниста рослина з родини шорстколистих. Вся вона вкрита короткими, твердими щетинками, чому дуже шорстка. Стебло заввишки 30—60 см, вгорі креслате. Листки ланцетовидні, нижні звужені біля стебла і мають черешок, а верхні сидять просто на стеблі. Квітки зібрані віночком. Віночок, коли зацвітає, має червоно-фіалковий колір, а потім стає темно-голубим. Складається він дудочкою з .п’яти пелюсток, краї їх загнуті назовні під прямим кутом. Росте на пасовищах, пустирях, понад дорогами та в лісах. Цвіте з травня до серпня.

Воловик вважається хорошою медоносною рослиною, за виділенням нектару близький до синяку. Бджоли беруть з нього пилок. В народній медицині його вживають проти грудних хвороб.

Підмаренник справжній (Galium verum L.)

Трав’яниста багаторічна рослина з родини мареневих. Стебло креслате, заввишки 15—60 см. Листків 6—8 або 12, зібраних кільцем. Листки вузьколінійні з гострими кінцями. Квітки зібрані в густі волотисті суцвіття, жовто-золотистого кольору, дуже пахнуть медом. Росте поміж кущами їв лісах та на лісових порубах. Цвіте в червні — липні. Бджоли беруть з нього небагато нектару. Поширеним є також підмаренник м’який (G. mollugo L.), стебло якого вище, квітки рідше й вони білого кольору.

Рожа (Althaea rosea Cav.)

Рожа належить до родини мальвових, рослина багаторічна. Росте в дикому стані і культивується як квіти. На Україні її можна зустріти майже біля кожної хати. Заввишки вона до 2 метрів. Квітки на ній великі, білого, жовтого, рожевого і темно-рожевого кольору. Віночок квітки складається з 5 і більше пелюсток. Пиляків багато, всі вони внизу позростались докупи, тільки вгорі мають роз’єднані головки, що охоплюють і вкривають маточку. Цвіте з червня й до осені.

Рожа вважається більш-менш хорошим медоносом. Мед світлий. З неї бджоли беруть нектар і пилок.

Гвоздика (Dianthus deltoides L.)

Трав’яниста багаторічна рослина з родини гвоздикових. Стебло гілчасте, вкрите коротенькими волосками, росте заввишки 20—30 см. Листки ланцетно-лінійні. Квітки сидять на довгих ніжках по одній або дві. Віночок ясно-пурпуровий (іноді білий) з темною поперечною стьожкою й більш ясними крапками. Росте в молодих лісах, на луках та на порубках. Цвіте з травня до вересня. Зустрічаються й інші види гвоздики, але медоносність їх не значна.

Очиток їдкий (Sedum acre L.)

Рослина трав’яниста, багаторічна, належить до родини товстолистих. Безквіткові стебла стелються по землі, а квіткові підносяться вгору. Листки чергові, яйцевидно-циліндричні. Квітки жовті, сидячі, зібрані в розлогі суцвіття. Росте скупчено в сухих піщаних та вапнистих місцях, па прибережних пісках, по схилах канав, ярів, гір, переважно на відкритих сонячних місцях. Цвіте в травні — червні.

Очиток дає до 35 кг меду з гектара. Нектар виділяє за будь-якої погоди, навіть під час посухи. Мед з очитку ясно-жовтого кольору, дуже солодкий, пилок блідо-жовтий..

Шандра біла, кінська м’ята (Marrubium vulgare L.)

Багаторічна трав’яниста рослина з родини губоцвітих, заввишки до 50 і більше сантиметрів з пухнастим стеблом. Стебло при основі розгалужене. Листки черешкові, округло-яйцевидні, зморшкуваті, зарубчасті. Дрібні бруднувато-білі квітки зібрані головками. Росте на узліссях, на крутих схилах балок, переважно на відкритих місцях. Цвіте з кінця червня до жовтня. Нектар дуже цукристий, прозорий, пахучий, легко доступний бджолам, і вони збирають з цієї рослини немало високоякісного й дуже запашного меду.

Новая конструкция улья разрешает получать мед “из крана” и не беспокоить пчел

Ви дивилися сторінку - Лісові й паркові деревні, кущові і трав’янисті медоноси

Наступна сторінка    - Плодові та ягідні медоноси

Попередня сторінка   - Характеристика медоносних рослин

Повернутися до початку сторінки Лісові й паркові деревні, кущові і трав’янисті медоноси