Бджільництво

О.Г.Мегедь, В.П.Поліщук. Київ. "Вища школа", 1987

Породи бджіл і використання їх

У бджільництві поширені географічні раси бджіл, які за зоологічною класифікацією називають різновидами, а в практиці — аборигенними породами (мал. 60). Заводських порід бджіл ще не виведено. В межах однієї породи існують популяції.

Мал. 60. Матки і робочі бджоли порід медоносної бджоли:

а — карпатська: б — сіра гірська кавказька; в — українська степова; г — середньоросійська; д — італійська.

Beekeeper's textbook

Учебник пчеловода

Учебник пчеловода

Породи і популяції бджіл утворились протягом довгого історичного періоду під впливом природних умов — клімату, медозбору, кормової бази — і пристосування бджіл до них. Найбільш поширені два різновиди медоносної бджоли: європейська та кавказька. Вони не однотипні і мають по кілька популяцій (породних груп) і підгруп.

Більшість порід сформувалося в Європі: середньоросійська, українська степова, карпатська, крайнська, італійська. Після вивчення біологічних і господарських якостей окремих порід, найбільш продуктивних, зимостійких, миролюбних і продуктивних з них поширювали з метою збільшення виробництва меду та ефективного запилення ентомофільних сільськогосподарських культур.

Перше місце за поширенням займає італійська порода (понад 50 країн), друге — сіра гірська кавказька (понад 40 країн).

В СРСР поширені такі географічні породи бджіл: середньоросійська з поліською і башкирською популяціями, українська степова, карпатська, сіра гірська, кавказька з мегрельською популяцією, жовта долинна кавказська.

Умови існування бджіл у горах з морозами взимку, значними похолоданнями навесні і частими дощами влітку сприяли природному добору бджіл на зимостійкість і медопродуктивність.

Бджоли гірських порід працюють при нижчих температурах, ніж степові, при підвищеній вологості повітря і збирають нектар при зниженій концентрації в ньому цукру.

В Українській PCP географічні породи поширені по зонах, які відповідають їхнім біологічним особливостям: українська степова — в Степу і Лісостепу, карпатська — в Карпатах, Прикарпатті і Закарпатті, поліська популяція середньоросійської породи — на Поліссі. Оскільки медозбірні умови змінились, українські степові і поліські бджоли замінюються більш продуктивними карпатськими і мегрельськими. Повністю замінено кримську бджолу українською степовою (в степовій частині) і мегрельською (у передгірній і гірській частинах Криму).

Селекцією бджіл з метою створення господарсько-корисних породних груп і порід займається Науково-дослідний Інститут бджільництва разом з Краснополянським бджолорозплідницьким господарством у Краснодарському краї, кафедра бджільництва Московської сільськогосподарської академії імені К.А.Тімірязева, Українська дослідна станція бджільництва ім. П.І.Прокоповича. Координує племінну роботу з бджільництва Всесоюзне науково-виробниче об'єднання з племінної справи у тваринництві — головний селекційно-генетичний центр.

У країнах Європи також провадиться селекційна робота з породами бджіл: італійською, крайнською, карпатською. В США селекційну роботу ведуть з італійською і сірою гірською кавказькою породами. Відселекціоновано італійську золотисту бджолу і лінії сірих гірських кавказьких бджіл.

У більшості країн практикують чистопородне розведення. В ПНР, ЧССР та інших країнах породи й популяції бджіл районовано.

В США і Канаді використовують як чистопородних бджіл, так і міжлінійні гібриди («старлайн»— гібриди італійських бджіл і «міднайт» — кавказьких).

Карпатська порода.

В СРСР поширена в гірських районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської і Чернівецької областей. Найбільш продуктивні і зимостійкі бджоли у північно-східних відрогах Карпат, у Путильському районі Чернівецької, Рахівському і Міжгірському районах Закарпатської областей.

Бджола сірого кольору, велика, миролюбна. Печатка меду біла «суха» — між медом і восковою кришечкою бджоли залишають невеликий повітряний простір. Помірно рійлива, схильна інтенсивно відшукувати джерела нектару, за день відвідує до 8 видів медоносів. Збирає нектар при низькій концентрації в ньому цукру, а також в похмуру погоду з підвищеною вологістю повітря. Навесні матка відкладає до 1000 яєць протягом доби, влітку — 1700—2000 (окремі лінії — і більше).

Породу районовано в Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській і Чернівецькій областях для чистопородного розведення, а в решті областей республіки, крім Кіровоградської та північних районів Ровенської, для помісного використання з українською степовою, поліською і мегрельською бджолами.

Репродукцією маток селекційних ліній займаються Чернівецький, Черкаський, Ворошиловградський бджолорозплідники, бджолокомплекс Цюрупинський Херсонської і Мукачівський Закарпатської областей, бджолорозплідницькі радгоспи в Північно-Осетинській АРСР та Узбецькій PCP.

Сіра гірська кавказька порода.

Сіра гірська кавказька порода поширена в гірських районах Кавказу і Закавказзя, зокрема Грузії.

Бджола меншого розміру, ніж середньоросійська і українська степова, але має довші лапки і крила та найдовший серед інших порід хоботок — 6,9—7,2 мм. Добре запилює насінники червоної конюшини. Хітиновий покрив сірий, звідки походить і назва породи. Печатка меду темна «мокра» — між медом і восковою кришечкою бджоли не залишають повітряного простору. На початку медозбору складає нектар у гніздові стільники, що обмежує відкладання яєць маткою. Ця особливість дає змогу сім'ї повніше використовувати медозбори, зокрема невеликі. Бджоли вранці раніше за інші породи починають працювати на медозборі і ввечері пізніше закінчують літ (працюють при пониженій температурі і підвищеній вологості повітря). Активно відшукують джерела нектару, протягом дня відвідують до 15 видів нектароносів.

Миролюбні, малорійливі, закладають 5—10 маточників, схильні до само-заміни матки. Вони більше, ніж бджоли інших порід, прополісують гніздо, а на зиму зменшують прополісом нижній льоток.

При довгому безобльотному періоді сім'ї зимують незадовільно. Схильні до крадіжки меду в інших вуликах, проте своє гніздо захищають добре. Утримують порівняно невеликі сім'ї, що утруднює використання з цією метою вертикальних вуликів. Провадиться селекція в напрямі підвищення зимостійкості, медопродуктивності та збільшення довжини хоботка. Порода районована для помісного використання в 20 областях Української PCP, у південних областях Російської федерації.

Мегрельська популяція сірої гірської кавказької породи поширена у високогірних районах Кавказу. Найбільш зимостійка і продуктивна з популяцій бджіл цієї породи, має найдовший хоботок — 7,1—7,2 мм. Темно-сіра, миролюбна, нерійлива, активна у відшуканні джерел медозбору, добре використовує всі взятки, зокрема слабкі. Помісі з карпатською породою відзначаються високою медопродуктивністю і зимостійкістю.

Українська степова порода.

Українська степова порода поширена в Степу й Лісостепу Української PCP. Пристосувалась до використання медозбору із степового різнотрав'я. У зв'язку з розорюванням степів тип взятку за останні 70—100 років значно змінився, тому порода не має тепер такого поширення, як раніше.

Українську степову породу розводять у перехідних від Лісостепу до Степу районах — у Кіровоградській області та в багатьох районах інших областей, де є кормова база, що відповідає вимогам цієї породи, а також для помісного використання у всіх областях, крім Карпат і Полісся.

За останні 50 років українська степова порода бджіл значною мірою метизована кавказькими породами і зокрема сірою гірською кавказькою мегрельської популяції, як запилювачкою насінників червоної конюшини. Ще раніше українські степові бджоли метизовані італійською породою, як більш миролюбною з плодючою маткою. Останнім часом відбувається метизація її карпатськими бджолами. В чистоті стійка проти гнильців і нозематозу, добре використовує взятки з гречки і липи.

Бджола порівняно великого розміру, зимостійка, помірно миролюбна, закладає середню кількість маточників — 15—20, печатка меду світла «суха»; створює сильні сім'ї, які добре освоюють багатокорпусний вулик. Однак вона недостатньо активна при відшукуванні джерел нектару: за день відвідує всього 2—3 види медоносів, вибирає нектар з концентрацією цукру 14 % і більше.

Середньоросійська порода.

Середньоросійська порода разом з башкирською і поліською популяціями поширена в РРФСР, а також у Білорусії, республіках Прибалтики, на Поліссі УРСР.

Бджола велика, темно-сіра, агресивна, при огляді стільника переходить на нижню його частину, закладає 25—30 маточників. Мед розміщує у верхній частині гніздових стільників, у магазинах і верхніх корпусах вуликів, що дуже цінно при утриманні бджіл у вертикальних вуликах. Печатка меду біла «суха». Зимостійка, витримує 6—7-місячний безобльотний період, стійка проти нозематозу і падевого токсикозу.

Добре використовує великі продуктивні взятки з липи, зніту, гречки, але недостатньо активна при відшукуванні джерел нектару — за день відвідує 3—4 види нектароносів. В областях інтенсивного землеробства значною мірою метизована немісцевими породами, зокрема кавказькими, як запилювачами червоної конюшини. Для зберігання породи в чистоті на площі 25 тис. га створено Прибельський філіал державного заповідника в Башкирській АРСР.

Поліська популяція середньоросійської породи поширена в поліських областях України і Білорусії. Бджола велика, темно-сіра, агресивна під час огляду гнізда. Мед закриває білою «сухою» печаткою. Добре використовує взяток з лучного різнотрав'я, гречки й вересу. Задовільно зимує при використанні меду з домішкою вересового. Рійлива, закладає 25—30 маточників.

У зв'язку з меліорацією земель і впровадженням посівів червоної конюшини тип взятку на Поліссі значною мірою змінився. За таких умов кращі результати дає використання помісних бджіл — поліських з мегрельськими і карпатськими. Тому місцеві поліські бджоли значною мірою метизовані і здебільшого мають мішану печатку меду — від «сухої» до «мокрої».

Башкирська популяція середньоросійської породи поширена в Башкирській АРСР. Бджола надзвичайно зимостійка, медопродуктивна, але агресивна. Добре використовує взяток з лучного різнотрав'я та липи. Для зберігання в чистоті створено Бурзянський заповідник в Башкирії.

Жовта кавказька порода.

Жовта кавказька порода поширена в долинних районах Кавказу, в республіках Закавказзя та Краснодарського і Ставропольського країв. Має жовто-сірий хітиновий покрив, темну «мокру» печатку меду, під час огляду гнізда поводиться спокійно, рійлива, миролюбна, добре переносить жаркий сухий клімат.

Недоліком породи є недостатня зимостійкість, схильність нападати на інші сім'ї з метою крадіжок меду. Хоботок у неї коротший, ніж у сірої гірської кавказької породи,— 6,5— 6,9 мм.

У республіках Закавказзя є лінії цієї породи бджіл з деякими позитивними якостями, зокрема підвищеною зимостійкістю. Проте селекція з нею перебуває ще в початковій стадії.

Крайнська порода.

Крайнська порода походить з місцевості Крайна в Югославії. За деякими ознаками близька до карпатської. Миролюбна, плодюча, зимостійка, добре використовує ранні лісові медоноси. В Австрії відселекціоновано лінію цієї породи з підвищеною медопродуктивністю.

Недоліком цієї бджоли є підвищена рійливість і слабкий захист меду в гнізді. Тому крайнських бджіл не рекомендується розводити в місцевостях, де утримують кавказьких бджіл та їхні помісі з місцевими. Районована в деяких областях Білоруської PCP, Узбецької PCP, Казахської PCP, де займаються її селекцією і репродукцією.

Італійська порода.

Італійська порода поширена в Італії, США, Канаді та в окремих місцевостях інших країн. Походить з місцевості Лігурія в Італії, тому цю породу ще називають лігурійською.

Бджола велика, помірно миролюбна, має жовте забарвлення, печатка меду мішана. Матки великі золотисто-жовтого кольору. За цією ознакою їх легко знаходять серед бджіл на стільнику. Спокійно сидять на стільнику при огляді гнізда. Серед інших порід матка відкладає найбільшу кількість яєць — 2,5—3,5 тис. на добу. Сім'ї розвиваються незалежно від наявності взятку і перспектив на медозбір, а тому під кінець пасічного сезону сім'ї набувають великої сили. В США відселекціоновано лінії високопродуктивних золотистих бджіл, які добре використовують сильний взяток в середині літа.

Мед складає в корпуси і магазини, що має цінність при промисловій технології виробництва меду.

Недоліком породи є незадовільна зимівля навіть при середньому безобльотному періоді. Завезення маток цієї породи на територію республіки на початку XX ст. виявилось невдалим. Бджоли незадовільно зимували, хворіли на нозематоз і гнильці.

Районована в ряді областей Узбецької PCP, де займаються її селекцією і репродукцією.

Далекосхідна бджола.

Далекосхідна бджола поширена в Приморському і Хабаровському краях РРФСР. Створена наприкінці XIX ст. в умовах великого медозбору з липи шляхом масової селекції завезених сюди українських степових і частково середньоросійських, італійських та кавказьких порід бджіл. Довжина хоботка 6,1—6,8 мм. У північних районах Хабаровського краю має більше ознак середньоросійської породи, а в південних районах і в Приморському краї — української степової.

Бджола велика, темно-сірого, іноді з жовтизною кольору, помітно агресивна, зимостійка, добре використовує сильний медозбір з липи. В СРСР рекордні медозбори (до 400 кг валового меду на сім'ю) було одержано саме від цих бджіл. Це одна з найкращих популяцій бджіл для промислового бджільництва, яке розвивається на Далекому Сході.

Районування порід бджіл.

Бджоли в ареалі свого природного розселення акліматизувались до певних природних і медозбірних умов. Більшої продуктивності бджіл досягають при переселенні їх в аналогічні за кліматом і медозбором місцевості. Придатність різних порід до використання в багатьох місцевостях вивчали протягом років у Науково-дослідному Інституті бджільництва, а в Українській PCP за розробленою інститутом методикою — на Українській дослідній станції бджільництва.

Результатом цієї роботи стало районування різних порід бджіл по території Радянського Союзу. В Українській PCP районовано такі породи бджіл: українська степова — у районах Кіровоградської області для чистопородного розведення, в решті областей Степу й Лісостепу — для помісного використання; карпатська — в усіх районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської і Чернівецької областей — для чистопородного розведення, а в районах Степу, Лісостепу й Полісся, крім районів чистопородного розведення української степової в Кіровоградській області і поліської на Поліссі,— для помісного використання; мегрельська популяція сірої гірської кавказької породи — скрізь, крім районів чистопородного розведення української степової, карпатської і поліської, для помісного використання; поліська популяція середньоросійської породи — для чистопородного розведення в північних, поліських районах Ровенської і в прилеглих до неї районах Житомирської областей.

В решті поліських районів її рекомендовано для помісного використання з карпатською породою і мегрельською популяцією сірої гірської кавказької породи.

Охорона і використання порід бджіл.

В СРСР всі цінні породи і популяції бджіл охороняються державою. Для основних порід (середньоросійської, карпатської) і окремих популяцій (башкирської) виділено державні заповідники в районах природного розведення цих бджіл. З бджолами провадять селекційну роботу дослідні станції і бджолорозплідницькі господарства. Охорона цінного генофонду бджіл і селекційна робота з ними сприяють раціональному використанню порід і популяцій бджіл для виробництва продукції бджільництва і ефективному запиленню сільськогосподарських культур.

Новая конструкция улья разрешает получать мед “из крана” и не беспокоить пчел