Нозематоз

Збудником хвороби є паразит Nosema apis, який живе і розмножується в слизовій оболонці середньої кишки бджоли. Цикл розвитку паразита закінчується утворенням спор кругловидовженої форми, сріблястого кольору. Спору ноземи можна побачити в мікроскоп із збільшенням в 300—600 разів. Поза організмом бджоли паразит зберігає свою життєздатність тільки у вигляді спори.

Спора ноземи не дуже стійка, під прямим сонячним промінням вона гине за 15—32 години, в окропі при температурі 60°— за 10 хвилин, в проточній парі — за 1 хвилину, в медові при температурі 60° — за 15 хвилин і в 4-процентному розчині формаліну при температурі 25° за 1 годину (за Полтєвим). За деякими даними спора може жити до 5 років, у сухому калові бджоли спора зберігається до 2-х років, у трупах сухих бджіл — до 1 року, в медові — до 258 днів, у водопровідній воді — до 113 днів, а в стільниках, залежно від умов зберігання, від 3 місяців до 2 років.

Beekeeper's textbook

Учебник пчеловода

Учебник пчеловода

Проникнення спор ноземи в середню кишку бджоли, розмноження їх та ознаки захворювання бджіл. Нозематоз уражає робочих бджіл, маток і трутнів. Спори попадають в кишку бджоли через рот з кормом. В кишці з спори виходить зародок, який заглиблюється в клітину слизової оболонки і, живлячись її вмістом, розвивається і розмножується в ній, даючи величезну кількість спор. Найбільш сприятлива температура для розвитку і розмноження паразита ноземи 30—34°, а при 10° та 36° він не розвивається.

Зруйновані клітини паразитом ноземи випадають разом з спорами в просвіт кишечника. Частина спор заглиблюється в нові здорові клітини, а деяка частина їх виходить з калом.

За дослідженням проф. В. І. Полтєва розмноження спор в кишечнику зараженої бджоли відбувається дуже швидко. Через 3 доби після зараження у кишечнику вже налічується 105 000 спор, а через 46 діб — 59 558 000 спор.

Отже, паразит ноземи розмножується в бджолиній кишці дуже швидко і остання внаслідок такого надмірного його розмноження буває цілком зруйнована, втрачає свою форму, дуже збільшується і від великої кількості спор набирає сірого або білуватого кольору.

Уражені паразитом ноземи клітини слизової оболонки зменшують властивості перетравлювання їжі, тому хворі на нозематоз бджоли споживають більше корму, а від цього у них виникає пронос. Черевця у хворих бджіл роздуті, вони кволі, ледве рухаються, а цілком знесилені падають на денце вулика й гинуть.

На початку захворювання бджоли працюють і проносів у них не буває, потім починає виникати пронос у вигляді незначних крапель калу і далі переходить в сильний, у вигляді великих крапель смердючого калу. В більшості хворі бджоли очищаються в вулику на стільниках і на стінках вулика, а деякі назовні на прилітній дошці та на передній стінці вулика. Калу буває так багато, що він потьоками тече по стільниках, планочках рамок і по стінках вулика.

Велика сила хворих бджіл гине в вулику, тому в нозематозних сім’ях буває багато підмору.

Дуже заражена сім’я, що захворіла на нозематоз в другій половині зими, цілком гине ще взимку. В останній час паразити ноземи виявлені і в інших внутрішніх органах бджоли та в гемолімфі.

Тривалі захворювання бджіл та загибель їх взимку й навесні.

Захворювання бджіл на нозематоз починається ще в першій половині зими, але при низькій температурі в клубі бджіл розвивається поволі, в деяких бджіл спори зникають і вони навіть виздоровлюють. З появою ж у гніздах розплоду температура в клубі підвищується до 30° і паразит ноземи в кишках бджіл починає швидко розмножуватися, виникає пронос, з калом виходить багато спор, які попадають на інших бджіл, на мед і хвороба в сім’ї дуже швидко поширюється.

Наприклад, у здорову сім’ю було посаджено 12 хворих бджіл, через 8 днів у цій сім’ї захворіло 40% бджіл, а за 3 тижні в вулику не залишилось жодної здорової бджоли.

За спостереженням проф. Полтєва сім’ї, заражені на 50%, до 1 квітня не виживають. За його даними уражена ноземою бджола може жити 1—3 місяці.

В сім’ях, що захворіли на нозематоз взимку, хвороба не припиняється й після виставлення їх надвір, а навпаки — ще дужче розвивається. Захворювання бджіл може початись і надворі, якщо в вулику в стільниках з медом були спори ноземи.

На пасіці радгоспу ім. Чапаева Укрсадовинтресту нами було проведено кілька мікроскопічних досліджень с початку захворювання бджіл і до початку червня. Для цього з хворих сімей брали льотних бджіл і досліджували окремо кожну з них. Далі вираховували процент хворих і середню кількість спор на полі зору під мікроскопом. Результати досліджень подано в табл. 20.

Таблиця 20.

Перебіг захворювання бджіл на нозематоз взимку і навесні

Час проведення мікроскопічних досліджень
Показники >> 2 О н о о 1 | в березні в середині! КВІТНЯ ; 1 в середині травня 1 на початку червня
1. Кількість бджіл з усіх хворих сімей, в яких виявлено спори ноземи, в % до загальної кількості досліджуваних 8 58 90 84 64
2. Кількість спор на полі зору в середньому до загальної кількості досліджуваних бджіл 6 12 27 22 8

Як бачимо, нозематоз найбільше розвивається в хворих сім’ях у середині квітня. Зменшення хворих бджіл починається з половини травня, а на початку червня воно значно падає (64%) і особливо падає середня кількість спор на полі зору (8 шт.). Далі досліджень не робили, але ясно, що нові бджоли не заражалися і тому хвороба в сім’ях притухала, та коли б не було вжито заходів оздоровлення, вона не зникла б, про що довідаємось далі.

Загибель бджолиних сімей взимку та об’єднання знесилених навесні.

Вище зазначалось, що хвора сім’я може загинути взимку й навесні. Якщо сім’я захворіла в лютому, вона загине в березні або після виставлення на точок внаслідок безперервного знесилення, бо в хворих сім’ях в середині квітня буває до 90% хворих бджіл з найбільшою кількістю спор на полі зору (27 шт.).

Поряд з тим захворюють і матки й найбільше їх гине в квітні. Пасічники об’єднують навесні знесилені та безматочні сім’ї, зменшуючи цим кількість бджолосімей на пасіці.

Взимку бджіл гине менше, тому треба своєчасно виявляти захворювання сімей на нозематоз і ліквідовувати його способом обльотів, заміни гнізд, кормів та об’єднувати знесилені сім’ї навесні.

Визначення захворювання бджіл на нозематоз.

Самий незначний пронос у бджіл повинен бути сигналом дослідження їх на нозематоз. Краще ж не ждати появи в них проносу, а починаючи з січня брати з вуликів кожного півмісяця підмор і досліджувати його на нозематоз. Досліджують бджіл на нозематоз за допомогою мікроскопа, при збільшенні в 300—600 разів. Ці дослідження проводять ветеринарні бактеріологічні лабораторії, куди і надсилають підмор з кожного вулика в кількості 50 шт. бджіл.

Поява нозематозу в бджіл та шляхи його поширення.

Нозематоз, як і всяка інша хвороба, з’являється непомітно в кількох сім’ях, поширюючись по всій пасіці. Горе буває тому пасічникові, який пояснює з’явлення в кількох сім’ях проносу непокоєнням бджіл взимку або поганою їжею та не посилає підмору на мікроскопічне дослідження.

Весною такий пасічник, скорочуючи в сім’ях гнізда, в тому числі і в хворих, рамки з стільниками заносить в комору, не відокремлюючи стільників з хворих на пронос сімей. Пізніше він розширює гнізда й використовує для цього знеособлені з хворих на пронос сімей стільники, які попадають в інші здорові сім’ї.

На другу зиму проноси охоплюють більшу кількість сімей.

Сам пасічник, працюючи в вулику з хворою сім’єю й переходячи до здорової, на своїх пальцях переносить туди спори ноземи.

Бджолиний кал, що залишається на стінках вулика від хворих на пронос сімей, може спричинити захворювання здорової сім’ї, якщо її оселять в такий вулик.

Найбільше ж зараза поширюється на пасіці через напади бджіл із здорових сімей на хворі і крадіжкою в них меду.

Такими є шляхи поширення хвороби на одній пасіці.

При наявності хворої пасіки поблизу від інших здорових пасік зараза на останні потрапляє перш за все через напади бджіл із здорової пасіки на хвору.

Другим способом занесення зарази на здорову пасіку може бути підгодівля бджіл медом, придбаним з хворої пасіки, а також завезеними вуликами з хворої пасіки та іншого інвентаря.

Умови, що сприяють розвитку нозематозу в бджолосім’ях.

При наявності в гніздах спор ноземи сприятливими умовами для їх розвитку є відповідна температура в клубі (30—34°), неякісний корм (падь), що викликає проноси, висока або низька температура, тривалість зимового періоду, висока вологість у зимівнику й непокоєння бджіл.

Схильність бджіл до захворювання на нозематоз.

На пасіках можна спостерігати, що одні сім’ї і за хороших умов хворіють на проноси, а інші не хворіють, внаслідок цього й нозематоз уражає ті сім’ї, що схильні до проносів. Тому, виводячи маток, а також і трутнів, необхідно виводити їх від сімей більш зимостійких, не схильних до захворювання на проноси. Шляхом добору можна досягти того, що бджоли будуть не схильні до захворювань.

Профілактичні заходи проти захворювання бджіл на нозематоз.

Проноси у бджіл сприяють при наявності спор ноземи розвитку нозематозу і прискорюють поширення хвороби взимку серед всіх бджіл сім’ї. Тому перш за все треба дбати, щоб на зиму бджолам був хороший квітковий мед, який не викликає проносів у бджіл. Темні меди, за винятком гречаного, та особливо падь викликають у бджіл великі проноси.

Необхідно створювати нормальні умови в зимівниках, щоб не була дуже низька або висока температура і надмірна вологість. Нарощувати восени молодих бджіл, більш витривалих взимку та виводити молодих маток.

Боротьба з нозематозом.

На пасіках радгоспів Укрсадовинтресту найкращим способом боротьби з нозематозом вважався перегін бджіл, дезинфекція вуликів і заміна гнізд у хворих сімей та забезпечення їх якісним кормом.

Переганяють бджіл з вуликів, у яких вони захворіли, в чисті нові або старі продезинфіковані, на продезинфіковані стільники та чистий мед взимку (під час штучних обльотів), навесні, влітку та восени. Для повного оздоровлення бджіл краще робити перегони два рази — навесні та восени.

Переганяти хворих бджіл навесні важче, бо доводиться мати справу з виведенням розплоду від хворих сімей. Восени ж, коли розплоду вже немає, робити це значно легше. В радгоспах Укрсадовинтресту хворі сім ї відокремлювали від здорових на відстань від 200 300 м до 7 км. Проводили очищення денець від підмору та калу, очищали стільники і стінки вуликів від калу, виймали зайві стільники, визначали силу кожної сім ї. Всі сім’ї добре утеплювали.

З досвіду перегону хворих на нозематоз бджіл навесні можна сказати, що сила цих сімей значно менша від сили здорових сімей. Ми поділяли хворі сім’ї так: 1-ша група сімей, в яких бджоли покривали 7 8 рамок в гнізді, 2-га група сімей, в яких бджоли покривали 5—6 рамок в гнізді і 3-я група сімей, в яких бджоли покривали 3—4 рамки.

Незабаром після виставлення бджіл надвір переганяли сім’ї 1-ої групи, а розплід їх передавали^ по одній рамці з невеликими кружечками розплоду сім ям 3-ої групи та по 2 рамки з більшими кружками розплоду — сім’ям 2-ї групи. Рамки й стільники з розплодом добре очищали від калу.

Якщо в сім’ях гинули матки або вони знесилювались, то їх приєднували до сімей 3-ї групи.

Коли через деякий час 2-га група сімей завдяки виведенню молодих бджіл з розплоду набирала сили, тоді переганяли і цю групу сімей, а їх рамки з розплодом передавали в 3-ю групу.

В сім’ях 1-ї і 2-ї групи міняли маток перед головним взятком на молодих плідних маток, виведених від високопродуктивних сімей.

Сім’ї 3-ої групи до головного взятку не переганяли, а знищували в них маток перед взятком. Вони виводили собі маток і працювали по медозбору інтенсивно. Після взятку ці сім’ї переганяли і замінювали в них маток на маток, виведених від здорових високопродуктивних сімей.

Всі стільники від сімей 3-ї групи ішли на відкачування з них меду та перетоплювання їх на віск.

Переганяючи сім’ї, давали їм стільники продезинфіковані 4-процентним розчином формаліну (за Полтє-вим), або сірковим газом (за Бойком).

Дуже добрі наслідки мали при перегоні бджолосімей 1-ї та 2-ї груп на штучну вощину й годування їх цукровим сиропом після взятків.

Цей корм в нових стільниках був цілком чистий від спор нозематозу і взимку в цих бджіл не виникало захворювання на нозематоз.

За даними А. М. Вовк (Український науково-дослідний інститут експериментальної ветеринарії) повна заміна на зиму інвазованого меду цукровим сиропом з додаванням сульфадимезину в 0,05-процентній концентрації та видалення рамок з пергою в сім’ях, що хворіли протягом сезону на нозематоз, дали позитивний лікувально-профілактичний ефект.

Зимівля маток поза сім’єю натрапляє на серйозні утруднення у зв’язку з великою загибеллю їх від нозематозу. Ураження маток останнім, за даними Г. Н. Котової (Міністерство сільського господарства СРСР) становить 47,3%.

Осіннє згодовування фумідилу «В» знижує ураженість бджіл нозематозом з 77,5% (контроль) до 26,1,%. Регулярна підгодівля бджіл, що зимували в клітках, фумідилом «В» з рідким медом затримує появу уражених нозематозом бджіл на два місяці порівняно з контролем. Максимальна загибель робочих бджіл в дослідній групі досягала 20% проти 71,4% в контрольній групі. Тривалість життя робочих бджіл, що одержували препарат, становить28,2±2,6 дня, в контролі — 16,0±2,3 дня (різниця достовірна).

Зимовий обльот на нозематоз бджіл.

Якщо бджоли захворюють на нозематоз взимку рано, то в другій половині лютого у них виникає сильний пронос і осипається чимало бджіл. Такі сім’ї до виставлення їх на двір не доживають, бо через кал хворих на пронос бджіл, що ним забруднені стільники і мед, швидко захворюють усі бджоли в цій сім’ї і гинуть. Щоб зменшити розвиток нозематозу в таких сім’ях, треба дати змогу їм облітатись взимку, як тільки почнеться в них пронос, замінити гнізда і корми та оселити їх в чисті вулики.

Після зимових обльотів бджіл розвиток нозематозу набагато послаблюється і ці сім’ї виходять на весну більш-менш сильні.

Перегін хворих на нозематоз бджіл в старі знезаражені або цілком нові вулики.

Переганяють бджіл теплого тихого дня, перед вечором, коли припиниться льот бджіл на пасіці. Роблять це так. Вулики з хворими бджолами знімають з кілочків і відносять на 2—3 м назад, в протилежний бік від льотка, а на його місці стелять простиню. На простиню ставлять рійницю так, щоб вона отвором була на тому місці, де припадав льоток вулика. Потім розкривають вулик, підкурюють бджіл димом і відшукують матку. Знайшовши матку, її обережно беруть пальцями за кінчики крилець і саджають в кліточку. Кліточку з маткою вставляють в роївню вгорі, прикріпивши її там дротинкою. Далі виймають з вулика рамку за рамкою і різкими рухами струшують з них бджіл на простиню перед отвором роївні, а потім пташиним крилом змітають з стільників тих бджіл, що затримались на них. Струшені та зметені з стільників бджоли беруть великою ложкою і висипають всередину роївні аж до матки.

Підсипані бджоли, почувши в роївні матку, починають густи і збираються до кліточки з маткою. Решта бджіл, що знаходяться ще на простині, почувши гудіння бджіл в роївні, жваво лізе туди і збирається клубом коло матки. Після цього в роївні отвір закривають шматком полотнини, такої розміром, щоб краї її звисали на 6 см навколо отвору роївні. Ці краї полотнини обв’язують навколо шпагатом, щоб не було ніде щілин для виходу бджіл з роївні. Так впорядковану роївню з бджолами заносять до зимівника або в льох, в яких повинно бути темно і прохолодно, тоді бджоли заспокоюються і не рухаються.

Рамки з розплодом від перегнаної в роївню сім’ї вставляють у вулики хворих сімей другої та першої груп, як про це сказано раніше.

Рамки з сушником, рамки з медом, вулик і всі його частини від перегнаної в роївню сім’ї заносять до дезкамери для проведення дезинфекції. Для прискорення перегону хворих сімей необхідно виготовити таку кількість роївень, щоб перегнати в них всі сім’ї якоїсь однієї групи протягом дня.

Роївні з бджолами тримають у зимівнику або в льоху не менше, як одну-дві доби, щоб бджоли встигли перетравити той мед, що набрали в свої медові міхурці під час перегону. Якщо ж бджіл відразу оселити у продезинфіковані старі або в нові вулики, то вони мед з своїх міхурців, що набрали під час перегону, частково повернуть в стільники нових гнізд, а з ним туди потраплять і спори ноземи й таким чином буде початок зарази в новому вулику.

Тому оселяти бджіл у новий вулик слід на другий або краще на третій день ввечері. Для цього на місця, де стояли хворі сім’ї, ставлять старі чисті і знезаражені (продезинфіковані) вулики або нові вулики з чистими продезинфікованими стільниками сушнику. Потім виносять з зимівника роївні з бджолами і ставлять їх на місця, де ці сім’ї стояли до перегону. Далі перед вуликом стелять простиню, один край якої підсовують до самого льотка і пришпилюють його до прилітної дошки. Льотка в вулику відкривають тільки ту частину, проти якої всередині вставлені рамки сушнику. Роївню з бджолами ставлять на протилежний від вулика край простині і відкривають її, знявши обережно з отвору полотнину.

На полотнині може бути трохи бджіл, яких струшують перед льотком на прилітну дошку вулика. Після цього беруть велику ложку, зроблену з березової кори або картону, набирають нею з роївні бджіл і обережно висипають їх перед льотком на прилітну дошку. Вибравши більшу частину бджіл з роївні, виймають з неї матку в кліточці і вставляють її у вулик між рамками.

Після цього беруть роївню і різким рухом витрушують з неї перед льотком решту бджіл.

Так само оселяють у вулики бджіл із інших роївень.

Всі оселені сім’ї в перший же вечір годують цукровим сиропом середньої густоти або ситою з перевареного меду з домішкою однієї частини води, випустивши в них з кліточок маток. Корм наливають в годівниці, якими користуються на пасіці.

На другий день рано виймають годівниці, закривають добре вулики та звужують льотки, щоб не було нападу чужих бджіл.

Перегони краще робити під час цвітіння медоносів, тоді не буде нападів і перегнані сім’ї швидко впорядкують свої гнізда.

Відбирання та перетоплювання старих і дуже зіпсованих з медом стільників.

На другий день після перегону хворих на нозематоз сімей стільники від них поділяють на три групи. Не дуже темні, з бджолиними комірками стільники відбирають для дезинфекції, з хорошим медом стільники відкладають для викачування з них меду, а дуже темні, з зіпсованим медом, поламані та з трутневими комірками відкладають для перетоплювання їх на віск.

Старі або зіпсовані стільники сушнику вирізують з рамок, ламають на шматочки, кидають в діжку й заливають водою. Так тримають їх біля двох днів, а потім вибирають з діжки й варять в полудженому котлі та видавлюють на воскопресі, про що докладно сказано в розділі «Весняний догляд за бджолами».

Стільники з зіпсованим медом так само вирізують з рамок, ламають на шматочки, кидають в діжку й заливають чистою кімнатної температури водою. Через 2—З дні ці шматочки стільників перетирають мішалками в діжці, а потім відціджують на ситі й кидають в котел для перетоплювання на віск.

Вода, в якій вимочували шматочки стільників, має багато цукру, тому її використовують на виготовлення медового ситро, переваривши в полудженому котлі.

Рамки після вирізування з них стільників дезинфікують разом з вуликами.

Все це треба робити ввечері або вночі, щоб в дезкамеру не залітали бджоли і не заносили зарази до своїх вуликів.

Після роботи всякі покидьки треба спалювати, а інвентар, халати й руки дезинфікувати.

Відкачування та знезараження меду з стільників.

Хороший, незакристалізований мед в стільниках відкачують на медогонці. Щоб швидше і більше відкачалось меду, стільники ставлять напівдоби коло теплої печі. Потім на запечатаному в стільниках медові зрізують покришечки й викачують його. Після викачування меду стільники промивають з поливалки чистою кімнатної температури водою (не наливаючи в них багато води), а потім відкачують цю воду на медогонці. Викачану воду ні в якому разі не можна змішувати з медом.

Відкачаний мед нагрівають до 60° і тримають при такій температурі не менше 30 хвилин. Після цього його можна використати для підгодівлі бджіл.

Воду після промивання стільників, з яких відкачано мед, використовують для виготовлення медового ситро.

Новая конструкция улья разрешает получать мед “из крана” и не беспокоить пчел

Ви дивилися сторінку - Нозематоз

Наступна сторінка    - Дезинфекція стільників, вуликів і їх частин

Попередня сторінка   - Хвороби дорослих бджіл

Повернутися до початку сторінки Нозематоз