Бджільництво

О.Г.Мегедь, В.П.Поліщук. Київ. "Вища школа", 1987

Селекція бджіл

Мета і завдання селекційної роботи.

Селекційна робота має винятково важливе значення для збільшення продуктивності пасіки, підвищення зимостійкості та інших корисних властивостей бджіл, ефективного запилення ентомофільних сільськогосподарських культур.

Проведенню селекційної роботи сприяє спеціалізація і концентрація галузі — створення спеціалізованих з виведення племінних маток бджолорозплідницьких радгоспів, бджоло-розплідників та племінних пасік у складі міжгосподарських бджолопідприємств, бджолокомплексів і бджоло-ферм.

У бджільництві виведенням великої кількості бджолиних маток селекційних ліній за 1—2 пасічні сезони продуктивність-пасік підвищують на 20—30 % , а в наступні 3—4 роки — у 2—3 рази.

Інтенсифікація виробництва зумовлює певні вимоги до селекції бджіл: підвищення зимостійкості порід і ліній, зменшення витрат кормів взимку, пристосування бджіл до стресових явищ, які неминучі при промислових технологіях виробництва продукції бджільництва.

На Чернівецькому опорному пункті Української дослідної станції бджільництва відселекціоновано лінію високопродуктивних, зимостійких і миролюбних бджіл походженням з Путильського району, яка дістала назву «буковинської»; на Кіровоградському опорному пункті — «люцернових бджіл» української степової породи, які добре запилюють насінники люцерни. Кафедрою бджільництва Тімірязєвської, сільськогосподарської академії відселекціоновано високопродуктивні і зимостійкі лінії карпатської породи бджіл №№ 64, 72, 192, у Краснополянському господарстві — лінії сірої гірської кавказької породи № 8, 32. В Науково-дослідному Інституті бджільництва гібридизацією кавказьких і середньоросійських бджіл створено приокську групу. При проведенні селекційної роботи слід брати до уваги біологічні особливості бджолиної сім'ї, передусім те, що функцію розмноження виконує бджолина матка і лише через неї успадковуються екстер'єрні, біологічні і господарсько-корисні ознаки бджіл; трутні в складі бджолиної сім'ї живуть лише влітку; у бджіл має місце партеногенез, при якому батьківські особини (трутні) виводяться з незапліднених яєць.

Проте деякі біологічні особливості дають змогу провадити цілеспрямовану селекційну роботу з бджолами, з використанням екстер'єрних ознак, біологічних і господарсько-корисних властивостей сімей, скороспілості і плодючості маток. Кількісні і якісні показники через маток можуть успадковуватися і повторюватись у потомстві в певному співвідношенні. Тому в основі селекційної роботи лежить спадкова (генотипна) і неспадкова (фенотипна) мінливість.

Beekeeper's textbook

Учебник пчеловода

Учебник пчеловода

Генотип і середовище.

В селекційній роботі велике значення мають взаємодія генотипу і середовища та успадкування генотипних і набутих фенотип-них властивостей.

Генотип — це сукупність усіх матеріальних структур (генів), що виконують функції спадковості. Внаслідок взаємодії генотипу і середовища створюється фенотип, який проявляється в деяких особливостях організму.

Більшість ознак організму зумовлюється різними спадковими факторами (полігенами), які взаємодіють між собою. Дія одного гена часто доповнюються дією іншого (аддитивна дія). Природа багатьох господарсько-корисних властивостей бджіл пов'язана з аддитивністю.

Полігени можуть взаємодіяти між собою і з навколишнім середовищем. Наслідком цих взаємодій є різні варіанти — позитивні й негативні. Зміна однієї ознаки може спричинити зміну іншої або призвести до складного розщеплення їх.

Спадкові генотипні і неспадкові фенотипні компоненти створюють біологічну відмінність. Генотипні компоненти зумовлюють комбіновану і мутаційну відмінності.

Відбираючи найбільш продуктивні сім'ї з іншими позитивними якостями і створюючи оптимальні умови для утримання їх, досягають успадкування цих ознак.

Добір і підбір.

У селекційній роботі особливого значення надають питанням добору й підбору. Добирають найсильніші високопродуктивні сім'ї, які відповідають ознакам певної породи.

Добір застосовують масовий та індивідуальний. Масовий провадять на всіх пасіках з виділенням високопродуктивних сімей у племінне ядро, а індивідуальний — на племінних пасіках. При доборі виділяють материнські і батьківські сім'ї для одержання наміченого потомства. На 1 материнську сім'ю має бути не менш ніж 5 батьківських.

Підбір застосовують однорідний та різнорідний. При однорідному удосконалюють і зберігають у чистоті відселекціоновані лінії бджолиних маток. При різнорідному — об'єднують в потомстві корисні властивості окремих ліній. Спочатку застосовують різнорідний, потім однорідний підбір, а після цього їх провадять почергово.

Умови для проведення селекційної роботи.

Радянськими вченими (Г.А.Аветисяном, Г.П.Тарановим) встановлено біологічну цілісність бджолиної сім'ї, яка складається з кількох десятків тисяч бджіл, матки, а влітку ще й з кількох тисяч трутнів. Властивості бджолиної сім'ї успадковуються сформованою від неї новою сім'єю. При цьому велике значення має спрямований вплив умов утримання й годівлі, зокрема розплоду, на розвиток особин. Тому для успішного проведення селекційної роботи необхідно дібрати вихідний матеріал і постійно створювати бджолиним сім'ям відповідні умови утримання. Для добору вихідного матеріалу провадять аналітичну селекцію з оцінкою маток за спадковістю.

Оптимальні умови утримання створюють для племінної пасіки, а на товарних — для племінного ядра: сім'ї забезпечують великими запасами кормів, джерелами медозборів, утримують у великих за об'ємом вуликах, ведуть належний виробничо-контрольний і племінний облік з використанням електронно-обчислювальної техніки. На племінній пасіці і в племінному ядрі вживають заходів до того, щоб запобігти природному роїнню бджіл, отруєнню їх пестицидами, здійснюють санітарно-профілактичні заходи згідно з ветеринарною інструкцією, застосовують одну систему догляду, використовують один тип взятку. Бджолиних маток виводять у високопродуктивних материнських сім'ях з яєць, відкладених племінними матками. Одночасно в найбільш продуктивних сім'ях виводять трутнів, роблячи все, щоб запобігти можливому спорідненому розведенню.

Вихідний матеріал для селекції бджіл.

В СРСР великий і різноманітний генофонд медоносної бджоли, який широко використовують для селекційної роботи. Найцінніші популяції і місцеві підгрупи певних порід, оскільки вони акліматизувались і пристосувались до умов медозбору, наприклад, найбільш універсальні гірські породи. З метою збереження в чистоті і використання в селекції цінних аборигенних різновидів і популяцій бджіл для найцінніших з них створено заповідники й заказники.

Цінний матеріал для селекційної роботи є на пасіках передових господарств, де розводять у чистоті певну породу бджіл. Так, українську степову породу розводять у колгоспі ім. Чапаєва Світловодського району Кіровоградської області, карпатську породу — в колгоспі «Шлях Леніна» Берегівського району Закарпатської області, поліську— в колгоспі ім. Кірова Сарненського району Ровенської області. Районовані породи розводять у багатьох інших господарствах.

Досягнення в племінній роботі сприяють підвищенню продуктивності бджолиних сімей на товарних пасіках. Між високопродуктивними пасіками провадять обмін матками або племінними бджолопакетами. На середні за продуктивністю пасіки продають маток і пакети з високопродуктивних, а на-низькопродуктивних пасіках повністю замінюють лінії бджіл введенням нових з племінних пасік та бджолорозплідників.

Бонітування бджолиних сімей.

Перед проведенням селекційної роботи необхідно оцінити продуктивні і господарські властивості бджіл на пасіці. Для цього здійснюють зоологічну та зоотехнічну класифікацію їх — бонітування згідно з діючою інструкцією.

Бонітування — оцінка племінних якостей бджолиних сімей за комплексом їхніх властивостей, насамперед за медопродуктивністю, силою сімей, зимостійкістю (в балах від 1 до 5) (табл. 18).

Таблиця 18.

Вимоги до бджолиних сімей, які підлягають бонітуванню

Згідно з діючою інструкцією щодо бонітування, медову продуктивність  бджолиних сімей оцінюють за валовим збором меду, який визначають у процентах від загального медозбору пасіки в рік бонітування, силу сімей — за кількістю у вулику стільників, вкритих бджолами перед головним медозбором, зимостійкість — за відходом бджіл у період зимівлі. Відхід визначають навесні в процентах від кількості бджіл у сім'ї восени (за результатами головної весняної і осінньої ревізій пасіки).

Бджолині сім'ї бонітують щороку восени під - час осінньої ревізії пасіки, оглядаючи сім'ї і аналізуючи матеріали виробничо-контрольного обліку. Бонітуванню підлягають бджолині сім'ї племінного ядра на пасіках колгоспів, радгоспів, держгоспів, всі сім'ї племінних пасік і бджолорозплідників. Провадять його в суху погоду при температурі не нижче ніж 16 °С.

За матеріалами бонітування виділяють селекційну групу бджолиних сімей, яку використовують для виведення маток, трутнів, формування племінних сімей і відводків (бджолопакетів). Решту сімей переводять у користувальну групу для виробництва меду та іншої продукції бджільництва. Визначення класності бджолиних сімей. Клас визначають сумарно за медовою продуктивністю, силою сім'ї, зимостійкістю, віддаючи перевагу медопродуктивності. Встановлено 8 класів, які оцінюють 5 балами. До першого класу відносять сім'ї, які набрали 5 балів за 3 ознаками, до другого — 5 балів за медову продуктивність при 4 балах за інші показники, до третього — 4 бали за медову продуктивність і 4—5 балів за решту ознак, до четвертого — 5 балів за медопродуктивність і 3 бали за інші показники, до п'ятого — за продуктивність 4 бали, до шостого — решту сімей. Якщо сім'я має хоча б за один показник 2 бали, її відносять до сьомого, а якщо 1 бал — до восьмого класу (табл. 19).

Таблиця 19.

Оцінка бджолиних сімей за окремими показниками, балів

При оцінці сімей першого і другого класів беруть до уваги чистопородність. Чистопородні сім'ї першого класу з відомим походженням матки і трутнів відносять до еліти. Сім'ї, які при визначенні класності оцінені 8 балами, вибраковують. Дані про бонітування бджолиних сімей заносять у журнал бонітування, який постійно зберігають на пасіці.

Чистопородність бджіл на пасіці визначають відповідністю їх ознакам і особливостям породи — за кольором хітинового покриву, шириною третього тергіта, кубітальним індексом правого великого крила (відношення меншої сторони кубітальної комірки до більшої). Ці дані порівнюють при бонітуванні з даними породи за табл. 20.

Таблиця 20.

Біологічні ознаки і екстер'єр порід бджіл, районованих в СРСР

Методи селекції у бджільництві.

Властивості бджіл у бджільництві поліпшують такими методами: масовою селекцією, індивідуальною селекцією з оцінкою маток за потомством і схрещуванням порід (гібридизацією).

Масову селекцію провадять з чистопородними бджолами. Застосування її дає змогу з року в рік підвищувати продуктивність бджолиних сімей. У бджолорадгоспах, бджолокомплексах, бджолопідприємствах і на бджолофермах для проведення селекційної роботи виділяють окрему племінну пасіку. З цієї пасіки племінними матками забезпечують всі сім'ї цього господарства і виводять їх для реалізації. На товарних пасіках масову селекцію провадять у всіх бджолиних сім'ях. При цьому найбільш продуктивні виділяють як племінне ядро пасіки.

При організації масової селекції вивчають місцеві кліматичні і медозбірні умови, визначають відповідність породи, яку розводять, даному типу взятку, ведуть належний виробничо-контрольний і племінний облік, визначають критерії для оцінки (бонітування) бджолиних сімей. Якщо порода не відповідає вимогам або на пасіці використовують помісних бджіл, завозять нову породу і з нею провадять масову селекцію.

Бджолині сім'ї при масовій селекції за матеріалами бонітування поділяють на 3 групи. У першу групу — племінне ядро— виділяють 10—15 % найбільш продуктивних з іншими позитивними якостями бджолиних сімей, в другу — 70—80 % сімей (користувальна група), у третю — 10—15 % сімей (для вибраковування). Якщо в процесі виробництва деякі раніше виділені як племінне ядро сім'ї не відповідатимуть встановленим для цієї групи вимогам, то їх переводять у другу групу або вибраковують.

Сім'ї першої групи використовують для формування нових сімей, відводків для свого господарства або бджолопакетів для реалізації та обміну з іншою пасікою, для виведення бджолиних маток; сім'ї другої групи (користувальної) — для виробництва меду та іншої продукції та для запилення ентомофільних сільськогосподарських культур; сім'ї третьої (непродуктивні) вибраковують, замінюючи їх сім'ями, сформованими від першої або від другої групи сімей.

Щоб запобігти інбридінгу, в племінному ядрі тримають сім'ї 2—3 неспоріднених ліній. Для цього через кожні 3—4 роки племінне ядро пасіки поповнюють завезеними 5—10 племінними сім'ями, відводками, бджолопакетами або бджолиними матками з найбільш продуктивних передових пасік або бджолорозплідників області, які знаходяться не ближче ніж за 25—30 км і на яких розводять чистопорідних бджіл. Цим пасікам продають власних племінних маток або обмінюються з ними матками. Селекційну роботу масовим методом слід провадити і на пасіках сусідніх господарств в радіусі 12—15 км.

Масова селекція ефективна, коли бджолиним сім'ям створюють оптимальні умови для виявлення ними господарсько-корисних властивостей: забезпечують кормами, стільниками та джерелами медозбору.

Індивідуальна селекція з перевіркою маток за потомством. Цим методом селекційно-племінну роботу провадять з певною породою бджіл. Насамперед виявляють сім'ї-рекордистки, і чим більше їх буде виявлено на пасіках, тим вірогідніше, що серед них буде і сім'я-поліпшувачка. Бджіл і бджолиних маток найбільш продуктивних сімей з рекордисток оцінюють за фенотипом — відповідністю даній породі (довжина хоботка, ширина третього тергіта, кубітальний індекс, колір хітинового покриву, зокрема 3 черевних кілець). При цьому беруть до уваги і походження матки.

Із загальної кількості відібраних сімей виділяють 3—6 сімей-рекордисток. У кожній з них виводять маток-дочок — 30—75 шт. Чим більше їх виводять, тим точніша оцінка. Неплідних маток спаровують на ізольованому від інших пасік пункті (на відстані 6—7 км), трутнів виводять у 5—10 сім'ях. На другий рік після підсаджування маток у сім'ї по групах маток порівнюють за продуктивністю між собою і з контрольною групою із звичайними матками, виявляючи маток-поліпшувачок. Серед них 2—3 можуть стати і родоначальницями ліній.

Індивідуальну селекцію провадять з метою підвищення медопродуктивності бджолиних сімей. Для цього відбирають сім'ї, бджоли яких не лише збирають багато нектару, а й передають цю здатність у спадок маткам-дочкам, а останні — маткам-внучкам. Медозбір сім'ї великою мірою залежить від кількості бджіл у ній, що в свою чергу залежить від відкладання яєць маткою.

Висока несучість бджолиних маток пов'язана з кількістю яйцевих трубок. Чим їх більше, тим вища несучість. Матки однієї і тієї ж карпатської породи відкладають в червні за добу 1200 і 2400 яєць, або більше в два рази. Чим більше відкладено маткою яєць, тим більше виведеться бджіл. Якщо вони матимуть властивість більше збирати нектару, ніж бджоли інших маток, то в результаті в таких сім'ях підвищиться медозбір.

За відібраною найбільш продуктивною сім'єю з маткою-поліпшувачкою спостерігають протягом кількох років, ведуть індивідуальний облік, створюють умови для виявлення корисних властивостей. Якщо сім'я відповідає встановленим для її оцінки критеріям, від неї виводять маток-дочок, а від найкращої дочки — маток-внучок. Маток підсаджують у сім'ї і перевіряють на несучість. Якщо висока несучість передалась внучкам з усіма іншими ознаками, то від матки — родоначальниці лінії — виводять якнайбільше маток і реалізують їх в першу чергу на бджолорозплідники і районні племінні пасіки для репродукції. Матку-родоначальницю тримають протягом 4—5 років, щороку виводячи від неї максимальну кількість племінних маток.

Розширення ареалу пошуку сімей-рекордисток дає змогу виявити і кращих за несучістю маток, які успадковують цю властивість. При цьому суворо перевіряють відповідність показників матки встановленим вимогам і бракують тих, які хоча б найменшою мірою погіршують раніше набуті властивості.

Індивідуальну селекцію з перевіркою маток за спадковістю в науково-дослідних закладах ведуть досвідчені спеціалісти-селекціонери. Спеціально з цією метою створюють добре обладнані селекційні лабораторії з пасіками для випробування за спадковістю дочок, внучок і правнучок родоначальниць ліній бджолиних маток.

У селекційно-племінній роботі велике значення має лінійна селекція, при якій відпадає потреба у відшукуванні серед великої кількості бджолиних сімей маток-рекордисток, а потім маток-поліпшувачок. Лінійну селекцію провадять з уже відселекціонованими протягом тривалого часу лініями маток. Одержаний племінний матеріал випробовують у різних кліматичних, медозбірних і господарських умовах. У репродукцію передають маток лише тих селекційних ліній, бджоли яких одержали найбільше балів при випробуванні за потомством в різних умовах.

Гібридизація (схрещування). Різні породи, породні групи і лінії бджолиних маток можуть схрещуватись між собою і давати помісне потомство. Основна маса помісного потомства має вищу продуктивність, ніж сім'ї окремих вихідних порід, груп або ліній бджолиних маток. Проте спадковість у гібридів не стала, вони надзвичайно чутливі до змін умов зовнішнього середовища. Тому гібридизація — справа складна, її ведуть тільки наукові заклади.

Кафедрою бджільництва Тімірязєвської сільськогосподарської академії під керівництвом проф. Аветисяна Г.А. випробувано й рекомендовано гібриди інбредних і аутбредних ліній. Міжлінійні гібриди інбредних ліній першого — третього поколінь одержують внаслідок штучного осіменіння маток однієї породи спермою трутнів-братів іншої породи. Потім маток однієї інбредної лінії спаровують з трутнями іншої. Одержані помісі за продуктивністю перевищують на 20— 25 % сім'ї вихідних ліній. Для штучного осіменіння маток використовують спеціальні станочки (мал. 61).

Мал. 61. Станочок для штучного осіменіння маток.

Аутбредні гібриди одержують схрещуванням між собою ліній маток однієї породи. Для одержання аутбредних ліній бджолиних маток важливе значення має підбір вихідних ліній маток. Для цього їх спаровують на ізольованих пунктах з трутнями відповідних ліній.

Ознаки аутбредних гібридів не розщеплюються в другому і наступних поколіннях, що дуже цінно для підвищення медозборів в перспективі.

Районні племінні пасіки й обласні бджолорозплідники.

Найбільш продуктивні колгоспні і державні пасіки з добре поставленою племінною роботою рішенням райвиконкому затверджують як районні племінні. У деяких областях є бджолорозплідники, а там, де їх немає, в одному з районів пасіку атестують як обласну племінну. В районі і області має бути 2 такі пасіки.

Відібраний племінний матеріал з пасік кількох колгоспів або держгоспів концентрують на районній племінній пасіці, а після випробування за продуктивністю — на бджолорозпліднику чи обласній племінній пасіці.

Добір племінного матеріалу провадять за певними кліматичними і медозбірними ознаками. Для кожної місцевості встановлено свої критерії оцінки племінних якостей бджолиних сімей. Вони чинні лише в аналогічних щодо медозбору та інших показників місцевостях. Відселекціонованій лінії матки присвоюють назву місцевості, де її відібрали, наприклад «буковинська», типу взятку («вересова») або виробничого призначення — «люцернова». Іноді присвоюють і прізвище науковця чи бджоляра-практика, який відселекціонував лінію.

Бджолиних маток від маток найбільш продуктивних ліній виводять на обласних племінних пасіках і в бджолорозплідниках і реалізують на районні пасіки, де їх виводять для реалізації колгоспам, радгоспам і населенню.

Новая конструкция улья разрешает получать мед “из крана” и не беспокоить пчел