Бджільництво

О.Г.Мегедь, В.П.Поліщук. Київ. "Вища школа", 1987

Використання і поліпшення медоносної бази

Постійно зростаючі потреби населення в продукції бджільництва вимагають систематичного проведення робіт, спрямованих на раціональне використання і поліпшення медоносної бази. Наукові розробки дослідних установ нашої країни та передовий досвід колгоспів і радгоспів використовуються з високою ефективністю в різних зонах розведення бджіл. Характерна особливість впроваджуваних заходів полягає в тому, що медоносні рослини мають комплексне використання. їх вирощують як продовольчі, кормові, лісові, декоративні та інші культури. Це дає змогу продуктивніше використовувати землю і одержувати з кожного гектара більше рослинної продукції, в тому числі й нектару.

Beekeeper's textbook

Учебник пчеловода

Учебник пчеловода

Визначення запасів меду провадять на основі обліку всіх площ медоносних рослин та угідь, де вони не займають суцільного масиву. Запас меду можна обчислити в зоні льоту бджіл окремої пасіки (площа в радіусі 2 км становить близько 1250 га) або на території землекористування одного господарства. Тепер завдяки кочівлям пасік можна використовувати нектарні ресурси далеко від стаціонарних точків. Розширюються міжгосподарські перевезення пасік, оскільки в умовах спеціалізації і концентрації посівні площі певних медоносів зосереджують в окремих колгоспах і радгоспах. Для раціонального розміщення пасік з метою ефективного використання медоносної бази і запилення сільськогосподарських культур потрібний облік медового запасу в межах всього району. Розрахунки роблять на основі даних про зайняті площі та норми медопродуктивності рослин, кг/га:

На основі даних біологічного запасу, який визначають як добуток від множення медопродуктивності 1 га посіву на площу, обчислюють ту його частину, яку можуть зібрати бджоли в певних умовах їхньої льотної роботи. При достатньому насиченні місцевості бджолиними сім'ями прийнято, що фактичне використання нектарних ресурсів становить 30—50 % виділеного рослинами нектару (табл. 27).

Таблиця 27.

Визначення запасів меду на території господарства

(на пасіці утримується 260 бджолиних сімей, на присадибних ділянках — 140)

Використання нектарних ресурсів пов'язане із строками цвітіння медоносів та розміщенням пасік (мал. 99). Тому величина медозборів з різних рослин змінюється протягом сезону і дає змогу в одні періоди лише поповнити щоденні витрати на живлення, в інші — накопичити запаси меду і мати товарну продукцію.

Мал. 99. Схема розміщення пасік на медозборі.

Прогнозування строків і величини медозбору допомагає спланувати розміщення пасік біля посівів і насаджень нектароносів та забезпечити вчасне перевезення їх. Очікуваний запас меду в середньому на один день цвітіння визначають за допомогою відповідних розрахунків (табл. 28).

Таблиця 28.

Розрахунки очікуваного медозбору з основних медоносів та угідь

У весняний період медоноси лісів і плодових насаджень забезпечують поповнення кормових запасів у вуликах. Цвітіння ріпака, потім еспарцету, білої акації, гречки та інших рослин, з яких бджоли приносять за день понад 0,4 кг корму, необхідного для живлення їх, створює продуктивний взяток. Для встановлення строків медозбору потрібні дані про початок цвітіння основних рослин. Між крайніми датами знаходяться середні строки початку медозбору (табл. 29).

Таблиця 29.

Строки початку цвітіння найбільш поширених медоносних рослин

(за даними Української сільськогосподарської академії)

Величина медозбору залежить від кормової бази та кількості бджолиних сімей. Значне насичення території бджолами зменшує середній збір меду кожною сім'єю. Відповідність запасів меду кормової бази розмірам пасік легко встановити за допомогою контрольної сім'ї. Багаті запаси меду сприяють зростанню її маси за день на 2—6 кг і більше.

Один або кілька медоносів, з яких бджоли збирають найбільшу кількість продукції, визначають тип медозбору. З них надходить в основному товарний мед. Наприклад, у степових районах України переважає збір меду з білої акації, соняшнику, буркуну, люцерни, а в Криму — ще й з шавлії та лаванди.

В Лісостепу та деяких районах Полісся основні медоноси — гречка, еспарцет, біла акація. Від них і походить назва типу медозбору.

Поліпшення медоносної бази.

В умовах планового соціалістичного господарювання є широкі можливості збагачення нектару внаслідок різного роду сільськогосподарських та інших робіт на земельних угіддях. Заходами поліпшення медоносної бази охоплено землі колгоспів, радгоспів, Держлісфонду, захисні та декоративні насадження. Основні з цих заходів такі.

Розширення посівних площ цінних продовольчих культур із застосуванням передових технологій спрямоване на збільшення валового збору основної продукції і дає бджільництву додаткові ресурси нектару. Так, кожні 100 га гречки в господарстві створюють головний медозбір для 300 бджолиних сімей з виходом товарного меду близько 25 кг від кожної. В колгоспах південних областей України посівні площі соняшнику розширені до 1000 га і більше, що створює запас використовуваного бджолами нектару (50 % біологічного) не менш як по 200 ц в одному господарстві.

Вирощування високопродуктивних медоносних кормових культур дає змогу поєднати виробництво кормів для тваринництва та збільшення запасів нектару для пасік. Для цього вигідно використовувати: а) буркун білий, для якого характерні високі медоносність і врожайність зеленої маси та насіння, посухостійкість, солевитривалість. Сіють його під покрив ярих культур, а врожай і медозбір мають на другий рік; б) озимий ріпак і перко — найбільш ранні культури зеленого конвеєра, з яких бджоли навесні збирають нектар і пилок; в) еспарцет, червону конюшину, люцерну посівну та інші бобові багаторічні культури, які використовуються як високоякісний корм для тварин і водночас є добрим джерелом медозбору; г) сільфію пронизанолисту, живокіст шорсткий — нові багаторічні кормово-медоносні культури з високою врожайністю зеленої маси, які щорічно можуть давати підтримуючий медозбір.

Норми висіву насіння цих та інших медоносних рослин (кг/га) подаються нижче:

Розширення посівів нектарокормових сумішок забезпечує тваринництво різними видами кормів, а бджіл — додатковим медозбором. З впровадженням таких посівів медоносні рослини поширюються на додаткові площі без відведення під них окремих земельних ділянок і збільшують в цілому вихід продукції на одиницю площі. Добре зарекомендували себе сумісні посіви таких медоносних і кормових культур:

а) соняшник з кукурудзою на зелений корм і силос вирощують за звичайною агротехнікою, цвітіння і медозбір припадає на серпень — вересень;

б) буркун білий однорічний з кукурудзою дає поліпшений корм за рахунок підвищення вмісту протеїну, а також створює запас меду по 25—30 кг при додаткових витратах насіння 2—3 кг на 1 га;

в) фацелія з люпином кормовим за прийнятою технологією вирощування основної культури з висівом 2—2,5 кг/га насіння медоносу створює додатковий запас меду на люпиновому полі по 40—50 кг/га;

г) фацелія з виковівсяною сумішкою поліпшує якість травостою і створює додатковий запас меду близько 50 кг при висіванні 2—3 кг медоносної культури на 1 га;

д) гірчиця біла з горохом, виковівсяною і гороховівсяною сумішками, вирощувані на зелений корм, сіно та зерно, створюють медовий запас ЗО кг/га при висіванні 4—5 кг/га насіння на 1 га додатково до норми висіву основних культур.

Вирощування високопродуктивних медоносів у сумішці з продовольчими культурами спрямоване на збільшення запасів нектару без відведення додаткових площ. Випробувані й рекомендовані для впровадження такі варіанти сумішок:

а) фацелія з горохом, вирощуваним на зерно, як додатковий медоносний масив, що знижує ураженість гороховою зернівкою та поліпшує якість травостою при нормі висіву насіння 2 кг/га;

б) гірчиця біла з горохом має таке ж значення при нормі висіву 3—4 кг/га;

в) фацелія з гречкою, що крім збільшення нектарозапасу посівної площі є додатковим резервом збирання насіння медоносу. Так, при висіванні 2 кг/га врожайність його становить 1 ц/га.

Поукісні та пожнивні посіви медоносів також поліпшують умови медозбору. Для них найбільш придатна гречка, яку висівають після весняного або ранньолітнього збирання кормових культур, насінників ріпака озимого, ранніх колосових. Вона дає задовільний урожай основної продукції та медовий запас 40—70 кг на 1 га. За нею висівають соняшник з горохом або кукурудзою та редьку олійну — на корм тваринам і як медонос, а також гірчицю білу з горохом. Пожнивні та поукісні посіви цих медоносів особливо важливі, оскільки забезпечують бджолині сім'ї кормом наприкінці сезону, що сприяє добрій підготовці їх до зимівлі.

Вирощування медоносних культур у міжряддях саду як сидерального добрива поряд з поліпшенням кормової бази для бджіл є важливим заходом підвищення родючості грунту.

За період цвітіння медоносів до приорювання зеленої маси бджоли збирають додаткову кількість нектару й пилку. Сидерально-медоносні культури висівають наприкінці червня та в першій половині липня через одне міжряддя саду, а приорюють пізно восени. На 1 га витрачають по б—8 кг насіння фацелії, 12—16 — гірчиці, 60 — гречки і близько 150 кг люпину. Медопродуктивність сидеральних культур 40—70 кг/га. Нектар цих рослин сприяє розмноженню корисних диких комах, які знищують шкідників плодових культур.

Впровадження високонектароносних сортів сільськогосподарських культур — це такий резерв збільшення медозбору, який не потребує ні виділення додаткових посівних площ, ні матеріальних витрат. За даними спеціальних досліджень, різниця за медовою продуктивністю між сортами окремих культур досить велика. Так, між сортами гречки вона становить 37—224 кг, люцерни посівної — 102—346, бавовнику—25—129, соняшнику — 21,9—39,6, коріандру — 44—129, конюшини червоної — 70—155 кг. Тому заміна посівів на плантаціях гречки новими високоврожайними і більш нектароносними сортами, такими як Аеліта, Аврора, Вікторія, у 1,5—2 рази збільшує запас меду гречаного поля. Відповідна зміна сортів інших культур на великих площах в областях і республіках зумовить збільшення виходу меду.

Висівання медоносів на непридатних землях (схилах балок, горбів, круч), де потрібно впроваджувати протиерозійні заходи, перетворює зайняті площі на багате джерело нектару й пилку для бджіл. Бажано висівати буркун білий та буркун лікарський, які забезпечують медозбір на другий рік протягом червня — серпня (сіють пізно восени або ранньою весною при витраті насіння 7—12 кг/га); синяк звичайний, який може рости на бідних грунтах, добре виділяє нектар в посушливих умовах, цвіте на другий рік протягом червня — липня (норма висіву 3—4 кг/га); шавлію кільчасту, як невибагливу багаторічну рослину з високою медоносністю, що забезпечує добрий взяток для бджіл; сумішки з чебрецю звичайного — 1—2 кг, шавлії лікарської — 2—3, вовчуга польового — 3— 4 та буркуну — 4—5 кг на 1 га. Насіння цих рослин дрібне, зберігає схожість протягом багатьох років. Його висівають вручну у мерзлоталий грунт.

На Придеснянській дослідній станції боротьби з ерозією грунтів (Чернігівська область) розроблено метод окультурювання хаменерію вузьколистого на піщаних непридатних площах. Через 3—4 роки після висіву насіння чи висаджування кореневищ створюються суцільні зарості, що добре закріплюють грунт і мають багаті запаси нектару.

Використання у полезахисних, придорожних, протиерозійних та озеленювальних насадженнях дерев і кущів, що добре нектароносять, сприяє значному поліпшенню медоносної бази бджільництва. У різних природно-кліматичних зонах медопродуктивність багаторічних насаджень збільшують висаджуванням кленів польового, гостролистого і татарського, липи серцевидної, широколистої і пухнастої, білої акації, жимолості, гледичії, софори, кизилу, аморфи, верби, смородини золотистої, сніжноягідника, айланта, кизильника, амурського пробкового дерева, лоха вузьколистого та ін.

Підсівання на луках і пасовищах кормово-медоносних рослин підвищує врожайність і нектаропродуктивність угідь. З цією метою використовують конюшину білу, гібридну й лучну, люцерну хмелевидну та інші культури. їхнє насіння висівають при поверхневому або докорінному поліпшенні, що підвищує медозбір у червні — липні перед скошуванням трав до 2—3, іноді 4—5 кг за день на бджолину сім'ю. Загальна медопродуктивність луків зростає від 10—13 до 25, а іноді й до 64 кг/га. Позитивно впливає на врожайність і нектаровиділення лучних трав підживлення мінеральними добривами — аміачною селітрою по 0,75—1,5 ц/га, суперфосфатом — 2— 2,5 та калійною сіллю — по 1—1,5 ц/га.

Висівання медоносних культур добірним насінням підвищує їхню нектаропродуктивність, загальний розвиток і врожайність. Наприклад, рослини фацелії, які виросли з крупного насіння, виділяли цукру в нектарі на 31,6 % більше, ніж рослини із звичайного насіння. Урожайність і запас нектару підвищується завдяки висіванню гібридного насіння гречки, овочевих та інших культур, одержаного при перехресному запиленні бджолами.

Внесення мінеральних добрив під медоносні сільськогосподарські культури в полях сівозміни підвищує врожай основної продукції і виділення нектару квітками. На основі узагальнення даних Науково-дослідним інститутом бджільництва установлено, що виділення нектару рослинами збільшується від внесення азоту на 18 %, фосфору — 55, калію — 50, фосфору і калію — 99, від внесення азоту, фосфору і калію — на 64 % . Рекультивація земель під медоносні дерева та кущі після добування корисних копалин не тільки дає змогу закласти зелені насадження, а й збільшує ресурси нектару. В таких насадженнях використовують білу акацію, лох вузьколистий, клени, терен, глід, шипшину, жовту акацію, тамарикс, скумпію., гледичію, в'яз та ін.

Відновлення в лісах цінних медоносних порід дерев і кущів становить великий резерв розвитку бджільництва на перспективу. Додаткові 3—5 дерев липи у зрілому віці підвищують медопродуктивність 1 га лісу на 10 кг. Якби цього вдалося досягти на всій площі лісів України, то при використанні бджолами навіть 1/4 приросту запасів нектару можна було б додатково утримувати 250 тисяч бджолиних сімей.

Описані заходи спрямовані на збільшення запасів нектару в різних зонах бджільництва, що сприяє збільшенню медозборів та створює сприятливе екологічне середовище для розмноження корисних комах.

Новая конструкция улья разрешает получать мед “из крана” и не беспокоить пчел