Бджільництво

О.Г.Мегедь, В.П.Поліщук. Київ. "Вища школа", 1987

Підготовка бджолиних сімей до медозбору і його використання

Медозбірні райони Української PCP.

Найбільшу площу займає білоакацієво-соняшниковий район, що охоплює степову зону; білоакацієво-гречаний — лісостепову; різнотравно-малиновий — зону Карпат; гречано-вересовий — Полісся.

Крім того, виділяють невеликі медозбірні райони, де ростуть сильні медоноси: ефіроолійний — передгірна зона Криму, коріандрово-соняшниковий — південні райони Кіровоградської і північні райони Миколаївської областей; липовий — Знам'янський район Кіровоградської і Чигиринський район Черкаської та окремі райони інших областей.

У Лісостепу і на Поліссі вирощують червону, а на Прикарпатті — білу конюшину, з насінників яких бджоли збирають значну кількість меду. В Лісостепу та в Степу на карбонатних ґрунтах часто по кілька років підряд на одному і тому ж полі вирощують еспарцет. На зрошуваних землях Херсонської, Миколаївської та інших південних областей багато меду збирають на посівах люцерни. У південно-східних областях Степу в посівах озимих зернових з'являється чистець польовий, який після збирання озимих до лущення стерні дає добрий медозбір.

Beekeeper's textbook

Учебник пчеловода

Учебник пчеловода

Прогнозування медозборів.

У кожній місцевості, беручи до уваги медоносну рослинність, період її цвітіння за середніми багаторічними даними і в поточному році (залежно від початку весни, розвитку рослин, погодних умов, вологості ґрунту та готовності бджолиних сімей до медозбору), можна до певної міри передбачити розмір майбутнього медозбору. Чим більше сприятливих факторів виявиться на початку цвітіння нектароносів, тим на більший медозбір можна розраховувати.

Встановлено, що виділення нектару в одних і тих же рослин збільшується у напрямі з півдня на північ, зокрема в гречки, гірчиці, зніту. Нектаропродуктивність липи зростає із заходу на схід. Рослини, такі як лісова малина, біла конюшина, у гірських місцевостях виділяють нектар і в прохолодну погоду, чого не буває в рівнинній, в степовій місцевості. Вдень для виділення нектару в рівнинній місцевості оптимальними є температура 20—25 °С і відносна вологість повітря 70—80 % . Виділення нектару залежить від погоди, коливань температури. Протягом цвітіння одного нектароносу є дні, коли рослини виділяють максимальну кількість нектару — при оптимальній температурі і вологості повітря. Найбільше нектару вони виділяють у період переходу від антициклону до циклону.

В цей час підвищується відносна вологість повітря і протягом 2—3 днів вона оптимальна саме для виділення нектару.

На виділення нектару значною мірою впливає агротехніка вирощування медоносних культур.

Продуктивність нектароносів залежить від хімічного складу ґрунту, де вони ростуть. На ґрунтах, багатих на калій, фосфор, медоноси відзначаються вищою продуктивністю, ніж на ґрунтах з підвищеним вмістом азоту.

Нектаропродуктивність гречки, яку сіють після цукрових буряків або кукурудзи, під які вносили аміачні добрива, значно знижується. Гречка добре росте і виділяє нектар на легких піщаних і супіщаних ґрунтах, гірше — на ґрунтах з підвищеним вмістом солей.

Високу продуктивність мають нектароноси на ґрунтах з високим вмістом мікроелементів, зокрема кобальту, марганцю, цинку, барію, заліза.

Виділення нектару рослинами залежить і від глибини залягання їхньої кореневої системи. Глибока коренева система в буркуну, еспарцету, неглибока — у гречки. Тому продуктивність гречки як медоносу залежить від випадання дощів напередодні і під час її цвітіння.

Рослини біля лісосмуг виділяють нектару більше, ніж ті, що ростуть у центрі поля (на відстані 0,5 км від посадок). Великою мірою медозбір залежить від урожаю культури.

Медозбір можна попередньо визначити, підрахувавши кількість квіток на 1 м² на трав'янистих рослинах, деревах і кущах. Чим більше квіток, освітлених промінням сонця, тим вища нектаропродуктивність рослин. У роки з підвищеною сонячною активністю рослини виділяють нектару більше, ніж у роки із звичайною інсоляцією.

Оптимальна вологість ґрунту для виділення нектару становить 50—60 % . Вологоємкість ґрунту залежить від опадів восени та навесні, а також під час цвітіння нектароносу. Знижують виділення нектару посуха, суховії, холодні вітри, затяжні дощі і значні зниження температури. Для повнішого використання нектару треба, щоб сім'ї були максимально сильними, щоб у них було потрібне співвідношення між льотними і нельотними бджолами, закритим і відкритим розплодом. Енергія бджіл, в тому числі і ройова, має бути спрямована на нагромадження запасів меду.

Сприятливі умови для виділення нектару можуть створюватись як у даній місцевості, так і в радіусі 100—200 км. Максимальна кількість нектару може виділятись рослинами протягом кількох днів або тижнів. Такі смуги з високими медозборами періодично пролягають з південного заходу на північний схід, між західними і центральними або між центральними і східними областями Української PCP.

У Приморському краї РРФСР функціонує спеціальна диспетчерська служба щодо максимального використання медозбору з липи як основного нектароносу. На пасіках беруть до уваги прогнози і перевозять вулики в місцевості, де можна мати максимальну кількість меду.

При прогнозуванні медозбору треба врахувати періодичність плодоношення нектароносів. Так, липа виділяє нектар по роках періодично. В один рік взяток буває високим, в другий середнім, а в третій — липа не виділяє нектару. Деякі дослідники вважають, що виділення нектару липою залежить від опадів у липні — серпні попереднього року і нагромадження в клітинах камбію пластичних речовин. Очікуваний взяток можна визначити ще навесні поточного року. Для цього у кроні дерева площею 1 м² визначають кількість бруньок і розвиненість їх. Чим більше бруньок і чим більш вони розвинені, тим вищого медозбору можна очікувати. Для визначення нагромадження вуглеводів у клітинах камбію зрізують оцвітину біля бруньок, на зрізи з піпетки капають кілька крапель 10%-го розчину йоду і за інтенсивністю посиніння передбачають можливий медозбір.

У деревних порід найбільше нектару виділяється на квітках, добре освітлюваних промінням сонця, — з південного боку на половині висоти крони дерева. Тому, щоб визначити максимально можливий медозбір, зрізи оцвітини треба робити саме з цього боку дерева.

Визначену попередньо медопродуктивність масиву нектароносів порівнюють з фактичною продуктивністю минулого року. Якщо липа в минулому році на цьому масиві виділяла нектар, то в поточному виділення нектару може зменшитися наполовину. Якщо літо минулого року було посушливим і в липні — серпні дощі не випадали або були незначними, значного медозбору сподіватися не слід.

Різні види липи загалом дають більший медозбір, ніж один вид, бо цвітуть у різний час. В дендропарку «Тростянець» Ічнянського району Чернігівської області налічується 32 види липи — дрібнолиста, кримська, канадська, монгольська, японська. В цілому вони квітують протягом місяця, а тому, навіть якщо окремі види квітують в несприятливу для нектаровиділення погоду, на пасіці дендропарку щорічно буває липовий взяток.

Прогноз медозбору складають щороку в березні — квітні на весь пасічний сезон, коригуючи його відповідно до конкретних умов поточного року.

Використання медозборів.

Максимальний медозбір мають лише при відповідній підготовці бджолиних сімей до використання взятку.

Підготовка бджолиних сімей до взятку та його використання — це комплекс робіт, від своєчасного і якісного проведення яких залежить продуктивність медозбору. При цьому обов'язково треба враховувати місцеві кліматичні і медозбірні умови.

Розрізняють підтримуючі, продуктивні і головні медозбори. За визначенням Науково-дослідного Інституту бджільництва, медозбір із середньою продуктивністю за день до 2 кг нектару є підтримуючим, 2—4 кг — продуктивним, понад 4 кг — головним. Головний, продуктивний і підтримуючий медозбори бувають у різні періоди пасічного сезону: навесні, влітку або восени. Однак головні медозбори бувають здебільшого влітку, коли на значних площах цвітуть високопродуктивні нектароноси.

Для повнішого використання медозбору вивчають типи взятку у даній місцевості: поблизу стаціонарного пасічного точка в радіусі 2—3 км і в місцях планованих кочівель на медозбір. Крім визначення типу взятку розраховують силу медозборів, тривалість їх. Щороку роботи в пасічному сезоні пристосовують до типу взятку, бо в різні роки він неоднаковий, розпочинається не в одні й ті самі календарні строки. Час перших весняних обльотів бджіл може різнитися на 1—2 тижні — залежно від настання весни. Від цього залежать ріст і розвиток медо- і пилконосних рослин. Суха жарка погода прискорює початок і скорочує період цвітіння нектароносів на 1—2 тижні.

Дощова холодна погода, навпаки, затримує початок і подовжує період квітування.

Визначивши попередньо можливі строки продуктивних і головного медозборів, вживають заходів Щодо нарощування відповідної сили сімей до цих строків та організовують перевезення пасік.

Основну кількість товарного меду одержують під час головного медозбору. Для його повного використання треба, щоб у сім'ях була максимальна кількість бджіл-збирачок. Строки нарощування кількості бджіл до взятку розраховують, виходячи з періоду, необхідного для вирощування бджоли з одноденного яйця (21 день плюс 5—7 днів), після чого молода бджола вже починає вилітати за взятком, і кількості яєць, що їх відкладає за добу матка тієї породи, яку розводять на пасіці (1500—2500). Розрахунки показують, що коли на пасіці утримують українську степову породу бджіл, нарощування сили сімей треба починати за 60 днів і закінчувати за 40 днів до кінця головного медозбору.

Ранні весняні взятки використовують більш повно нарощуванням додаткової кількості бджіл восени за допомогою маток-помічниць. На більшості пасік роль матки-помічниці виконує матка, яку замінили молодою. Навесні, починаючи з березня, силу сімей нарощують згодовуванням їм медопергової пасти. Тісто, порізане на куски масою 1 кг, вкладають у целофанові пакети і розкладають на верхніх брусках вуликових рамок (над центром клубу бджіл) отвором донизу, щоб воно було доступне для бджіл. Після першого весняного обльоту бджіл створюють умови для прискореного нарощування сили сімей до першого весняного продуктивного взятку. Коли взяток короткий (триває 10—12 днів), необхідно мати максимальну кількість льотних бджіл до початку медозбору, а за 40 днів до його закінчення обмежувати відкладання яєць.

На початку тривалого медозбору у сім'ї має бути багато бджіл-збирачок та резерв бджіл, які вийдуть з розплоду і використають взяток в середині і під кінець медозбору. Продуктивність медозбору збільшують, розміщуючи бджолині сім'ї по 25—50 на точку біля масиву нектароносів.

Щоб збільшити виробництво меду, поліпшують кормову базу, поповнюють запаси кормів у вуликах цукром, розводять більш продуктивних бджіл районованих порід з урахуванням досягнень науки і досвіду передовиків у конкретних місцевих умовах.

Породи і селекційні лінії бджіл при виробництві меду.

З районованих в Українській PCP чотирьох порід бджіл (української степової, карпатської, поліської популяції середньоросійської і сірої гірської кавказької) Українською дослідною станцією бджільництва відселекціоновано лінії українських степових («люцернових») і карпатських («буковинських») бджіл, а на кафедрі бджільництва Тімірязевської сільськогосподарської академії (ТСГА) — лінії карпатських бджіл № 64, 72, 192, з високою медопродуктивністю.

На Українській дослідній станції бджільництва встановлено, що при розведенні бджіл — помісей української степової породи з сірою гірською кавказькою продуктивність сімей зростає на 20—30 % . Ще ефективніше при виведенні маток-помісей брати матку карпатської породи, а трутнів — мегрельської популяції кавказької породи. Було випробувано різні лінії сірих гірських кавказьких бджіл. Відселекціоновані в Краснополянському бджолорозплідницькому господарстві в Адлерському районі Краснодарського краю лінії № 8 і № 32 з високогірних пасік мають цілий ряд господарсько корисних ознак, зокрема характеризуються високою медопродуктивністю. Використання цих ліній і ліній карпатських («буковинських») бджіл селекції Чернівецького опорного пункту Української дослідної станції бджільництва та ліній карпатських бджіл № 64, 72, 192 селекції кафедри бджільництва ТСГА для одержання міжпорідних і міжлінійних помісей значно підвищує продуктивність бджільництва.

Сила сімей і кількість розплоду при медозборах різної сили.

Кількість льотних і нельотних бджіл та бджіл, які вийдуть із закритого й відкритого розплоду перед різними медозборами не постійна. Щоб повніше використати медозбори, протягом пасічного сезону співвідношення льотних і молодих бджіл та розплоду в бджолиній сім'ї має бути таким, як показано у табл. 15.

Таблиця 15.

Співвідношення між льотними і нельотними бджолами та розплодом
у період продуктивних медозборів (за Л.Борнусом)

Завдання полягає в тому, щоб створювати більш сильні сім'ї на час продуктивних та головного медозборів. Щоб досягнути цього, застосовують різні прийоми, зокрема нарощування додаткової кількості бджіл за допомогою відводків, сформованих на матках — запасних, перезимованих та весняного виведення (рис. 52, 53).

Мал. 52. Ефективність вирощування розплоду в сім'ях:

1 — за допомогою відводків; 2 — без відводків.

Мал. 53. Залежність кількості розплоду від способу розширення гнізд:

1 — разове; 2 — звичайне.

За сприятливих умов медозбору з таких медоносів, як біла акація, еспарцет, соняшник, льотних бджіл двох сімей об'єднують в одну. В такому разі товарний вихід меду буває вищим на 40—50 % в перерахунку на кожну сім'ю. Так об'єднують сім'ї на час медозбору з соняшнику бджолярі радгоспу «Веселі Терни» Криворізького району Дніпропетровської області.

Для розвитку бджолиної сім'ї і повнішого використання медозбору велике значення мають значні запаси якісних стільників. В умовах бурхливого, але короткочасного взятку силою понад 50 кг валового збору меду на сім'ю, в багатокорпусному вулику має бути 40 стільників, з них 20 для нагромадження меду, в двокорпусному — 2 корпуси, в 10- і 12-рамкових — корпус з двома магазинами на піврамку, в 16-рамковому — корпус з магазином, в лежаку — 20 стільників.

Якщо немає необхідного запасу стільників, бджоли витісняють розплід, а після виходу з комірок дорослих бджіл заповнюють їх нектаром, а згодом і медом. Ця особливість характерна для сірої гірської кавказької породи бджіл. На багатьох пасіках в умовах сильного раптового взятку в Степу й Лісостепу УРСР недобирають багато меду через низьку забезпеченість стільниками. Отже, підвищити на таких пасіках медозбори можна постановкою магазинів на 10 піврамок на лежаки та додаткових корпусів на багатокорпусні вулики. При сильному взятку з липи в Хабаровському краї сім'ї бджіл силою на три 12-рамкові корпуси (на звичайну рамку) нарощують за допомогою однієї основної і двох допоміжних маток. Така об'єднана сім'я за 12 днів цвітіння липи приносить у вулик по 10—12 кг нектару за день, за період медозбору з липи — 120—-150 кг.

При використанні медозборів у липні бджолиних маток відокремлюють для відкладання яєць на 5—6 стільниках за допомогою роздільних решіток (рис. 54). У багатокорпусних вуликах матку відгороджують решіткою в двох нижніх корпусах, а два корпуси залишають для нектару.

Мал. 54. Роздільні решітки.

Бджоли різних порід призвичаїлись до використання певних типів взятку. Вони розрізняють основні відомі медоноси, а другорядні їм доводиться використовувати при завезенні в іншу місцевість. Так, бджоли карпатської породи у районах Західного Сибіру досить ефективно використовують взяток з лісової малини і зніту. Ці медоноси є для цієї породи основними і в зоні Карпат.

Мегрельська популяція сірої гірської кавказької породи добре використовує взятки з білої конюшини, різнотрав'я, липи. Нестійкий характер поліфлерного взятку змушує бджіл пристосуватись до використання всіх медоносів з метою створення запасів кормів.

Українські степові бджоли добре використовують медозбір з гречки і степового різнотрав'я. Взятки з лучного і лісового різнотрав'я та вересу добре використовували поліські бджоли. Однак, у зв'язку з проведенням меліоративних робіт умови на Поліссі змінилися. У чистопородному вигляді ця бджола менш продуктивна, ніж помісна.

Для повнішого використання кормових ресурсів кожної місцевості треба розводити подвійні і потрійні помісі бджіл таких комбінацій, при яких вони б призвичаїлись до певних нектароносів.

У період продуктивного і головного медозборів бджолині сім'ї тримають у робочому стані. Природному роїнню запобігають щорічно заміною 50— 60 % бджолиних маток, відбором бджіл-годувальниць для створення відводка, а потім приєднанням його на період головного медозбору до основної сім'ї тощо.

Велике значення для запобігання природному роїнню і додаткового нарощування бджіл до медозбору має створення тимчасових відводків. Його часто поєднують із заміною відпрацьованих маток молодими. При цьому в сім'ю підсаджують молоду матку виведення поточного року, а відводок формують на старій плідній матці. В разі підсаджування відводку плідної матки при його формуванні менше злітає бджіл.

Тимчасові відводки формують здебільшого з двох сімей. З однієї відбирають 2 стільники з розплодом, а з другої натрушують молодих бджіл та бджіл, які збираються роїтись. За допомогою тимчасових відводків вибраковують низькопродуктивні сім'ї, об'єднуючи їх на період продуктивного взятку. Природні рої, які виходять напередодні продуктивного взятку, садять в окремі вулики і використовують на медозборі.

Інтенсивність роботи бджіл на медозборі залежить від наявності у гнізді бджолиної матки. Однак відкладання маткою яєць у період головного медозбору не завжди доцільне. Бджоли кавказьких порід обмежують відкладання маткою яєць розміщенням принесеного нектару в гніздові стільники. Штучно обмежують відкладання яєць за допомогою роздільних решіток, які закладають між гніздовим і магазинним відділеннями вулика. У лежаках відкладання яєць обмежують на 5—6 стільниках.

З настанням продуктивного та головного медозборів на 10—16-рамкові вулики ставлять магазини, на багатокорпусні — корпуси з стільниками, у лежаки одночасно ставлять 4—6 або більше стільникових рамок до повного заповнення об'єму вулика.

Надходження нектару контролюють у міру заповнення ним стільників і зважуванням контрольного вулика щовечора. Під наполовину наповнені медом надставки підставляють додаткові.

Відбір з вулика стільників і відкачування з них меду.

З вулика відбирають стільники лише із зрілим медом. Зрілим мед стає на 13-й день після принесення бджолами нектару у вулик. Зрілий мед бджоли запечатують у комірках восковими кришечками з домішкою перги.

Існує два погляди щодо питання про час відкачування меду. На пасіках з одним головним медозбором, наприклад, з гречки чи соняшнику, стільники з медом відбирають з вулика після закінчення медозбору. Якщо ж використовують 2—3 головні медозбори, то мед відбирають і відкачують після закінчення кожного з них. На промислових пасіках використовують багатокорпусні вулики або вулики з магазинами. В цих вуликах є достатня кількість стільників для нагромадження бджолами запасів нектару, його дозрівання. Мед відкачують на центральній садибі після закінчення медозбору.

Потреба в стільниках і частота відкачування меду залежить від розміру медозбору (табл. 16). В разі нестачі стільників, щоб запобігти зниженню продуктивності медозбору, доводиться частіше відкачувати мед.

Таблиця 16.

Потреба в стільниках для відкладання нектару при медозборах різної сили

При утриманні бджіл на пасіках у лежаках навіть при повній забезпеченості їх стільниками залежно від сили взятку доводиться частіше відбирати і відкачувати мед з корпусних чи магазинних вуликів. З лежаків стільники відбирають для відкачування меду в міру нагромадження його запасів і дозрівання.

Для відбирання стільників без розплоду, розпечатування їх і відкачування меду перегороджують перехід матці з гніздового в магазинне відділення роздільними решітками. Кращою є дротяна роздільна решітка, яку виготовляють для багатокорпусних вуликів та вуликів-лежаків на звичайну рамку.

В магазинних надставках замість 12 стільників ставлять 11. Бджоли при цьому видовжують комірки стільників, і матка не може в них відкладати яйця.

Перед тим як відібрати стільники для відкачування меду, з них видаляють бджіл, користуючись різними способами: стисненим повітрям з подібних до пилососів установок, запахом хімічних речовин, що відганяють бджіл (карболова кислота та різні репеленти), за допомогою механічних пристроїв у вигляді двох пружних пластинок (видалювач Портера) або з підвісними пластинками, підкурюванням бджіл димом і змітанням їх.

Очищену кристалічну карболову кислоту розводять кип'яченою літньою водою: в жарку погоду на 50 г кислоти беруть 50 г води, а в прохолодну — до 75 г кристалічної кислоти додають 25 г води.

На обв'язку стелі натягують полотнину і за допомогою планочок прикріплюють. Полотнину змочують трохи розчином карболової кислоти, після чого знімають з вулика дах, стелю і замість стелі накладають обв'язку з полотниною. Треба стежити, щоб краплі розчину не потрапляли у вулик. Тканина лише виділяє запах, який відганяє бджіл. При надмірному зволоженні перга і мед набудуть запаху карболки і стануть непридатними для споживання.

Бджоли, відчувши запах кислоти, протягом кількох хвилин залишають верхній корпус і переходять у нижні. Верхній корпус знімають і відвозять для відкачування меду.

Розчин карболової кислоти зберігають закритим у скляній посудині жовтого кольору. Замість карболової кислоти з неприємним запахом використовують різні репеленти.

Видалювачі бджіл Портера чи з підвісними пластинками вмонтовують по 3—5 в горизонтальну діафрагму. Один з видалювачів треба встановити з переднього боку, ближче до верхнього льотка. Це прискорить звільнення корпусу від бджіл.

Найзручніше видаляти бджіл з багатокорпусних та магазинних вуликів. Підкурені димом, вони опускаються в нижні корпуси. Це дає змогу відбирати стільники для відкачування меду і в несприятливу для льоту бджіл дощову погоду.

Мед краще відкачувати теплим із щойно вийнятих з вулика або підігрітих стільників. На невеликих пасіках мед відкачують на тому ж точку, де стоять вулики з бджолами. На промислових пасіках корпуси або магазини відвозять на центральну садибу, де мед відкачують у спеціально обладнаних для цього пасічних будинках. Якщо меду відкачують багато, обладнують спеціальні камери, де стільники зберігають, а потім і підігрівають до температури 35—40 °С. Між медогонкою і камерою монтують спеціальну лінію. Транспортером стільники подають до розпечатувальної машини чи віброножа з паровим підігрівом. На них стільники розпечатують відразу з обох боків, (на віброножі — з одного). Розпечатування провадять на спеціальному столі.

Новая конструкция улья разрешает получать мед “из крана” и не беспокоить пчел