Ефіроолійні, лікарські і спеціальні медоноси

Коріандр (Coriandrum sativum L.)

Коріандр, або коляндра, — цінна однорічна ефіроолійна рослина з родини зонтичних. Стебло ребристе, заввишки до 50 см. Ніжні листки черешкові, верхні сидячі. Квітки білі або рожеві, зібрані в зонтики. Плоди — кругленькі двосім’янки, які містять в собі до 1,2% ефірної та до 20 і більше процентів жирної олії. Рослина перехреснозапильна. Найкраще запилюється бджолами, в результаті чого урожай насіння збільшується майже в два рази.

Медоносність коріандру за сприятливих умов погоди визначається в 200 і більше кілограмів з гектара. Цвіте він з половини червня до кінця липня, даючи бджолам багато нектару. Але бувають випадки, коли вони мало відвідують коріандр через його неприємний запах. В цих випадках слід застосувати спрямування бджіл. Мед з коріандру доброї якості, але з різким присмаком.

На Україні культивується коріандр в Хмельницькій, Миколаївській, Кіровоградській, Одеській і Запорізькій областях, де поряд із соняшником він є головним джерелом медозбору. Коріандр можна висівати і на припасічних ділянках.

Аніс (Pimpinella anisum L.)

Аніс, або ганус, — однорічна ефіроолійна рослина з родини зонтичних. Стебло досягає 50 см, вгорі розгалужене. Нижні і середні листки на довгих черешках, верхні — сидячі. Культивується в ряді областей на значних площах для одержання з його насіння дуже цінної анісової олії, що широко використовується в медицині і харчовій промисловості.

Аніс належить до кращих медоносних рослин. Цвіте він в липні і за сприятливої погоди може дати з 1 га посіву до 100 кг нектару.

Beekeeper's textbook

Учебник пчеловода

Учебник пчеловода

Тмин (Carum carvi L.)

Тмин — дворічна ефіроолійна рослина з родини зонтичних, заввишки 30—60 см. Листки подвійно- або потрійно-пірчасті. Складні зонтики мають по 8—10 тоненьких стрілочок з білими або червонуватими квіточками. Цвіте в травні — червні.

Медоносність тмину посередня. Бджоли беруть з нього нектар і пилок.

З насіння тмину добувають цінну ефірну, а також жирну олію. Широко використовують насіння і як пряності.

Вирощується тмин в Хмельницькій області, любить родючі грунти, краще вдається на низинах.

М’ята перечна, або холодна (Mentha piperita L.)

М’ята — багаторічна ефіроолійна рослина з родини губоцвітих. Стебла однорічні, трав’янисті, гранчасті, заввишки 30—60 см. Листки видовжено-ланцетні, гостро-пилчасті, рідко вкриті волосками і численними залозками, що містять в собі ефірну олію. Квітки зібрані в безлисті колосовидні суцвіття. Віночок з білуватою трубкою і рожевим відтінком. Вирощується заради листків, з яких добувають ефірну олію. Цвіте в другій половині серпня.

Медоносність рослини посередня. Бджоли беруть з неї нектар. Досить медоносними є й інші види м’яти (кучерява, лісова, лучна). Мед янтарного кольору, приємний на смак.

На Україні культура перечної м’яти поширена в лісостеповій частині Київської, Чернігівської, Сумської областей, а також в Полтавській області. Кращими грунтами для неї є чорноземи, опідзолені супіскові та суглинкові грунти і окультурені торфовища. Розводять її поділом коріння, паростками та розсадою. На 1 гектар треба 100—120 тисяч штук розсади. Збирають м’яту перед цвітінням.

Лаванда (Lavandula vera DC.)

Багаторічна ефіроолійна напівкущова рослина з родини губоцвітих, росте заввишки 60 см і більше. Листки супротивні, маленькі, ланцентні, голубувато-сірі, густо опушені. Квітки пахучі, різних відтінків — від білих до світло-синіх і голубувато-фіолетових, зібрані мутовками у прямі, рідкі кінцеві суцвіття завдовжки 5—15 см. Повне цвітіння починається на 3—4-й рік росту. З суцвіть добувають дуже цінну ефірну олію. Цвіте лаванда з червня по серпень і дає багато нектару. Мед з неї має ніжний аромат і належить до першосортних. Вирощують лаванду на Україні в Криму, де вона дуже добре росте на сухому кам’янистому грунті південного берега.

Шавлія лікарська (Salvia officinalis L.)

Рослина напівкущова, багаторічна, належить до родини губоцвітих, заввишки 30—60 см. Стебла чотиригранні, «криті сіруватим пушком, молоденькі їх відгалуження білувато-волохатенькі. Листки черешкові, довгасті, зморщені, теж білуваті і «криті таїким же пушком. Квіткові головки (мутовки) складаються з 3—6 квіток, утворюючи вгорі гроно. Віночок синювато-фіалковий, рідше білий. В дикому вигляді ця шавлія зустрічається в південній Європі, росте вона по горах, культивується як лікарська і декоративна рослина, сухе листя якої використовують в медицині і парфюмерії. На Україні її вирощують переважно в Полтавській та Кримській областях. Цвіте в червні, липні й серпні.

Шавлія лікарська належить до кращих медоносних рослин. З неї бджоли збирають багато солодкого пахучого нектару і трохи клею. Мед з шавлії темно-золотистий, приємного запаху.

Шавлія лікарська — рослина півдня, а тому любить сонячні місця, не вимагає багато вологи і не боїться посухи. Надмірна вологість шавлії шкодить, тому ні в якому разі її не можна сіяти на низьких вогких місцях і особливо там, де застоюється вода, бо вона вимокне.

До грунту шавлія невибаглива, але добриво впливає на неї дуже гарно. Краще сіяти її на другий рік після удобрення грунту. Плантацію (підготовляють з осені глибокою оранкою на зяб. Ранньою весною зяб переорюють на глибину 14 см і слідом боронують та якнайшвидше сіють, щоб зерно попало у вогку землю. На гектар висівають 4—6 кг насіння, рядок від рядка на 3/4 метра. Коли шавлія зійде, рослини проривають, залишаючи одну від одної на відстані 30—40 см. Щоб мати гарний урожай листя, шавлію треба прополювати. На другий рік рослина вбирається в силу й буде цвісти. Тоді з неї й зривають листя. Гектар шавлії дає близько 800 кг сухого листя.

Після 3—4-х років шавлія старіє і дає значно менше листя, тому плантації тримати більше 3—4 років не радять.

Чорнокорінь лікарський (Cynoglossum officinale L.)

Дворічна трав’яниста рослина з родини шорстколистих. Стебло вкрите м’якими волосками, росте заввишки 30—60 см. Листки ланцетовидні і теж вкриті м’якими волосками. Квітки зібрані довгими головками на вершку стебла. Віночок темно-пурпуровий, рідше білий. Пиляки малі, мало мають пилку й не доступні для бджіл, бо паща віночка зачинена 5-ма пелюстками. Нектар збирається з жолобках невисокої квіткової дудочки. Росте повсюдно, навіть на горбах та на виснажених грунтах. Цвіте в травні— липні.

Чорнокорінь — рослина дуже медоносна, три-чотири квітки дають стільки нектару, що його досить для наповнення медового міхурця однієї бджоли. Мед прозорий, безколірний.

Чорне коріння цієї рослини використовується в народній медицині.

Як сильну медоносну рослину її варто сіяти на цілком непридатних землях. До грунту чорнокорінь невибагливий. Висівати його можна восени та навесні просто в ямки, накриваючи землею.

Ісоп (Hissopus officinalis L.)

Напівкущова багаторічна рослина з родини губоцвітих. Стебло сторчове з короткими гілочками вгорі, гранчасте, заввишки 45—90 см. Листки супротивні, лінійно-ланцетні, цілокраї, вкриті з обох боків залозистими волосками. Квітки виходять з пазух верхнього листочка. Віночок темно-голубий, рідше рожевий. Пиляків 4, росте на кам’янистих місцях, насипах та схилах. Культивується як лікарська рослина, з якої добувають ефірну олію. Цвіте в липні — серпні.

Ісоп є однією з кращих медоносних рослин, з якої бджоли збирають багато нектару й пилок. Мед білий, ароматичний, схожий на липовий.

До грунту ісоп невибагливий, але боїться посухи. На одному місці може рости майже 10 років. Сіють його восени й навесні, але можна розводити й поділом кущів. Сіяти треба рядок від рядка на відстані 20—30 см, на 1 кв. метр іде 10 г насіння. Міжряддя час від часу прополюють. Для лікарських цілей ісоп збирають до початку цвітіння, а для добування ефірної олії — на початку цвітіння. Отже, для бджільництва його вигідніше вирощувати на насіння.

Чорноголовник (Poterium L.)

Рослина трав’яниста, багаторічна, належить до родини розоцвітих. Стебло сторчове, вгорі креслате, заввишки 30—50 см. Листки непарно-пірчасті, складаються з 9— 13 пильчастих листочків. Квітки зібрані головками і сидять на довгих квіткових гілочках, спочатку зелені, потім стають червонуваті. На краю поглибленого квітколожа міститься диск з нектарниками. Росте на сухих кам’янистих місцях. Цвіте з травня по липень.

Чорноголовник належить до найкращих медоносів. Бджоли збирають з нього багато меду й пилку. Рослина цінна тим, що зацвітає в першій половині травня, коли інших сильних медоносів ще нема, а тому дуже корисний для бджіл.

Чорноголовник можна висівати на пашу для худоби, але на сіно він не придатний. Сіють його навесні, але можна і восени. На гектар треба 16—30 кг насіння. Росте на одному місці біля 5 років. Щороку навесні його треба скородити.

Огірочник лікарський (Borrago officinalis L.)

Огірочник, або огіркова трава, — однорічна трав’яниста рослина з родини шорстколистих. Стебло шорстке, щетинисте, гіллясте, заввишки 30—50 см. Нижні листки еліптичні, з довгими черешками; верхні довгасто-яйцевидні. Квітки похилі, віночок голубий, іноді білий, коло-видний. Отвір затулений п’ятьма пелюстками. Вся рослина пахне огірком. Батьківщина її Палестина та взагалі середземноморський край, але вона поширилась майже скрізь. Культивують її на городах. Цвіте в червні — серпні.

Огірочник вважається одним з найкращих медоносів, на якому постійно літає сила бджіл, збираючи багато нектару й пилку. Медоносний він на всяких грунтах. Нектар ніколи не змивається дощем, бо квітки нахилені донизу. Мед з огірочника прозорий, ясний.

До грунту огірочник невибагливий,але краще росте на удобрених пухких грунтах. Сіяти його треба навесні, але можна і восени. Коли раз посіяти, то він буде рости декілька років самосівом. Рослини огірочника, коли вони рідко ростуть, бувають дуже креслаті, тому сіяти його радять не густо, щоб рослина від рослини була віддалена на 35—40 см, на квадратний метр треба брати коло 12 г насіння.

Збирати насіння з огірочника важко, бо воно дуже осипається, тому його струшують на ряденце або стебло зрізують раніше, коли насіння ще не цілком дозріло. Схожість насіння втрачає через 3 роки.

Резеда запашна (Reseda оdorata L.)

Однорічна трав’яниста рослина з родини резедових. Стебла її лежачі або висхідні, що закінчуються коротко-яйцевидними китицями. Квітки білі, запашні. Віночок складається з шести вільних пелюсток. Тичинок багато, пиляки червонуватого кольору. Вирощується для одержання ефірної олії та для декоративних цілей.

Резеда належить до першорядних медоносів. Цвіте вона з червня і до пізньої осені. Бджоли охоче її відвідують, збираючи з неї багато нектару і пилок. Найбільше нектару виділяє на родючих пухких грунтах. Мед прозорий, ароматний.

Резеда — рослина посухостійка, і восени вона може виділяти нектар навіть при невеликих осінніх приморозках. Для бджіл, крім садків, її слід висівати на окремих ділянках поблизу пасік. Насіння резеди висипається з коробочок, а тому збирати його треба ще до повного дозрівання. Норма висіву на 1 га — 3—4 кг.

Змієголовник, або маточник (Dracocephalum moldavicum L.)

Однорічна ефіроолійна рослина з родини губоцвітих, заввишки 40—70 см. Стебло чотиригранне, пряме. Листки прості, супротивні, по краях зазубрені. Квітки синьо-фіолетові, іноді білі. Зустрічається в дикому виді і культивується як ефіроолійна рослина. До грунту невимогливий, але краще росте на чорноземах та суглинкових грунтах, на низинних і вологих ділянках. Цвіте з половини червня і до кінця серпня.

Змієголовник є одним з кращих медоносів, що дає бджолам багато нектару й пилок. Нектарник в нього розміщений поблизу зав’язі. Найбільше виділяється в квітках нектару в період від розкривання пиляків до достигання приймочки. Нектар прозорий, безколірний, має легкий лимонний запах. Прийнято вважати, що з 1 га цієї культури можна одержати до 200 і більше кілограмів меду. Але в посушливе і жарке літо нектаропродуктивність змієголовника зменшується більш як у два рази. Мед світлий, доброї якості.

Сіють змієголовник весною (в кінці квітня—на початку травня) або під зиму рядковим способом, з міжряддям 60 см. На гектар потрібно 5—7 кг насіння.

Меліса, або лимонна м’ята (Melissa officinalis L.)

Багаторічна трав’яниста рослина з родини губоцвітих. Стебло прямостояче, коротко опушене, гіллясте, заввишки 45—90 см. Листки черешкові, яйцевидні, зарубчасто-пилчасті, нижні майже серцевидні. Квітки білуваті, сидять по 3—5 у пазухах біля оцвітин. Часто зустрічається в дикому і здичавілому стані. її розводять в садах та городах заради пахучого листя. Вся рослина під час цвітіння має сильний лимонний запах. Нею можна натирати роївні й нові вулики, щоб приваблювати бджіл. Цвіте в липні — серпні.

Меліса дуже медоносна, але нектар бджолам з неї добувати важко, і більшу його частину забирають джмелі. Медопродуктивність рослини — до 150 кг на 1 га. Мед з меліси відзначається тонким ароматом і приємний на смак. її слід висівати на припасічних ділянках. Вона найкраще вдається на пухкому, багатому на перегній або удобреному грунті на відкритих місцях. Сіють мелісу на початку травня просто в грунт у добре оброблену землю. Норма висіву насіння — 0,5 кг на 100 кв. м. Можна сіяти її і восени, тоді вона зацвітає на друге літо.

Розводять мелісу ще діленням на частини. Для цього кущі її напровесні викопують і ділять на кілька частин, але так, щоб кожна з них мала 3—4 вузли. Садять рослину від рослини на відстані 30 см у рядках і трохи більше — між рядками. Поки розростеться — старанно прополюють і розпушують грунт. На одному місці меліса може залишатися 5 років; потім плантацію треба закладати на новій ділянці.

Листя меліси використовується в медицині.

Ромашка лікарська (Matricaria chamomilla L.)

Рослина трав’яниста, однорічна, дуже пахуча, належить до родини складноцвітих. Стебло заввишки 15— 20 см. Листки подвійно- і потрійно-розсічені. Квітки мають вигляд дудочки, всередині жовті, пелюстки віночка білі. Цвіте з травня по вересень. Бджоли беруть з неї нектар і пилок. Але деякі пасічники вважають ромашку за шкідливий медонос, бо від неї нібито чуманіють бджоли.

Ромашка використовується в медицині і її корисно розводити як лікарську рослину. Виростає вона за два місяці після посіву, отже сіяти її можна після збирання якої-небудь культури.

Кровоголовка лікарська (Sanguisorba officinalis L.)

Багаторічна медоносна рослина з родини розоцвітих, заввишки 30—50 см. Стебло прямостояче, вугласте, з рідкими листками, вгорі тіллясте. Кореневище горизонтальне, товсте. Листки паристоскладні, на черешках; складаються з 7—13 яйцевидно-округлих довгастих, знизу сизо-зелених листочків. Квітки зібрані в округлі чи довгасті колосовидно-головчасті суцвіття. Нижні в головках квітки — чоловічі, верхні — жіночі з приймочками у вигляді великих рожевих китичок. Забарвлення квіток спочатку зелене, потім червонувате. Найбільше зустрічається на заплавних луках, у заростях кущів і на полянах. Цвіте в червні-липні; бджоли добре відвідують її, особливо на початку цвітіння. З кореневищ виготовляють препарати, що застосовуються в медицині та ветеринарії.

Борщівник Сосновського (Heracleum)

Багаторічна трав’яниста рослина з родини зонтичних. Борщівник має багато видів, поширених повсюдно по луках, в лісах та чагарниках. Стебло прямостояче, порожнисте, заввишки 3—4 і більше метрів. В стадії достигання стебло ніжне, соковите, крихке. Квітки в зонтиках, зеленуваті або жовто-зеленуваті. На одній рослині утворюється понад 20 тис. квіток, які виділяють багато нектару і приваблюють бджіл з раннього ранку до пізнього вечора. За даними Української дослідної станції бджільництва, 1 га борщівника дає близько 300 кг меду.

Борщівник Сосновського на удобреному грунті при хорошому догляді на другий і наступні роки життя дає з 1 га 1500—2000 ц зеленої маси на силос, багатої на білок, цукор, каротин та інші цінні речовини. Сіяти борщівник треба з осені, а стратифікованим насінням — весною. Норма висіву до 15 кг на гектар. Сіють його квадратно-гніздовим (60X60 см) та рядковим способом, з міжряддям 60—70 см. Спочатку рослини розвиваються дуже повільно і потребують старанного прополювання і підживлення. Погано росте борщівник на кислих грунтах, тому перед посівом їх необхідно вапнувати.

Насіння висівають в рік його збирання, бо на другий рік воно вже втрачає схожість. Борщівник на одному місці може рости 8—10 і більше років. Його з успіхом можна сіяти на невикористовуваних землях, створюючи таким чином природні зарості для бджіл та додаткове джерело кормів для худоби.

Ластовень (Vincetoxicum officinale Моеnсh.)

Ластовень — багаторічна трав’яниста рослина з родини ластівневих. Стебло тонке, витке або чіпке, заввишки до 1,5 м. Листки короткочерешкові, нижні серцевидні або яйцевидні, верхні ланцетовидні. Квітки зібрані напів-зонтиками, білі, з трохи рожевим відтінком. Після відцвітання утворюються коробочки з насінням. Плоди летючі, тому рослина може швидко поширюватись і появлятися в тих місцях, де її зовсім не було.

Росте в лісах поміж кущами, в лісосмугах, по луках, заплавах річок та сіножатях. Цвіте в липні — серпні.

Ластовень виділяє дуже багато нектару.

За спостереженнями мелітопольського пасічника А. П. Катюкова, квітки ластовня іноді виділяють так багато нектару, що він великими краплями капає просто на землю, і його можна назбирати навіть підставивши тарілку. Виділяється нектар краще зранку, але бджоли активно працюють цілий день. Отже, ластовень, як бачимо, є сильним медоносом і може давати рекордні медозбори. Мед високоякісний, приємно ароматичний, має легко янтарне забарвлення. В меді багато сахарози, внаслідок чого він швидко кристалізується, «кам’яніє» і може викликати загибель бджіл, тому його залишати на зиму не можна.

Ластовень до грунту невибагливий, придатний для закріплення летючих пісків та проваль. Розводити його можна насінням та корінням. Сіяти або садити треба рядками, а коли зійде, слід прорвати, щоб рослина від рослини була на відстані 20 см, а рядок від рядка 70 см, тоді рослина краще розростається. На одному місці ластовень росте близько 20 років. Якщо його не проріджувати, то вій настільки загуститься, що рослини заглушать одна одну.

Фацелія (Phacelia tanacetifolia Benth.)

Фацелія — однорічна трав’яниста рослина з родини (водолистих. Стебла в неї прямі, трохи зігнуті, заввишки 50—70 см. Листки складаються з дрібних пірчасто-розсічених листочків. Квітки сині, зібрані в завитки. Цвіте через 6 тижнів після посіву, протягом 2—3-х тижнів.

Фацелію вважають першорядною медоносною рослиною; дає вона нектар та пилок. За дослідом Купаховича гектар фацелії дає біля 400 кг меду; нектароносить за всякої погоди. Мед світлий, ароматичний і дуже смачний.

Фацелію сіють як медоносну, кормову і сидеральну культуру. Висівають її і в сумішах з люпином на зелене добриво та корм худобі і з іншими рослинами, зокрема в суміші з горохом.

До грунту фацелія невибаглива, але боїться бур’янів, її можна сіяти пізно восени, тоді вона менше їх боїться, бо рано сходить і, отже, дає ранній взяток бджолам. Щоб мати безперервний взяток з фацелії, її можна сіяти кілька разів через 2—3 тижні. Насіння фацелії дрібне, а тому його необхідно перед висівом перемішувати з піском. При рядковій сівбі на гектар висівають 6—8 кг насіння, а врозкид більше. Сіяти треба мілко й прикочувати катком. Коли фацелія починає чуть достигати, її негайно збирають, бо цілком стигле насіння швидко осипається. З гектара можна одержати близько 300 кг насіння.

Якщо поле орють пізно восени, то фацелію тримають до цвітіння, щоб бджоли могли зібрати мед, а потім її скошують і силосують або приорюють на сидеральні добрива.

Новая конструкция улья разрешает получать мед “из крана” и не беспокоить пчел

Ви дивилися сторінку - Ефіроолійні, лікарські і спеціальні медоноси

Наступна сторінка    - Отруйні медоносні рослини

Попередня сторінка   - Лучні медоноси

Повернутися до початку сторінки Ефіроолійні, лікарські і спеціальні медоноси