Підготовка бджолосімей для вивезення на запилення та медозбір

Бджолосім’ї для запилення та використання медозбору повинні бути сильними і мати хорошу матку. Малосильні сім’ї мають мало льотної бджоли і бувають неспроможні достатньо запилити сільськогосподарські культури, а тому доводиться норму бджолосімей на 1 га збільшувати.

Льот бджіл на запилювані культури та медозбір у великій мірі залежить від наявності корму в вуликах. Коли сім’я забезпечена кормом (медом та пилком), то вона менш активна щодо збору меду та пилку.

Українська станція бджільництва цілим рядом дослідів як у себе, так і на опорних пунктах довела, що чим частіше відбирати у бджіл мед, тим вони активніше працюють і дають до 40% меду більше порівняно з сім’ями, у яких відбирали мед тільки один раз — в кінці взятку.

Щоб не везти у вуликах зайвого меду і щоб бджоли активніше працювали по збору меду, треба за кілька днів до їх перевезення на взяток зайвий мед відкачати, залишивши по 2—3 кг на сім’ю. Коли у вуликах є досить пилку, то бджоли не відчувають особливої потреби в його зборі. Бджолосім’я, що має добру матку і велику площу розплоду, потребує багато корму, особливо пилку, а тому, коли його у вулику мало або нема, посилено збирає пилок й тим краще запилює сільськогосподарські рослини. На пасіці Тімірязевської сільськогосподарської академії Веприков провів дослід по відбиранню стільників з пергою перед підготовкою бджіл до запилювальної роботи й цим збільшив збір пилку бджолами. Тому перед вивезенням бджолосімей на запилення в них слід відбирати стільники з пергою.

Beekeeper's textbook

Учебник пчеловода

Учебник пчеловода

Крім відбирання у бджіл стільників з пергою, можна застосовувати спеціальні пилковловлювачі для відбирання обніжки (пилку в бджіл, що повертаються з поля). Такий спосіб збільшує роботу бджіл по збиранню пилку і цим сприяє кращому запиленню сільськогосподарських рослин. При перевезенні пасіки весною у вуликах звичайно буває менше бджіл, менше розплоду, ніж влітку, а надворі холодніше. В цю пору року бджоли сидять у вуликах спокійніше і менше небезпеки, що бджоли під час перевезення можуть запаритися від задухи, а тому гніздо особливо не розширюють. Коли бджолосім’я у вулику займає 6—7 рамок, то щоб не охолодити особливо гнізда і не застудити розплоду, гніздо розширюють лише на 2—3 рамки сушнику. Складаючи гніздо, рамку до рамки стазлять точно по роздільниках, а коли нема постійних хороших роздільників, ставлять між ними дерев’яні брусочки. Решту порожнього простору гніздової частини вулика відгороджують вставною дошкою, яку прибивають з боків цвяшками. Рамки зверху накривають дощечками, ставлячи в кінці гнізда одну дощечку з отвором, засіткованим знизу металевою сіткою. Або ж накривають рамки полотниною, залишивши коло заставної дошки над рамками сушнику отвір, і притискують полотнину рейкою, якою звичайно закріплюють рамки під час перевезення. Коли бджолосім’я займає 9—10 рамок, то треба заповнити рамками сушнику порожню гніздову частину вулика до 12 рамок, а зверху накрити дощечками або полотниною тільки ту частину гнізда, де міститься розплід (розплід треба збирати весь на один бік). Рамки зіверху закріплюють планочками або рейкою, щоб у дорозі вони були нерухомими.

Коли складено гнізда, вулики накривають дошками, і під час перевезення бджоли, якщо їм тісно і жарко, виходять частково з гнізда та збираються під дахом.

При перевезенні пасіки влітку, в жарку погоду, коли максимальне розширення гнізд є обов’язковим, всю порожнину гніздового корпусу у вуликах-лежаках треба заповнити рамками з сушником, не накриваючи гнізда цієї частини ні дощечками, ні полотниною, тоді бджоли збиратимуться під дахом.

У двокорпусних та багатокорпусних вуликах треба ставити зверху гнізда порожній магазин або корпус, накриваючи їх дощечками та дахом, тоді бджоли збираються в них і не буде загибелі їх під час перевезення. А щоб разом з бджолами не переходили під дах і матки, до корпусу чи магазина прибивають знизу ганеманівську решітку.

Для далеких перевезень влітку у вуликах-лежаках гнізда складають з розривом їх надвоє. Для цього виймають з центра гнізда в сильній сім’ї три рамки і струшують з них бджіл, а на місце вийнятих вставляють порожні рамки без стільників і відповідно закріплюють усе гніздо, накривши ці три рамки дротяною сіткою.

На вийнятих рамках пишуть номер сім’ї і вставляють їх в якийсь порожній вулик. Коли таких рамок буде повний вулик, на нього роблять наліт бджіл з якоїсь сильної сім’ї. В такому вигляді його перевозять, а на взятках рамки розносять по своїх вуликах. Звичайно це можна робити, якщо пасіка цілком здорова.

Мета цього способу — розірвати гніздо і створити в центрі повітряний колодязь, бо тут задуха буває найбільше. Охолоджування розплоду при такому розриві гнізда не буває, бо бджіл для обігрівання розплоду у вуликах є досить.

Після впорядкування гнізда і закріплення в ньому рамок пасічник повинен забезпечити достатню вентиляцію в вуликах. При всіх способах складання гнізд під час перевезення бджіл в дахах відкривати вентилятори.

Вентиляція вуликів на час перевезення має дуже важливе значення, особливо, коли пасіка перевозиться в спеку. При недостатній вентиляції температура всередині вулика може настільки підвищуватися, що стільники легко обриваються і бджоли гинуть.

Для успішного перевезення бджіл чимале значення має ще закривання льотків. Звичайно, можна закривати льотки смужечкою металевої сітки. Але часто буває, що біля засіткованого льотка збирається маса бджіл. Вони б’ються об сітку, закупорюють її своїми тілами, непокояться. В результаті температура всередині вулика підвищується, а це негативно позначається на стані бджолосім’ї, незважаючи на бічну та верхню вентиляцію. Причина такої поведінки бджіл пояснюється тим, що вони «звикли» мати льоток завжди відкритим. Засітковування ж льотка надзвичайно збуджує бджіл. Щоб уникнути цього, треба сітку зігнути вдвоє, не стуляючи її цілком, і вставити у льотковий отвір, щоб вона доходила до внутрішнього його краю, тоді бджоли в льотку не набиватимуться. Ми в своїй практиці утворювали в льотку внутрішній коридор з вентиляційною сіткою.

Перевозити бджіл залізницею, за даними Інституту бджільництва, найкраще у вуликах, накритих стелею з засіткованим отвором (12 см на всю ширину вулика), що припадає проти порожніх рамок.

У перевезених залізницею вуликах з дашками і вентиляторами в дашках або з сітками знизу підмору було значно більше.

При далеких, тривалих перевезеннях пасічникові треба подбати про забезпечення бджіл кормом та водою.

Якщо бджіл перевозять за 20—30 і навіть за 100 км, коли вони перебувають у дорозі одну-дві доби, то їм потрібка для живлення незначна кількість корму. Але якщо бджоли будуть у дорозі кілька днів, їм потрібно багато корму та води. За даними Інституту бджільництва, при перевезенні залізницею протягом шести днів бджолосім’я споживає від 1,2 до 3,6 кг корму.

По радгоспах Укрсадовинтресту при далеких перевезеннях бджіл залізницею їм давали до 6 кг корму. В дорозі для задоволення жаги годували ріденьким (1 частина цукру на 2 частини води) сиропом у скляних банках, зав’язаних негустим полотном. Налиту сиропом банку спочатку слід перевернути над відром з сиропом, а потім ставити їх на дротяну сітку отвору в стелі над клубом бджіл. Сироп заміняв бджолам воду і перевезення їх проходило добре.

Перевезення бджіл на автомашинах.

Для перевезення бджіл на взяток і на запилення сільськогосподарських культур тепер широко використовується автомобільний транспорт. Автомашинами бджіл можна перевозити не тільки вночі, як це роблять під час перевезення їх кіньми, але і вдень, зранку, а в холодну погоду — і протягом цілого дня.

Під час швидкого руху автомашин вулики охолоджуються і бджоли не так непокояться.

При користуванні автотранспортом бджоли перебувають у дорозі порівняно недовго. По хороших шляхах перевезення машиною навіть на велику віддаль проходить дуже вдало і за короткий час із швидкістю до 30—45 км за годину. Але така швидкість можлива, якщо машина достатньо навантажена; в іншому разі на вибоях вона дуже підкидатиме кузов та вулики і від цього можуть поламатися стільники і подушитися бджоли. Тому при незначній вазі вуликів треба довести машину до належного тоннажу, для чого в кузов насипають вологої землі, а потім вже вантажать вулики. Коли цього не роблять, тоді їхати слід не швидко.

Вантажать вулики на автомашини в два ряди, тісно приставляючи вулик до вулика, рубами рамок паралельно осям. Поверх першого ярусу вуликів кладуть дерев’яні рейки по дві на кожний ряд, на них ставлять ще два ряди вуликів і зв’язують вірьовками або збивають дошками-шалівками.

Перевезення бджіл залізницею і річковим транспортом.

Перевозити бджіл залізницею можна на великі віддалі, але залізничний транспорт використовують, де є можливість, і для близьких перевозок (на Північному Кавказі). Та найбільше перевозять бджіл залізницею на велику відстань, наприклад, з півдня Радянського Союзу на північ для організації нових пасік.

Перевозити бджіл можна в критих вагонах і на платформах.

Платформи застосовують тільки для близьких перевозок. Криті вагони є звичайні та ізотермічні — «холодильники».

Найкраще перевозити бджіл влітку в ізотермічних вагонах, бо тут прохолодно (температура буває +8°С), бджоли не непокояться і в доброму стані прибудуть на місце. За даними Інституту бджільництва, найвища температура в ізотермічному вагоні дорівнює найнижчій температурі в звичайному вагоні; в цих останніх досить часто буває температура висока, що призводить до підвищення температури клуба бджіл у вулику. В ізотермічних вагонах бджоли на 15—20% менше споживають корму і дають на 50% менше підмору.

У звичайних вагонах температура буває дуже висока — до 30°С, причому під час руху в передній частині вагона по ходу поїзда більш жарко, а в задній холодніше. Залежить це від того, що в задню частину вагона через відчинені двері та люки від руху поїзда задуває вітер.

Виходячи із сказаного, треба перевозити бджіл влітку в основному в ізотермічних вагонах, а навесні та восени можна і в звичайних.

На платформах, як зазначалось вище, можна бджіл перевозити тільки при близьких кочовках.

Пасіки дуже зручно перевозити річковим транспортом — пароплавами, катерами, берлинами, плотами, великими човнами тощо, а на малих річках — великими і малими човнами.

Перевезення бджіл на незначні віддалі.

Відомо, що запилення і медозбір найбільш ефективними бувають тоді, коли пасіка стоїть близько або серед плащ ентомофільних сільськогосподарських культур і медоносів. Залежно від сівозміни, конфігурації посівних площ та інших причин ентомофіли часто бувають розміщені так, що коли пасіка стоятиме протягом сезону в одному місці, то бджоли недостатньо запилюватимуть далекі посіви і не використовуватимуть з них взятків.

Тому доводиться розбивати пасіку на групи і підвозити кожну таку групу із стаціонарного точка якнайближче до тієї чи іншої культури. При близьких перевезеннях льотні бджоли, як відомо, повертаються на старе місце і їх через це на незначну віддаль в радіусі льоту бджіл досі не перевозили. Але зважаючи на велику в цьому потребу нашого соціалістичного сільського господарства, Інститут бджільництва провів ряд дослідів, на підставі яких зробив висновки про можливість переставлення і перевезення бджіл на незначну віддаль з однієї культури на іншу. Для цього слід застосовувати після перевезення бджіл такі заходи: 1) замаскувати льотки гілочками дерев або чимось іншим і втикати перед льотками віхи на новому місці; 2) витримувати бджіл у зимівнику протягом 48 годин, після чого перевозити на нове місце, не замасковуючи гілочками льотків після їх виставлення; 3) на старому місці, звідки забрали бджіл, залишити кілька нуклеусів або малосильних сімей, до яких може повернутися частина льотних бджіл, яких перевезено на нове місце.

У радгоспах Укрсадовинтресту перевозили пасіки для запилення садів на 300—500 метрів і зльоту бджіл не було. Це пояснюється тим, що до того бджоли ні на які Інші медоноси не літали. Взагалі ж, на нашу думку, перевезення бджіл на невеликі віддалі навесні треба уникати, бо в цей час у вуликах майже всі старі бджоли, і ми їх можемо втратити. Коли ж треба провести запилення садів, то, виставляючи пасіку з зимівника, її слід відразу ставити в саду, розташувавши вулики групами на окремі точки, якщо сади невеликі. По закінченні запилення садів окремі групи вуликів, винесених поза центральний точок, слід об’єднати і вивезти на якісь інші культури.

Догляд за бджолами під час їх перевезення.

Щоб під час перевезення бджіл не було втрат і щоб працездатність їх не зменшилась, в дорозі треба старанно за ними доглядати і запобігати будь-яким небезпечним випадкам. Не досить того, що бджоли прибудуть усі живі, важливо ще й те, щоб вони прибули в доброму стані і дали належний ефект по медозбору, а для -цього треба знати деякі особливості стану бджолосімей під час їх перевезення, щоб створити їм найбільш сприятливі умови в дорозі.

Як тільки бджіл почнуть везти, вони страшенно непокояться, вилазять з гнізда, всюди бігають, скупчуються біля льотка і вентиляційних отворів, але поволі заспокоюються і через деякий час тільки тихо гудуть. Та бувають інколи випадки, коли деякі дуже сильні сім’ї, що мають багато старих бджіл, не заспокоюються, а купами сидять на сітках душників, дуже гудуть і настільки підвищують температуру у вулику, що з душників пашить, як з печі. Внаслідок надмірно високої температури у вулику і відсутності припливу туди свіжого повітря (бо льоток і вентиляційні отвори забиті бджолами) створюється задуха і основна маса бджіл у гнізді запарюється й гине. Коли розкрити в цей момент такий вулик, то побачимо купу мокрих бджіл, що посунулися вниз — на дно, від яких пашить паром! На поверхні такої їх купи деякі бджоли потроху ворушаться. Коли висипати їх на свіже повітря, частина бджіл оживе, але користі з них мало. Всі вони чорні, як жужелиця, і кволі.

Випадки запарювання бджіл спостерігались при перевезенні їх залізницею у звичайних вагонах, а найбільше вони запарюються, коли їх перевозять возами, тому цим видом транспорту можна користуватись лише у крайніх випадках.

При перевезенні бджіл автомашинами, у вагонах-льодниках і на човнах — запарювань не буває.

У сім’ях, що прибули нормально, бджоли з льотків вилазять більш спокійно і не такі злі. Коли знімемо дах з вулика, то в більшості таких сімей під дахом висять спокійно ройки бджіл. Такі сім’ї бадьорі і працездатні.

Під час установлення вуликів на транспорт можуть зрушитися з місця окремі частини вуликів (дно, корпус, дах) і утворитись між ними щілини. Бджоли швидко знаходять такі щілини і безупинно лізуть крізь них назовні. Коли своєчасно не помітити цього, то може вийти з вулика багато бджіл. Бджоли ці починають літати і нападати на людей. Особливо ж буває небезпечно тоді, коли їх перевозять возами і бджоли почнуть жалити не тільки людей, а й коней.

У вуликах, з яких повилазили бджоли крізь якісь щілини, їх треба якнайшвидше замазати ріденькою глиною. Коли шпари утворилися внаслідок ослаблення скріплень, останні треба підтягти гвинтами або наново переробити защіпки тощо.

Розвантаження і впорядкування вуликів.

Вулики розвантажують і ставлять на заздалегідь забиті кілочки і, як бджоли трохи заспокояться, відкривають льотки. Не можна вулики та гнізда залишати надовго в кочовому стані, а зараз же по закінченні обльоту розпакувати їх і влаштувати як слід гніздо. Розпакувавши вулик, дах треба знімати обережно, і не відносячи його в бік, а тут же над вуликом легенько повернути; якщо там висітимуть клубом бджоли (а де часто буває), то їх обережно струшують на гніздо, бо іноді тут бувають і матки. Зігнавши бджіл димом, впорядковують гніздо і закривають вулик дахом.

Якщо в гніздах деяких вуликів будуть обірвані стільники в рамках, то їх треба повиймати і дати нові з штучною вощиною. При пізньому приїзді з пасікою на місце, і особливо коли є взяток, можуть бути нальоти бджіл на інші сім’ї. Більш усього бувають нальоти на сім’ї, які стоять з боку льоту бджіл з поля. Бджоли просто забивають один-два ряди передніх вуликів, сидять на них купами і звисають під прильотними дошками. Першою роботою пасічника повинна бути ліквідація цих так званих набоїв, бо вони перешкоджають працювати бджолам. Увечері необхідно виявити, в яких вуликах утворились набої і поставити біля таких вуликів малосильні сім’ї, зачинивши в них маток у клітку і додавши ,в гніздо сушнику. На другий день рано відсувають у бік вулики-набої до малосильних сімей так, щоб останні були на пів-льоту. Коли пізніше буде помічено, що бджоли більше йдуть на набой, то його можна ще з півметра відсунути, а малосильну сім’ю поставити на те місце, де стояв спочатку набой. Таким чином, за день-два можна розподілити по вуликах бджіл з набою більш-менш рівномірно, і тоді вони енергійно візьмуться за роботу.

Вище вже говорилось, але й ще раз повторимо, що не можна ставити пасіку близько іншої пасіки, яка прибула раніше, бо, повертаючись з поля, бджоли можуть потрапити всі туди.

Перевезення бджіл із взятку на стаціонарний точок.

Перевозять пасіки назад на стаціонарний точок після використання всіх взятків з повними запасами меду на зиму.

Перевозячи пасіки на взятки, перед тим відкачують мед з рамок, щоб не обривалися стільники в дорозі. Повертаючись з останнього взятку назад на стаціонарний точок, меду не викачують. Але перевозити вулики з медовими рамками небезпечно, бо бувають обриви стільників і мед заливає бджіл.

Тому повні рамки з медом виймають із гнізд. Гнізда для перевезення назад впорядковують так само, як і при вивезенні на взяток.

Вийняті рамки з медом нумерують за кожною сім’єю, складають у скрині, вставляючи роздільники, натикають між ними м’якої травички, накривають накривкою і забивають цвяхами. Привізши бджіл на стаціонарний точок, влаштовують гнізда в вуликах, вставляють рамки з медом за нормою на зиму.

Новая конструкция улья разрешает получать мед “из крана” и не беспокоить пчел

Ви дивилися сторінку - Підготовка бджолосімей для вивезення на запилення та медозбір

Наступна сторінка    - Пересилання бджіл у пакетах

Попередня сторінка   - Кочування з пасіками на запилення сільськогосподарських культур та використання медозбору

Повернутися до початку сторінки Підготовка бджолосімей для вивезення на запилення та медозбір