За редакцією А.І.Черкасової. Видавництво «Урожай», 1989

Воскова сировина

З часом стільники в гнізді зазнають змін у зв'язку з тим, що кожна бджола після виходу залишає в комірках кокон і шматочки екскрементів. Світлі стільники поступово стають коричневими, а потім чорними. Крім того, після виведення 10—12 поколінь бджіл комірки зменшуються, робляться тісними, і бджолам доводиться затрачати багато енергії на їх очищення. Заміна старих стільників на нові дає їм можливість займатися іншими операціями.

Для поновлення гнізд, поліпшення їх санітарного стану, одержання меду високої якості і товарного воску щорічно проводять санітарне вибракування непридатних для використання в бджолиному гнізді стільників, вирізують їх з рамок для переробки на віск.

Щорічно на пасіках видаляють не менше 30 % гніздових стільників, на заміну яким бджоли відбудовують нові. Обов'язково вибраковують стільники з слідами проносу, старіші трьох років використання, непросвічувані, з комірками, заповненими цвілою пергою, пошкоджені міллю, гризунами, погано відбудовані.

Beekeeper's textbook

Учебник пчеловода

Учебник пчеловода

Основне вибракування проводять восени і весною, одержуючи основну масу вихідної воскової сировини. Залежно від обраного способу її переробки вибракувані стільники (суш) умовно розподіляють на три сорти. Суш першого сорту біла, жовта, янтарна, просвічується з усіх боків, суха, без перги, залишків меду та інших домішок, не уражена міллю і плісеневими грибами. Восковитість — 75 % і вище. Суш другого сорту темно-янтарна, коричнева, просвічується в денцях, суха, без перги, меду та інших домішок. Восковитість — 55—75 %. Суш третього сорту темно-коричнева, чорна, бура, легка, без меду, не уражена міллю та іншими шкідниками. До неї також належить суш першого і другого сортів, яка містить від 15 до 25 % перги. Восковитість — 40—55 %.

До вихідної воскової сировини належать і стільники з будівельних рамок, воскові язики, забрус (воскові кришечки), зчищення з стінок вулика, планок рамок, сміття з дна вулика. Восковитість — 80—95 %. Вся воскосировина погано зберігається, швидко псується міллю, гризунами і втрачає восковитість. Тому її слід своєчасно переробляти на віск.

На великих бджолопідприємствах воскову сировину переробляють на центральній садибі в спеціально обладнаних цехах або приміщеннях. На невеликих пасіках переробку проводять за допомогою воскотопок або пресів різної конструкції.

При виробництві пасічного воску використовують лише м'яку воду, посуд з некорозуючих матеріалів. Застосовують тривале відстоювання воску в рідкому стані. В разі необхідності його повторно розплавляють, фільтрують через 2— З шари марлі чи іншої тканини, відбілюють під сонячним промінням. Після первинної переробки воскової сировини одержують залишки, які називають пасічною мервою. У виробничих умовах на Гадяцькому воско-вощинному заводі, в майстернях обласних контор бджільництва з неї одержують пресований бджолиний віск, 10—20 % якого використовують при виготовленні вощини, а решту —на виробничі потреби в різних галузях промисловості. Залишки після одержання виробничого бджолиного воску називаються заводською мервою. На екстракційних заводах з неї виготовляють екстракційний бджолиний віск.

Пасічна мерва — цінна воскова сировина. Тому пасічники повинні приділяти належну увагу її збереженню. Відразу після одержання її просушують і, не зволікаючи, здають на заготівельні пункти обласних контор бджільництва. На пасіці зберігати пасічну мерву небажано, тому що вона швидко пошкоджується воскобою міллю, плісеневими грибами, гризунами и втрачає восковитість.

Якість воскової сировини на території України контролюють республіканські стандарти на пасічну (РСТ УРСР 1388—88) і заводську (РСТ УРСР 1387—88) мерву.

Вощина — тонкі воскові листи відповідної величини, з обох боків яких є відбитки, подібні до основ бджолиних комірок. Використовують її для відбудови стільників із заданими розмірами комірок.

Виробництво вощини, яке здійснюють на агрегаті АИВ-100, включає ряд технологічних операцій. Перш за все складають композицію воску. Для цього використовують той, що відповідає вимогам ГОСТ 21179—75 «Віск бджолиний». При необхідності до нього додають 10—20 % виробничого бджолиного воску. Останній очищають сірчаною кислотою. Перед завантаженням віск ретельно перевіряють і вилучають фальсифікований. Потім у заповнену ванну подають гарячу пару під тиском не більше 0,5 атм до повного розплавлення воску. Для збереження якості останнього не допускають у ньому кипіння води. Розплавлену сировину при температурі 75—85° перекачують по трубах через фільтр у стерилізатор. Для фільтрів використовують металеву лужену сітку з комірками 2х2 мм.

Стерилізатори повинні знаходитись в окремих приміщеннях. Найбільш зручні в користуванні, дають менше природної втрати воску парові реактори У-1000 л (індекс 205—2018) з кислостійкої сталі X18Н ЮТ.

Віск обробляють в реакторі протягом 2 год при температурі 127°, тиску 1,5 атм. Після цього по трубах через фільтри його обережно, не допускаючи спінювання, перекачують у відстійник, де витримують, охолоджують до 100° і перекачують в нагромаджувальну, а потім у постачальну ванну. Готують стрічкоутворювальну машину до роботи. Відкривають кран регулятора рівня воску, впускають рідкий віск з постачальної ванни в підбарабанну ванну стрічкоутворювальної машини.

Рівень воску у ній встановлюють краном та гайкою регулятора. Коли в підбарабанній ванні він не дійде 2—3 мм до постачальних барабанів, вмикають машину і пускають один, а згодом і другий барабани. Рівень воску встановлюють такий, щоб барабан був занурений у нього на 2—3 мм.

При роботі на барабан налипає тонкий шар рідкого воску, який застигає на його поверхні. Застиглий віск зрізується ножем пресувальної камери і надходить у приймальну щілину, звідки виходить у вигляді воскової стрічки товщиною 4,5 мм. Після цього відкривають вентилі, пускають воду в барабан та охолоджувальну ванну. Температуру води в останній підтримують на рівні 18—25 °С, а в барабанах— 8—16 °С.

Першу частину воскової стрічки, що виходить з пресувальної камери, обрізують, оскільки вона більш пухка і нерівномірна за товщиною. Після встановлення правильного режиму роботи машини, як правило, стрічка робиться щільною й рівною. Далі вона спрямовується до гладеньких вальців і проходить між ними. Розраховують, щоб швидкість прокату товстої стрічки була синхронною з надходженням її з пресувальної камери і щоб товщина тонкої стрічки на виході становила 1—1,4 мм. Крім того, вона повинна бути гладенькою, з блискучою поверхнею. В такому вигляді її намотують в рулони.

Головним фактором, що впливає на продуктивність машини та якість вощини, є температура води постачальних барабанів.

Для одержання вощини тонку стрічку пропускають через гравірувальні вальці. З прижимного механізму вона надходить на передавальний, де ріжеться на листи відповідного розміру.

Якісні показники вощини повинні відповідати ГОСТ 21180—75 «Вощина».

З вощинного цеху вощину транспортують в окремі, добре вентильовані чисті приміщення, де її витримують протягом 3—5 днів при температурі 20—22 °С. Після перевірки якості вощину упаковують у пачки масою 1—2,5 і 5 кг. Допускається відхилення маси до ±0,1 %. Пачки обгортають папером по ГОСТ 8273—75, на кожному наклеюють етикетку. Транспортну маркіровку виконують за ГОСТ 14192—71.

Зберігають вощину в добре вентильованих приміщеннях, на стелажах, шарами висотою не більше 60 см. Транспортують при температурі не нижче +10 °С і не вище + 30 °С. Слід пам'ятати, що якість вощини залежить від якості пасічного воску, тому пасічники повинні намагатися одержувати лише стандартні воски і своєчасно обмінювати їх на вощину, адже перед постановкою в гнізда вона повинна ще «вилежатися». Відомо, що у міру формування кристалічної структури (30—40 днів) віск і вощина робляться міцнішими. Цей показник зростає, якщо вощину прогрівати на сонці. Для визначення умовної міцності її кладуть на долоню: у доброї вощини ледь опускаються краї листа.

На пасіці вощину зберігають в упаковці, не допускаючи пошкодження гризунами. При мінусових температурах її не перекладають з місця на місце, запобігаючи утворенню мікротріщин, надривів. Перед навощуванням, при появі сірого нальоту, листи прогрівають на сонці або в теплому приміщенні. Прогріту, «вилежану» вощину бджоли добре відбудовують.

Заводська технологія вилучення воску з воскосировини, здійснюється за допомогою центрифуг марки ТВ-600-4Н або ФМБ-633К-1 і пресів різної конструкції.

При застосуванні центрифуг здійснюють такі операції: готують центрифуги до роботи згідно з вимогами інструкції; обов'язково всередину ротора вставляють підстилаючу металеву сітку з розміром комірок не більше 5 мм. Крім того, в ротор для поліпшення фільтрації закладають мішок, який заповнюють подрібненою пасічною мервою. Коли ротор набере номінальне число обертів, подають суху пару під тиском 0,30—0,65 кг/см² до припинення виділення розплавленого воску. При потребі заводську мерву просушують, затарюють в мішки й відправляють в екстракційний цех.

Процес переробки пасічної мерви на пресах складається з таких операцій: закладання сировини в пропарювальні баки, обробка гарячою парою під тиском 1,5— 2,0 атм, проварювання протягом 3—4 год при температурі 120—130 °С. Проварену гарячу мерву закладають шарами в спеціальні місткості. Між шарами воскової сировини кладуть мішковину або солому. Після цього пакет з мервою пресують 1,5 год. За цей час тиск поступово доводять до 8—10 кг/см2, подаючи в пакет пару. Після пресування розбирають пакет, видаляють з мерви мішковину або солому, висушують і затарюють в мішки. Одержаний віск відбілюють сірчаною кислотою.

Послідовність операцій одержання екстракційного воску із заводської мерви екстрагуванням парою бензину така:

підготовка екстрактора до екстрагування. Перед завантаженням мерви його нагрівають до 80°, бензин — до 40°С.

підготовка заводської мерви до екстрагування (подрібнення, просушування та пересипання дренажною соломою) ;

завантаження мерви. Відкривають завантажувальний люк і засипають мерву у верхній резервуар екстрактора для екстрагування. Після цього люк екстрактора герметично закривають;

подача в екстрактор бензину та екстрагування мерви. В екстрактор подають бензин протягом 50 хв при температурі 115—117 °С. Потім знижують температуру і випускають місцелу (розчин воску в бензині) для упарювання в нижній резервуар. Закладену мерву екстрагують 8—9 разів;

упарювання місцели (проводять протягом 4тод). Перші 2 год у випарювачі підтримують температуру 115—120 °С, потім підвищують до 200 °С;

вивантаження шротів і воску. Віск заливають через сітку у ванну і відбілюють. Відходи після екстрагування називають шротами. В них міститься 5—9% воску. Подальшій переробці вони не підлягають;

відбілювання екстракційного воску. В розплавлений віск невеликими порціями при постійному помішуванні додають сірчану кислоту. Всього витрачають 0,5 л кислоти на 220—250 кг воску. Відбілювання триває 3 год при температурі 90—95 °С. Після цього віск розливають у форми, а восковий бруд збирають у ваннах й відправляють в екстракційний цех для повторної переробки.

У республіці виробництвом пресованого воску та вощини 15—20 років тому займалися майже всі обласні контори бджільництва. За останні роки Бджолопромом УРСР проведено велику роботу щодо концентрації виробничої переробки воскової сировини. Нині цим займається Галицький воско-вощинний завод.

Новая конструкция улья разрешает получать мед “из крана” и не беспокоить пчел

Ви дивились сторінку - Воскова сировина

Наступна сторінка      - Прополіс