Бджільництво

О.Г.Мегедь, В.П.Поліщук. Київ. "Вища школа", 1987

Кочівлі з бджолами

Лише небагато місцевостей забезпечують бджолині сім'ї продуктивним взятком з весни до осені. Тому вулики з бджолами доводиться перевозити в місцевості, де нектароносні культури займають великі площі. Часті перевезення й обслуговування пасік у польових умовах сприяють перетворенню бджільництва у кочове.

Beekeeper's textbook

Учебник пчеловода

Учебник пчеловода

Перевезення бджіл на медозбір та запилення.

Перевезення вуликів з бджолами різними видами транспорту до масивів нектароносів з метою одержання меду та запилення ентомофільних сільськогосподарських культур називається кочівлею пасік. Кочівля пасік — давній прийом збільшення медозбору. Кочівлю з бджолами в дуплянках практикували ще в XVII—XIX ст. Широко застосовувати її почали з переведенням бджолиних сімей на утримання в рамкових вуликах. Кочівля має велике значення для нарощування сили сімей, збільшення медозборів і підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Часто кочівля й розосередження бджолиних сімей на кількох точках є єдиним засобом одержання товарного меду.

Бджола при наявності орієнтирів може літати на відстані до 5—6 км від пасіки, проте продуктивним є літ бджіл у радіусі 2—3 км. Бджоли більше збирають нектару з ділянок поблизу пасіки. Щоб повніше використати медозбір на масивах, віддалених від пасіки більш ніж на 2 км, вулики з бджолами підвозять і розміщують з протилежного боку від медоносів. Так само за допомогою кочівель використовують медоноси на значних відстанях від пасіки.

Оскільки медоноси цвітуть один за одним протягом весняно-літнього і осіннього періодів, бджіл перевозять кілька разів протягом пасічного сезону. Для цього складають графіки і маршрути перевезення вуликів з бджолами на весь пасічний сезон. У процесі кочівель графіки і маршрути коригують відповідно до конкретних умов.

При перевезенні вулики тримають закритими, що непокоїть бджіл. Вони наповнюють медові зобики медом, і основна маса їх виходить за межі рамок з розплодом. Тому у вуликах на час перевезення треба ставити додаткові корпуси або магазинні надставки, а в лежаках видаляти вставну дошку, утеплювальну подушку або випускати бджіл під дах вулика. Якщо бджіл випускають під дах вулика, вентиляційну раму накладають лише на рамки з відводком бджіл.

Для заспокоєння бджіл під час перевезення збільшують масу автомобіля та платформи за рахунок додаткових вантажів (насипають у кузов шар піску або землі, а для амортизації підкладають під вулики сіно чи траву).

Пасічні точки на кочівлі забезпечують збірно-розбірними кочовими будками, водонапувалками, сонячними воскотопками, інструментами для встановлення трубчастих криниць, пасічницькими візками, газовими плитами з балонами, а також термометром, психрометром, радіоприймачем.

Вулики виготовляють спеціально пристосованими до кочівель. Корпуси багатокорпусного вулика з'єднують з дном та дахом за допомогою фальців і закріплюють скріпами різних конструкцій. Найбільш поширений і надійний скріп стрічковий. На одному кінці металевої стрічки 2000x20x1 мм закріплюють затискач у вигляді важеля, за допомогою якого вулик надійно скріплюється. Лежаки виготовляють з планками, якими на час кочівель затискають вуликові рамки. Для кочових пасік вуликові рамки роблять з постійними гофманівськими роздільниками. До рамок із звичайними планками набивають брусочки 100x9x6 мм. Якщо роздільників на рамках немає, то вставляють тимчасові клинці з дерев'яних брусків розміром 100 X 12 X 10 мм. Один кінець з двох боків скошують під кутом 45 °, а в протилежний за 10 мм від краю забивають гвіздок так, щоб його кінці виходили на 10 мм з обох боків. Зверху кілочка прибивають гвіздком металеву пластинку 20x10 мм, на якій між брусками рамки тримається роздільник.

Кілочки вставляють між рамками по 2 на вуличку. Потім всі рамки у вулику притискують до однієї стінки вулика, а з протилежного боку міцно закріплюють двома клинцями крайню рамку або ставлять вставну дошку з металевими фіксаторами.

Стільники з медом масою 3-4 кг відбирають і зберігають у сховищі для стільників до повернення пасіки з кочівель. Це запобігає обриву їх при транспортуванні і полегшує навантажування вуликів на автомобіль. Не можна перевозити вулики, в яких є багато незрілого меду, бо це призведе до «запарювання» бджіл і загибелі сімей.

Велике значення має влаштування вентиляції гнізда на час транспортування бджіл. На багатокорпусні вулики ставлять додатково порожній корпус або надставку на піврамку, поверх них кладуть кочову сітку. Сітку поверх рамок кладуть і в лежаку, двокорпусному, 10—16-рамкових вуликах; льотки-на час перевезення закривають наглухо.

У лежаках бджіл перевозять і без дахів. Якщо доводиться перевозити вулики з дахами, то в бічних стінках обв'язки даху роблять вентиляційні отвори, закриваючи їх дротяними сітками. При перевезенні цих вуликів бджоли виходять під дах, де зависають у вигляді природного рою. Вставні дошки переставляють до бічної стінки вулика і закріплюють біля неї гвіздками. Якщо вулик переповнений бджолами і в ньому більш як 8 рамок з розплодом, то між крайньою рамкою з розплодом і сусіднім медоперговим стільником створюють «повітряну криницю». Для цього замість 2 стільників ставлять 2 порожні рамки.

Дахи до корпусів у лежаках, у 10—16-рамкових і двокорпусних вуликах закріплюють за допомогою скріпу Таганрозького заводу.

Вантажать вулики різними вантажними механізмами. Вулики ставлять так, щоб рамки розміщувалися паралельно осі автомобіля. Полегшує навантаження багатокорпусних вуликів утримання сімей в контейнерах (мал. 51) або на піддонах.

Мал. 51. Механізація навантажування вуликів на автомашини.

Після перевезення вулики або контейнери з ними розвантажують і розставляють на> кочовому точку. Після цього відразу перевіряють якість перевезення і в разі потреби подають допомогу сім'ям бджіл.

Вибір місця під кочову пасіку.

Від вибраного масиву медоносів і розміщення біля нього пасіки великою мірою залежить медопродуктивність бджолиних сімей та ефективність запилення рослин. Вибираючи місце, звертають увагу на нектаропродуктивність рослин, тип грунту, на якому їх вирощено, наявність сусідніх пасік. Більше нектару виділяють рослини на придатних для них грунтах: гречка — на супіщаних злегка гумусних, соняшник — на чорноземних, але не засолених, буркун — на чорноземних, навіть на засолених, еспарцет —  на чорноземних, багатих на карбонати, липа — на чорноземних з глинистим підґрунтям. Біла акація більше виділяє нектару на піщаних грунтах з мокрим підґрунтям. Отже, продуктивність пасіки біля масиву липи або білої акації, розташованому на правому березі річки, буде вищою за продуктивність пасіки, поставленої поблизу такого ж масиву на лівому березі.

Гаї і ліси деревних порід виділяють нектару більше, ніж дерева, які ростуть поодиноко в лісосмугах. Це пояснюється тим, що в насадженнях створюються сприятливі для цього умови: вологість, захист від вітрів і періодичне затінення.

Визначаючи місця для розміщення пасіки і плануючи медозбір, користуються таблицею нектаропродуктивності рослин по областях Української PCP, складеною Українською дослідною станцією бджільництва. Крім основного місця вибирають і запасне на випадок, якщо пасіку доведеться з якихось причин перевозити в інше місце.

У багатьох місцевостях Степу і подекуди в Лісостепу, зокрема в Харківській області, виникають труднощі з водопостачанням кочових пасік. Тут обладнують трубчасті криниці або підвозять воду на автомобілях.

Розміщуючи пасіку, беруть до уваги напрям панівних у даній місцевості вітрів, зокрема в місяці кочівлі. Так, у Правобережному Лісостепу панують північно-західні вітри. Тому пасіку треба розмістити по змозі з південно-східного боку масиву з тим, щоб бджоли з наповненими медовими зобиками летіли за вітром. Слід також враховувати наявність перешкод на шляху льоту бджіл: лісосмуги, лісу, яру. Якщо лісосмуга чи ліс розташовані з одного боку масиву паралельно льоту бджіл, то траса їх відхилятиметься навіть на кілометр і більше від прямої лінії льоту. Бджоли літатимуть понад лісосмугою чи лісом або яром, де є захист від вітру.

У дощові дні бджоли, повертаючись з нектаром, при появі дощової хмари чи при перших краплях дощу намагаються сховатись у будь-який вулик, щоб не загинути. Бджіл з нектаром охоче впускають у вулик бджоли чужої сім'ї. Отже, вулики пасіки, розміщеної на шляху інших бджіл, поповнюються бджолами з пасіки, розміщеної далі від медоносу. Більшість бджіл, зокрема молодих, які щойно почали вилітати, після цього не повертаються у свій вулик. У перший період пасіка, що виявиться на перельоті бджіл з іншої, буде підсилена бджолами з неї, а під кінець взятку або при раптовому його припиненні з якихось причин може зазнати нападу бджіл із сусідньої пасіки. Бджіл, які летять над цією пасікою, приваблює запах меду, вони проникають у вулики, набирають у зобики мед і повертаються у свій вулик.

При виборі місця для пасіки враховують можливість розміщення пасічного точка в сусідньому полі з багато-чи однорічними травами або на полі, де збиратимуть кукурудзу на зелений корм. Не слід розміщувати пасічний точок поблизу доріг з інтенсивним рухом автотранспорту чи поїздів, бо при цьому гинутиме багато бджіл. Здебільшого під пасічний точок треба прокосити місце в полі однорічних чи багаторічних трав, кукурудзи, сіно і стебла яких можна використати на корм тваринам. У посівах озимих і ярих культур пасічні точки не розміщують. На прокошеному місці попередньо намічають ряди вуликів і розставляють підставки.

Якщо місця мало, вулики ставлять групами по кілька на відстані 5—6 м одна від одної. Багатокорпусні вулики доцільно розставляють по 3 на одному місці. Переглядаючи гнізда одного вулика, верхній корпус ставлять на дах сусіднього, при цьому корпус не доводиться опускати на землю, а потім піднімати на висоту 2—3 корпусів.

Напередодні перевезення вуликів на кожні 100 бджолиних сімей заготовляють по 10—15 розгалужених гілляк. За допомогою лома роблять ями за метр з південного боку від вулика і в ці ями вставляють гілляки, які будуть орієнтиром для бджіл і в спеку затінятимуть вулики.

На кочових пасічних точках не завжди дотримуються традиційного розташування вуликів льотками на південний схід. Оскільки бджоли раніше повинні почати літати на медоноси, а лежаки не так сильно перегріваються, якщо їх поставити торцями на південь, вулики краще ставити льотками на схід. Для затінення вуликів пасіку розміщують 2—3 рядами вздовж лісосмуги, яка тягнеться з півдня на північ, або в близькому до неї напрямку. Не слід прочищати лісосмугу так, щоб утворився протяг. Продуктивність бджолиної сім'ї при такому розміщенні знижуватиметься, бо більше бджіл змушені будуть залишатися для обігріву гнізда.

На кочових пасіках багатокорпусні вулики ставлять на спеціальні підставки у вигляді ящика без дна 15—20 см заввишки. На таких підставках вулики, зокрема багатокорпусні, міцніше стоять. Крім того, вулики на підставках мають контакт із землею і не пересихають так, як на кілках, особливо в степу. Лежаки ставлять на кілки, а на кочівлі — на підставки-хрестовини.

До прилітних дощок ставлять ще приставні, набивши з боків планки для захисту бджіл від вітру.

У колгоспі ім. Боженка Таращанського району Київської області всі вулики обладнані кочовими сітками. їх закладають на час перевезень замість дна.

На всю ширину вулика прибивають поперечні бруски, на яких вулики з сітками, закладеними замість ден, стоять протягом періоду кочівлі.

Постановка вуликів на кочових сітках виключає перегрівання гнізд бджолиних сімей, вони мають на 20—30 % вищу медопродуктивність, ніж там, де вулики ставлять на кілки.

На кочових пасічних точках ставлять сильну сім'ю на ваги з навісом, водонапувалки із звичайною і підсоленою водою, сонячну воскотопку. З протилежного боку від траси льоту бджіл розміщують кочову будку.

Пасіки на медозбір перевозять на початку цвітіння нектароносів. Якщо її привезти раніше, то бджоли відшукують джерела нектару з другорядних нектароносів, а коли почнуть цвісти основні, до яких і підвезли пасіку, вони повільно переключатимуться на потрібний нектаронос. Це набагато знижуватиме продуктивність бджіл. Виправити становище можна спрямуванням (дресируванням) бджіл на потрібний нектаронос.

У Роздольненському бджолопідприємстві Кримської області на масивах соняшнику контрольні вулики ставлять в кількох місцях. Перевіривши і порівнявши взяток за день в контрольних вуликах, платформи з вуликами перевозять на краще місце.

Такі переміщення пасік на медозборі з липи практикують у бджолорадгоспах Приморського і Хабаровського країв. Медозбір лише від переміщення пасіки до іншого масиву підвищується на 30—40 %.

До використання медоносу певного строку цвітіння бджолині сім'ї треба відповідно підготувати. Якщо є змога використовувати медоносні угіддя чи окремі медоноси на одному і тому ж місці щорічно, для цього підбирають і застосовують відповідні методи й способи бджільництва або розробляють власні. Неодмінною умовою більш повного використання медозбору є сильні бджолині сім'ї. Бджіл треба мобілізувати на збір нектару і пилку, запобігти природному роїнню і використати їхню ройову енергію на медозборі.

Оскільки одна матка не може відкласти кількість яєць, достатню для того, щоб наростити дуже сильну сім'ю до певного строку, вводять матку-помічницю. Такі матки працюють у відводках або в запасних бджолиних сім'ях від одного місяця до одного року, після чого бджіл приєднують до основних сімей для більш повного використання медозбору. У практиці набуває поширення двоматкове і двосімейне утримання бджолиних сімей.

Бджолині сім'ї треба забезпечити достатніми запасами стільників. За умов неочікуваного великого взятку для розміщення принесеного нектару бджолам потрібно багато стільників. Недостатня кількість стільників у цей період призводить до недобору меду. При використанні багатокорпусних вуликів стільники тримають в окремому корпусі і під час медозбору підставляють під верхній, стільники якого наполовину заповнені медом. У лежаках перед продуктивним взятком закладають бічний магазин, підставляючи у вулик одночасно 5—7 стільників.

Віддалені кочівлі.

Оскільки на одному місці в Степу доцільно тримати 80 сімей, Лісостепу — 70, на Поліссі і в Карпатах — по 60 сімей бджіл, збільшення кількості бджолиних сімей понад зазначену призводить до зниження збору меду на сім'ю бджіл. Тому для більш повного використання кормової бази сім'ї невеликими пасічними точками розосереджують по території, вивозять за межі даного господарства.

Розрізняють внутрішньогосподарські, міжгосподарські, міжрайонні і міжобласні кочівлі пасік. Застосовуючи міжобласні кочівлі, один і той же медонос використовують двічі в один пасічний сезон. Так, окремі колгоспи Нікопольського району Дніпропетровської області вивозять бджіл на медозбір з білої акації в Каховський район Херсонської області, а потім в Канівський район Черкаської області. В Одеській області спочатку використовують медозбір з білої акації в південних районах, а потім — у північних, де вона цвіте пізніше. Застосовуючи такі кочівлі, передові бджолярі мають по 60—80 кг меду на сім'ю.

У колгоспі ім. Боженка Таращанського району Київської області, де пасіка складається з 700 сімей бджіл, навесні вивозять бджіл на медозбір з білої акації в Канівський район Черкаської області. Потім вулики перевозять на взяток з еспарцету в суміжні з Таращанським райони Київської області а після цього — на коріандр, гречку і соняшник у Кіровоградську і Миколаївську області. На багатьох пасіках вулики перевозять в одному і тому ж господарстві кілька разів протягом пасічного сезону на взяток з медоносів, які цвітуть послідовно з весни до осені.

У Хабаровському і Приморському краях вулики перевозять також вертольотами. Бджолопакети пересилають літаками із західних областей Української PCP в різні області Сибіру.

Одним із способів розосередження бджолиних сімей по території є створення виносних пасік. Так, якщо в господарстві 300 сімей, їх розміщують в 3 бригадах — по 100 сімей у кожній. Обслуговують виносні пасіки з центральної садиби, де є пасічна майстерня, сховище стільників, зимівник, склад. Більшість пасік міжгосподарських бджолопідприємств розміщують по колгоспах, звідки їх перевозять на медозбір і запилення.

Новая конструкция улья разрешает получать мед “из крана” и не беспокоить пчел