Бджільництво

О.Г.Мегедь, В.П.Поліщук. Київ. "Вища школа", 1987

Запилення сільськогосподарських культур

Ентомофільні сільськогосподарські культури поділяються на такі, які бджоли відвідують добре, бо вони є добрими медоносами та пилконосами, і слабовідвідувані, в яких виділення нектару незначне або нектар малодоступний для бджіл. До першої групи належать гречка, еспарцет, соняшник, коріандр, до другої — червона конюшина, в якій через довгу трубочку віночка бджола не має змоги вибирати нектар, а також люцерна через описуване вже явище «трипінгу». Загалом же медоносні бджоли запилюють близько 80 % ентомофільних рослин, інші комахи — 18 % , вітром запилюється 2 % . Переваги бджіл як запилювачів передусім в тому, що вони зимують великими сім'ями, які налічують 20—30 тис. особин. Інші комахи живуть поодиноко, в них перезимовують лише матки.

В районах інтенсивного землеробства співвідношення бджіл і комах як запилювачів рослин ще більше, бо бджолині сім'ї пасічники захищають від отруєння пестицидами, що їх використовують для боротьби з шкідниками і хворобами рослин та для знищення на полях бур'янів, тоді як поодинокі комахи в цих умовах масово гинуть. З року в рік дедалі більше розорюються площі, де раніше гніздились поодинокі комахи: понад дорогами, шляхами, лісосмугами, випаси та інші цілинні землі. Бджіл можна спрямовувати на більш інтенсивне відвідування квіток певної культури, підсилити їхню льотну діяльність, переключити як на запилення, так і на медозбір з одної культури на іншу. Тим часом з іншими комахами, оскільки вони поодинокі, зробити цього неможливо або економічно невигідно. Медоносних бджіл можна змусити відвідувати всі без винятку культури, дикі комахи відвідують переважно ті, що більше виділяють нектару.

Beekeeper's textbook

Учебник пчеловода

Учебник пчеловода

Запилення й запліднення у рослин.

Пилкові зерна, в яких містяться чоловічі статеві клітини рослин (спермії), утворюються в пиляках. Жіноча статева клітина (яйцеклітина) знаходиться в зав'язі маточки. Розвиток зав'язі, формування плодів і насіння можливі тільки після злиття спермія з яйцеклітиною. Процес взаємної асиміляції двох статевих клітин називається заплідненням. Воно відбувається після того, як пилок перенесений з пиляків на приймочку маточки, тобто відбудеться запилення.

Пилкові зерна на приймочці проростають до зав'язі. Одна з пилкових трубочок, досягши зародкового мішка, через свій зруйнований кінець випускає два спермії, які утворюються внаслідок поділу генеративної клітини. Один із сперміїв зливається з яйцеклітиною, що дає початок розвитку зародка, другий — з центральною клітиною зародкового мішка, внаслідок чого утворюється ендосперм. Такий процес подвійного запліднення було відкрито вітчизняним ученим С.Г.Навашиним у 1898 р. Запліднена клітина називається зиготою. В ній відновлюється подвійний (диплоїдний) набір хромосом, оскільки в статевих клітинах перед злиттям був одинарний (гаплоїдний) набір хромосом. Продуктивність і життєва сила нового організму вища в тому разі, коли статеві клітини, що зливаються, неоднорідні за складом, тобто гетерогенні.

Порівняно невеликій кількості видів рослин властиве самозапилення. Вони дають урожай насіння при перенесенні пилку з пиляків на приймочки маточки в межах однієї квітки. Але й самозапильні рослини, як зазначав Ч.Дарвін, потребують запилення пилком з інших рослин, тобто перехресного запилення. Гетерогенні статеві клітини з різних рослин збагачують спадкові якості нового організму. Перехресне запилення стало в еволюції рослинного світу прогресивним, до нього пристосувалось близько 80 % видів квіткових рослин. Є дві форми перехресного запилення: між квітками в межах однієї рослини — гейтоногамія і перенесення пилку з інших рослин — ксеногамія. Перенесення пилку з одних квіток на інші здійснюється різними способами: вітром (анемофілія), водою (гідрофілія), птахами (орнітофілія). Але найбільшого поширення набуло запилення комахами (ентомофілія). Медоносні бджоли, джмелі та інші види комах забезпечують запилення 4/5 квіткових рослин.

Пристосування рослин до перехресного запилення.

Протягом історичного розвитку ентомофілії у рослин виробились різні пристосування, які перешкоджають самозапиленню і сприяють потраплянню на приймочки пилку з інших квіток. Вони зумовлені будовою та фізіологічними особливостями квіток. До таких пристосувань належать: розміщення окремо чоловічих і жіночих статевих органів, тобто одностатевість квіток в однодомних (огірок, гарбуз) і дводомних рослин (верба, коноплі); гетеростилія, або різностовпчастість, коли в одних квітках високі стовпчики маточок і короткі тичинки, а в інших — низькі стовпчики і довгі тичинки, наприклад, у гречки, плакуна верболистого; різночасне достигання тичинок і маточок, внаслідок чого розсипання пилкових зерен пиляків не приводить до запилення через незрілість приймочок (у соняшнику та інших рослин родини складноцвітих), або закінчення функціонування приймочок до достигання власного пилку (у яблуні, груші); самостерильність, що характеризується нездатністю пилку проростати на приймочці маточки або несумісністю статевих клітин при заплідненні, внаслідок чого проявляється самонеплідність, наприклад у плодових дерев, коли запилення квіток навіть в межах одного сорту не дає врожаю.

Для приваблювання бджіл, джмелів та інших корисних комах, що здійснюють перехресне запилення, у рослин виникли різні пристосування: виділення квітками ароматичних речовин, забарвлення пелюсток та інших частин у різні кольори, формування добре помітних великих суцвіть, своєрідна будова квіток. Та найсильнішим фактором, що забезпечує різну інтенсивність відвідання квіток і перенесення пилку, є пожива для комах — нектар і пилок. Збираючи корм, бджоли увійшли в тісний взаємозв'язок з рослинами і приносять їм величезну користь. Незапилені квітки відмирають.

Отже, запилення бджолами ентомофільних сільськогосподарських культур є плановим, в той час як запилення іншими комахами — стихійним.

У зв'язку з великою роллю бджіл у підвищенні врожайності ентомофільних сільськогосподарських культур, бджільництво господарств, які вирощують ці культури на великих площах, набуває запилювального характеру. Воно має іншу організацію, ніж бджільництво медового напряму.

Основним завданням при запилювальному бджільництві є нарощування кількості бджіл, розміщення сімей біля медоносів і ефективне використання їх для запилення всіх культур у господарстві.

Підвезенням вуликів з десятками тисяч бджіл до комахозапильної культури вдається організувати насичене запилення з самого початку цвітіння цієї культури з тим, щоб добитись утворення зав'язі на перших, більш розвинених квітках, тим часом як інші комахи розсіюються по всій території, активно відвідуючи квітки різних видів рослин, що квітують в цей час.

Розмір пасік для запилення різних культур визначається за нормами кількості бджолиних сімей для запилення 1 га цих культур:

Норми встановлені для використання сильних бджолиних сімей.

Пасіки до масивів підвозять на початку цвітіння культур, які треба запилити. Якщо підвезти їх раніше, бджоли відшукують інші нектароноси, і, коли зацвітуть ті, які треба запилити, далеко не всі переключаться на цю культуру. В разі ж запізнення з підвезенням перші, найбільш розвинені квітки залишаються незапиленими. Бджолині сім'ї необхідно максимально наблизити до масиву, який треба запилити. На площах видовженої форми найкращі результати дає зустрічне запилення. Для цього частину бджолиних сімей розміщують з протилежного боку масиву порівняно з попереднім місцем стоянки. На ділянках саду, де утворилась невелика кількість бруньок, для того щоб мати максимальну кількість зав'язі, збільшують кількість сімей бджіл. Підсилюють льотну діяльність бджіл періодичною заміною однієї пасіки іншою.

Вулики вивозять не ближче ніж за З км, щоб бджоли не літали на старе місце, вживають для цього ряд запобіжних заходів: льотки перекривають пучком трави, ящичком з отворами у верхній стінці. Пасіку з однієї бригади колгоспу перевозять в іншу, в радгоспі — з одного відділку в інший. Різні рослини цвітуть у свій час, і для забезпечення ефективного запилення їх потрібна відповідна підготовка. Уточнюючи потребу в бджолиних сім'ях для запилення різних культур (закритого грунту, плодово-ягідних, кормових, олійних, баштанних), враховують час цвітіння їх, наявність поблизу масивів інших медоносних рослин, які відволікатимуть частину бджіл з масиву, що підлягає запиленню. Бджоли краще відвідують рослини, які виділяють більше нектару і цвітуть у сприятливий час для льоту бджіл.

Потребу господарства в бджолиних сім'ях для запилення визначають, виходячи з провідної культури, для якої треба найбільше сімей, що ж до решти культур цього господарства, то їх запилять ті ж самі бджоли, оскільки ці рослини цвітуть в інший час.

Різні породи, популяції, лінії бджіл по-різному запилюють одні і ті ж рослини. Плодові дерева і ягідники краще запилюють бджоли гірських порід, які призвичаїлись працювати і при більш низькій температурі, ніж місцеві, зокрема карпатської і сірої гірської кавказької. Кавказькі (мегрельські) мають хоботок 7,2 мм, тобто більший, ніж у місцевих бджіл, на 0,6 мм, а тому ці бджоли краще запилюють червону конюшину. Огірки в теплицях ефективніше запилюють бджоли карпатської породи, насінники люцерни — бджоли селекції Української дослідної станції бджільництва з місцевих українських степових бджіл.

Для того щоб бджоли ефективніше запилювали культури, треба створити відповідні умови, зокрема наростити велику силу сімей відповідної породи і лінії, розмістити вулики безпосередньо біля масиву або в центрі його. Відстань до масиву має велике значення, зокрема навесні, при запиленні бджолами на великих площах плодових дерев і ягідників. На цих породах працюють як перезимовані бджоли, так і вирощені в сім'ях навесні цього року. Щоб не допустити повернення бджіл на старі місця стоянки вуликів, вживають ряд запобіжних заходів. Так, у спеціалізованих садівницьких радгоспах бджіл навесні після перших весняних обльотів перевозять в ліси, лісопарки, на луки та в інші місця, де є весняні пилконоси і нектароноси.

Мал. 100. Пасіка в саду.

В умовах нектарно-пилкового взятку захищені від вітрів бджолині сім'ї добре розвиваються (мал. 100). На початку цвітіння плодових дерев вулики перевозять і розставляють по саду групами, щоб бджоли могли працювати на всій площі насаджень.

Іноді після перевезення вуликів бджіл змушують зробити на новому місці орієнтовний обліт. Для цього до льотка приставляють ящичок без задньої дощечки. У верхній дощечці просвердлюють 5—6 отворів діаметром 20— 25 мм. Наткнувшись на перешкоду — передню дощечку ящика, бджоли піднімаються вгору, виходячи крізь отвори і роблять обліт. Якщо ящичків немає, над льотком на відстані 10—15 см від нього загвинчують шуруп, до нього прив'язують шпагатом пучок трави із стеблами, розправляючи їх у вигляді віяла над льотковою щілиною. При виході з льотка бджоли натикаються на перешкоду з трави" і роблять орієнтувальний обліт. Для збирання поодиноких бджіл, які все ж повертаються на старе місце, на пасічному точку залишають 2—З вулики.

На основі вчення І.П.Павлова про умовні рефлекси, яких тварини набувають у процесі життєдіяльності, професор О.Ф.Губін зробив рекомендації щодо спрямовування (дресирування) бджіл на відвідування в потрібний час певної культури з метою її запилення та збирання нектару. Для запилення насінників червоної конюшини із суцвіть зривають віночки, настоюють їх у теплому рідкому (30 % ) цукровому сиропі і зранку до вильоту бджіл з вулика згодовують їм у годівницях цей сироп. Сприйнявши аромат сиропу, бджоли вилітають і відшукують рослину з цим же запахом. Знайшовши медонос, бджоли вибирають з його квіток нектар і повертаються у вулик. За допомогою «танців» вони мобілізовують інших бджіл, і з часом вся сім'я переключається на збирання нектару та пилку. Останнім часом для збільшення медозборів використовують з метою спрямовування бджіл пахучі рослини: парфуми, настойки та ін. Бджоли вилітають в пошуках рослин з цим запахом, розширюють зону пошуків, де знаходять нектароносні рослини.

Для спрямування бджіл на певні культури використовують також щити, пофарбовані в кольори, що їх розрізняють бджоли,— білий, світло-голубий, світло-жовтий. Щити встановлюють на масиві, а біля них ставлять годівниці з цукровим сиропом. Коли бджоли виберуть сироп, його доливають і щити разом з годівницями переносять на кілька десятків метрів вперед в напрямі культури, що її треба запилити. Орієнтуючись на щити, бджоли незабаром переключаються на відвідування рослин, на які їх спрямовували.

На масивах червоної конюшини з метою приваблення бджіл підсівають фацелію з розрахунку 2—3 кг на гектар. Використавши нектар з приманної рослини, бджоли відвідують і квітки рослин, які треба запилити. Для того щоб підсилити відвідування квіток з метою запилення їх, відбирають з гнізд медопергові стільники. Відчуваючи потребу в пилку, бджоли збільшують вильоти на масив запилюваної культури.

Ефективність запилювальної роботи бджіл значно підвищується при відбиранні обніжжя пилковловлювачами. В таких умовах сім'ї дають в середньому по 100 г пилку, для збирання якого змушені відвідати додатково велику кількість квіток.

В урожайні роки в садах відбувається біологічне очищення зайвої кількості зав'язаних плодів. Це не бажано, оскільки частина потрібних для інших плодів речовин марно витрачатиметься на ті, що обсипались. Тому утворення зав'язі на деревах регулюють різними прийомами, зокрема збільшенням або зменшенням на масиві в період цвітіння дерев кількості бджолиних сімей (від 1 до 3 на 1 га).

На запиленні велике значення має сила сімей. Чим сильніші сім'ї, тим більше бджіл бере участь у запиленні і тим воно ефективніше. Тому силу сімей перед підвезенням вуликів до масивів запилюваних культур за встановленими нормами перераховують на нормально-сильні сім'ї і відповідно збільшують кількість сімей на масиві.

Запилення бджолами сільськогосподарських культур планують в окремих господарствах і по району в цілому (табл. 30).

Таблиця 30.

План використання бджолиних сімей
на запиленні ентомофільних культур в господарстві
(пасіка на 210 бджолосімей)

Аналіз плану показує, що для запилення гречки треба використати 315 сімей з інших господарств на договірних засадах, а для запилення соняшнику, червоної конюшини й огірків не вистачає 220 сімей, які потрібно розмістити на тих же умовах.

У господарствах використання бджіл на запиленні передбачають у «Річному виробничому завданні пасіці». Якщо бджолиних сімей в господарстві недостатньо, то за районним планом запилення і використання кормової бази їх завозять з інших господарств або використовують бджіл міжгосподарських бджолопідприємств, пасіки бджолярів-любителів.

В ряді господарств складають договори на запилення і передбачають за використання бджіл відповідну орендну плату. План запилення сільськогосподарських культур по району складає старший зоотехнік району з бджільництва. Затверджує план начальник РАПО — голова міжколгоспної ради.

Бджолами пасік, що належать населенню, запилюють в основному масиви, розташовані біля населених пунктів.

Запилення бджолами рослин контролюють різними прийомами. Про активне відвідування посівів свідчить передусім інтенсивний літ бджіл (якщо цьому сприяє відповідна температура, вологість повітря і грунту), в години, коли рослини найбільше виділяють нектару. Зокрема, гречка виділяє нектар лише в першу половину дня, конюшина — в середині дня в теплу погоду, огірки на плантації — зранку. Показником активного відвідування квіток бджолами є також утворення після цього зав'язі.

Запилення бджолами культур закритого грунту має свої особливості. Для запилення огірків у зимових теплицях бджоли потрібні з січня й лютого. В цей же час матки в бджолиних сім'ях починають відкладати яйця і бджоли вирощують розплід. Проте умови в теплицях для виведення розплоду несприятливі: підвищена проти нормальної вологість повітря, висока температура, недостатнє провітрювання, сторонні запахи тощо.

На Київському опорному пункті Української дослідної станції бджільництва встановлено, що для запилення огірків у блочній теплиці площею 1000 м² потрібна одна бджолина сім'я силою 5—6 вуличок бджіл.

Оскільки бджоли не кожної сім'ї інтенсивно працюють на запиленні огірків, в теплиці ставлять дві сім'ї. Щоб створити умови для нормальної життєдіяльності сімей, біля кожної теплиці з північного боку прибудовують бокс, в який і ставлять вулики з бджолами. Вулики мають два нижніх льотки — один в передній, а другий у задній стінці. Зранку і до 11-ї години тримають відкритим передній льоток, а потім його закривають і відкривають задній. Попрацювавши на запиленні квіток в теплиці, бджоли після 11-ї години літають поза теплицею, де збирають пилок і нектар. Біля теплиць сіють культури, що утворюють багато пилку.

Більшість тепличних господарств тримають в два рази більше бджолиних сімей, ніж використовується у даному сезоні для запилення культур закритого грунту. Бджолоферма в таких господарствах складається із запилювальної та резервної пасік. На резервній пасіці відновлюється сила сімей, заготовлюються запаси перги і меду.

Новая конструкция улья разрешает получать мед “из крана” и не беспокоить пчел