Календар пасічника

Під ред. А.І.Черкасової. Киев. "Урожай", 1986

Кормова база для бджіл та шляхи її поліпшення

Кормовою базою бджільництва називають угруповання рослин, з яких бджоли збирають нектар і пилок. Розрізняють природні, дикі медоноси (ліси, лісові прогалини, луки, заплави) і штучні, тобто створені людиною — фруктові і ягідні насадження, медоноси, які висівають у полях сівозмін (гречка, соняшник, конюшина, баштанні культури та ін.).

Різноманітні види медоносних рослин і нерівномірний розподіл їх у республіці характеризують медозбірні умови України. В межах республіки нараховується близько 1000 видів медоносів, однак практичне значення в бджільництві мають не більше 200 видів. Медоносів, що кожний рік забезпечують бджіл добрим медозбором, не більше 40—50 видів, тому пасічник повинен їх знати. Це необхідно для визначення виробничих завдань пасіці, складання плану кочівель, а також для того, щоб розмістити пасіку в найвигіднішому для медозбору місці та дальшого поліпшення кормової бази. Ще П. І. Прокопович писав, що «...каждый сметливый пчеловод обязан знать, какие медоносные произрастания в его местности доставляют пчелам обильное пастбище, и в какое именно время и как надолго оно является; также обязан знать, в каком месяце и, лучше еще, в какие недели, встречается недостаток в цветных растениях».

Beekeeper's textbook

Учебник пчеловода

Учебник пчеловода

Серед деревних медоносів на Україні поширені липа, акація біла, клени, верби, ільмові, плодові. Проте участь їх у формуванні деревостою в степовій і лісостеповій зонах незначна. Деревна флора тут у більшості випадків має велику цінність як джерело пилку. В степовій зоні України лише акація біла є однією з утворюючих деревостій порід, займає 13,6 % загальної площі лісів і дає товарний медозбір. У лісостеповій зоні акацієві та липові насадження можуть давати товарний медозбір, а інші породи медоносів підлісок і трав'яний покрив — підтримуючий для нарощування бджіл.

У лісах поліської зони основне значення в медоносному відношенні має кущово-трав'яниста флора, розподіл якої за територією нерівномірний, що зумовлено особливостями лісової типології й віковим складом лісу. Із віком лісу виникають сприятливі умови для росту підліску та трав'яного покриву.

В медоносному відношенні заслуговують на увагу середньовікові ліси, стиглі та перестояні, а також масиви, що не покриті лісом. Тут цінними є такі медоноси, як клен татарський, крушина ламка, малина, чорниці, верес та ін. Вони забезпечують основний медозбір.

У Карпатах найбільше медоносів припадає на вирубки, прогалини, пустирища та інші масиви, що не зайняті лісом. Основні медоноси тут — малина, іван-чай, чорниці, крушина і ін.

Луки, пасовища, заплави річок, непридатні для сільськогосподарського використання землі, займають великі площі, проте високої медоносної цінності для бджільництва не мають. Нектаропродуктивність 1 га лук становить від 5 до 12 кг цукру в нектарі, пасовищ — 3—7 кг. Медоносна флора цих угідь багата і різноманітна, нектарозапас досить високий. Однак внаслідок того, що сінокіс на луках збігається з масовим цвітінням лучної рослинності, а на пасовищах випасають худобу, бджоли на початку літа можуть використовувати лише незначну частину нектару. І лише на землях, що непридатні для сіножатей, випасання тварин,— протягом усього літа.

Плодово-ягідні насадження у республіці займають порівняно невеликі площі і, як правило, є тільки підтримуючими в медозборі весною, однак вони такі необхідні для нарощування бджіл.

Основою кормової бази бджільництва в степовій і лісостеповій зонах, а також в деяких областях Полісся України є медоносні сільськогосподарські рослини, нектарозапас яких становить 59—87 %.

Із ентомофільних рослин основними медоносами є гречка, соняшник, насінники багаторічних трав і хрестоцвітих культур. Проте у різних зонах республіки питома вага цих рослин неоднакова. Так, у степовій зоні товарний медозбір в основному дають соняшники (77,6 % всього нектарозапасу) і насінники люцерни (11,6); в лісостеповій — гречка (44,6); в поліській — насінники багаторічних трав (45,6 %); у Карпатах — конюшина червона (42,0) і озимий ріпак (11,4 %).

Медозапас усіх медоносних угідь України на одну бджолину сім'ю становить близько 90 кг меду (враховуючи й індивідуальний сектор).

У різних зонах республіки встановлено такі продуктивні медозбори: у Степу — акацієво-люцерново-соняшниковий, акацієво-коріандро-соняшниковий; в Лісостепу — лісово-гречаний, гречано-соняшниковий; у Поліссі — лісово-гречаний, конюшиново-вересковий; у Карпатах — лісовий, конюшиново-малиновий.

Для повнішого використання наявних медових ресурсів обов'язковою умовою є кочівля пасік до посівів сільськогосподарських культур, в сади, ліси та до інших природних угідь.

Забезпеченість бджіл нектаром дуже низька, тому поліпшення кормової бази бджільництва має важливе значення. Збільшити збір меду в господарствах без значного розширення площ, зайнятих медоносними рослинами, можна шляхом поліпшення агротехніки. Це сприяє значному росту кількості генеративних органів на стеблах рослин, а також виділенню нектару. Всі медоносні рослини виділяють більше нектару на родючіших грунтах. Легкі грунти любить верес і гречка, солонцюваті — буркун, а кислі — чорниці, брусниця. Більшість бобових трав добре виділяють нектар лише на ділянках, багатих вапном, а липа — на легких суглинках.

Велике значення в поліпшенні нектаровиділення мають способи і строки посіву. Широкорядні посіви гречки, буркуну, еспарцету порівняно з суцільними підвищують нектаропродуктивність на 30—35 %. Кожна культура найбільше виділяє нектару за вегетаційний період при дотриманні оптимальних строків. Для гречки і фацелії — це перша декада травня, огіркової трави і гірчиці — остання декада квітня.

Нектаропродуктивність сільськогосподарських медоносів значно підвищується при внесенні добрив. Наприклад, внесення суперфосфату під посіви гречки підвищує нектаропродуктивність на 25—30, фосфорно-азотних під соняшник — на 25—50, фосфорно-калійних під конюшину червону — до 37—42 %.

Значно впливає на нектаропродуктивність і внесення мікроелементів, однак для деяких культур на певних типах грунтів вони діють по-різному. Так, марганець підвищує урожайність і виділення нектару гречкою на чорноземах, бор — на дерново-підзолистих грунтах.

Велике значення у збільшенні збору меду має правильний підбір сортів медоносних рослин. Нектаропродуктивність різних сортів гречки змінюється в межах від 80 до 200 кг цукру в нектарі з гектара, соняшника — від 13 до 111 кг.

Отже, своєчасна й правильна підготовка грунту, спрямована на збереження вологи, високоякісна сівба в оптимальні строки, внесення добрив, підбір сортів, відповідний догляд за посівами сприяють не тільки підвищенню врожайності сільськогосподарських культур, а й їх нектаропродуктивності.

Додатковим резервом у поліпшенні кормової бази є змішані посіви сільськогосподарських культур з медоносними рослинами. Особливо перспективними з них є вика, вико-овес, люпин та горох з фацелією або гірчицею, буркун чи фацелія з кукурудзою або соняшником. Для цього до норми висіву основних культур додають 2—3 кг насіння фацелії або 2—4 кг гірчиці чи 2—3 кг буркуну.

Для створення пізньолітнього медозбору застосовують пожнивні посіви гречки, фацелії, гірчиці і соняшника. Ці культури використовують з метою одержання зеленої маси, а також насіння.

З метою збільшення кормів для бджільництва з лук і пасовищ рекомендується при корінному та поверхневому поліпшенні їх висівати високомедоносні багаторічні бобові трави та здійснювати підживлення травостою фосфорними і калійними добривами. Кращі результати одержують на ранньовесняних посівах трав з внесенням добрив. При цьому нектаропродуктивність їх підвищується на 70—90 %.

У степових і лісостепових районах для одержання нектару в безмедозбірний період слід висаджувати верби, клени, жовту та білу акацію, каштани, липи, кизильник, жимолость татарську, сніжноягідник та інші медоносні дерева і кущі.

Велике значення для бджільництва мають чисті посіви на зелене добриво в міжряддях саду медоносних рослин: фацелії, гречки та гірчиці. їх слід висівати в другій половині липня через міжряддя полосами. Це забезпечує одержання 40—50 кг меду з 1 га і до 150 ц/га зеленої маси на добриво.

Деякі господарства поблизу пасік відводять невеликі ділянки для вирощування медоносних рослин (1 га на 10 сімей бджіл). Вирішального значення в збільшенні збору меду ці ділянки не мають, тому тут краще висівати такі медоноси, які цвітуть у безвзятковий період (гісоп лікарський, сідач коноплевидний, золотушник, сільфію пронизанолисту та ін.).

Новая конструкция улья разрешает получать мед “из крана” и не беспокоить пчел