Бджільництво

О.Г.Мегедь, В.П.Поліщук. Київ. "Вища школа", 1987

Вступ

Бджільництво є важливою галуззю сільськогосподарського виробництва. Продукція бджільництва має велике народногосподарське значення.

Мед — корисний продукт харчування, його з успіхом застосовують для лікування різних захворювань людини.

Віск є сировиною для багатьох галузей промисловості, в тому числі металургійної, радіотехнічної, автомобільної, хімічної.

Beekeeper's textbook

Учебник пчеловода

Учебник пчеловода

Прополіс — незамінна сировина при виробництві деяких лаків. Його застосовують також у медицині й ветеринарії.

Маточне молочко нормалізує обмін речовин, кровообіг і застосовується при лікуванні серцево-судинних хвороб і для загального зміцнення організму людини. У вітчизняному бджільництві вперше у світі було застосовано пакетний метод.

Пакетне бджільництво полягає в розведенні нових сімей в умовах півдня і транспортуванні їх у пакетах у північні райони, багаті на медоноси.

Особливого значення в умовах великого сільськогосподарського виробництва набуває запилення медоносними бджолами ентомофільних сільськогосподарських культур. В районах інтенсивного землеробства бджільництво є важливим резервом підвищення урожайності і поліпшення якості плодів і насіння багатьох зернових, кормових, технічних, плодових, ефіроолійних, лікарських та інших ентомофільних культур. Біологічне значення і економічна ефективність перехресного запилення їх набагато зростає в умовах концентрації і спеціалізації сільськогосподарського виробництва і підвищення культури землеробства.

Короткі відомості з історії бджільництва.

У нашій країні бджоли поширились з Малої Азії через Закавказзя і Карпати. Саме тому до районів стародавнього бджільництва відносять Вірменію, Грузію і Київську Русь. В цих регіонах добували мед і віск бджіл, які розводились у розколинах скель та в інших захищених від негоди місцях.

Згодом для бджіл почали влаштовувати штучні дупла в стовбурах товстих дерев, часто на значній висоті від землі. Згодом на дерева піднімали і прив'язували до їхніх стовбурів обрубки дерев з штучними дуплами — бортями. На одному дереві ставили по кілька бортей. Для зручності огляду бортей на деревах робили настили з обаполів. У штучному дуплі видовбували довжію — щілиноподібний отвір 70—100 см завдовжки і 15—20 см завширшки. Отвір закривали двома вкладишами, в яких робили два льотки — верхній і нижній.

Бджолині сім'ї розвивались, відпускали 2—3 рої, які оселялись у приготованих для них бортях і в дуплах дерев. За сприятливих погодних і медозбірних умов рій відбудовував гніздо, нагромаджував мед, якого вистачало на час зимівлі. Бортник оглядав гніздо, вийнявши довжію і підрізавши стільники з медом зверху або знизу гнізда, підкладав їх у борті, де запасів меду для зимівлі було недостатньо. Так виник і розвинувся промисел бортництва, яке в нашій країні існувало досить довго і найбільшого розвитку досягло в часи Київської Русі, тобто в IX—XIII століттях. З метою створення для бджіл кормової бази насаджували медо- і пилконосні дерева й кущі, створюючи лісові дачі. Біля Києва в часи Київської Русі було понад 500 лісових дач, які виробляли мед для державних потреб та на експорт. Мед використовували як продукт харчування та для виготовлення хмільного напою за такою ж назвою, а віск — в основному для освітлення церков, монастирських приміщень і на експорт. З тих часів збереглися і назви сіл — Бортничі Бориспільського району, Бортники Фастівського району Київської області. До 40-х років нашого століття існували липові насадження у Волицькому лісі Фастівського району поблизу села Бортники, в Голосіївському лісі на околиці м. Києва. Борті були власністю бортника і охоронялись державними законами. В часи Ярослава Мудрого було видано указ, який закріплював за власником борть і карав тих, хто її розоряв. Адже мед у ті часи був єдиним солодким продуктом.

Пізніше обрубки бортей почали ставити біля селищ на звільнених від лісу («висічених») місцях. Від слова сікти виникло слово пасіка. З дуплистих дерев виготовляли легші за колоди дуплянки. Дуплянки були поширені в лісостеповій та степовій зонах, де було мало товстих дерев для виготовлення колод, до того ж дуплянка більш придатна для кочівель.

З часом дуплянки-бездонки почали робити з дощок, восьмигранними, конусної форми. Льоток продовбували на половині висоти дуплянки. Дуплянку з дощок, як і дуплянку-бездонку, ставили на землю. При доброму взятку гніздо бджіл із запасами меду в такій дуплянці не вміщалося, і під дуплянкою робили підкоп. Перед перевезенням бджіл на медозбір стільники в такій дуплянці підрізали.

Було розроблено спеціальні методи і способи утримання бджолиних сімей у колодах і дуплянках. Виготовлялись і спеціальні над-ставки-магазини на колоди й дуплянки. У період колодного і дуплянкового бджільництва застосовувалась роєбійна система утримання сімей бджіл. На початку літа з такої сім'ї виходило 2—3 рої. Пасіка за рахунок їх поповнювала зимовий відхід і збільшувалась іноді більш ніж удвоє. На зимівлю залишали необхідну в наступному році кількість бджолиних сімей, з решти мед вирізували, а бджіл переганяли на порожні дуплянки. Дуплянки з початками стільників зберігали в складах до наступного року для оселення на них природних роїв. З дуплянок і колод добували мед, який залежно від способу добування називали стільниковим, стічним, топленим, банним.

Значний вплив на дальший розвиток бджільництва мало винайдення рамкового вулика. З винайденням вулика гніздо бджолиної сім'ї можна було розбирати на стільники і прискорювати відбудову їх, а мед — відкачувати на медогонці без пошкодження стільників, щоб можна було використовувати їх протягом кількох років.

В дореволюційній Росії позитивну роль у розвитку бджільництва відіграли різні товариства бджолярів і навчально-дослідні пасіки, зокрема Ізмайловська в Москві, пасіки Петровської (тепер Тімірязєвської) академії, Боярської школи бджільництва під Києвом та ін. Однак соціально-економічні умови дореволюційної Росії гальмували розвиток галузі. Незважаючи на винятково багату кормову базу внаслідок низького рівня техніки бджільництва середній вихід товарного меду з бджолиної сім'ї був невисоким. Бджільництво було зосереджене переважно в поміщицьких і куркульських господарствах.

Після Жовтневої революції у квітні 1919 р. Радою Народних Комісарів було прийнято підписаний В. І. Леніним декрет «Про охорону бджільництва», який мав велике значення для відновлення зруйнованого в роки іноземної інтервенції і громадянської війни бджільництва і дальшого його розвитку.

Колосальних збитків було завдано бджільництву в роки Великої Вітчизняної війни. В тимчасово окупованих фашистськими загарбниками районах було зруйновано радгоспні й колгоспні пасіки, набагато скоротилась загальна кількість бджолиних сімей. Після переможного завершення Великої Вітчизняної війни було вжито заходів до відновлення й розвитку бджільництва. В лютому 1945 р. прийнято постанову «Про заходи щодо розвитку бджільництва», в якій підкреслювалося значення галузі для народного господарства не тільки як джерела високоцінного продукту харчування і сировини для промисловості, а й як засобу підвищення врожайності сільськогосподарських культур і розвитку насінництва. Було передбачено конкретні заходи щодо підготовки кадрів з бджільництва, організації мережі бджолорозплідницьких господарств, посилення матеріально-технічної бази бджільництва.

Стан і перспективи розвитку бджільництва в СРСР.

Провідне місце в Радянському Союзі як за кількістю бджолиних сімей, так і за обсягом виробництва меду та інших продуктів бджільництва займає Російська Федерація. На другому місці — Українська PCP, де бджільництво в основному розвивається в запилювально-медовому напрямі. В нашій республіці утримується понад 2,5 млн. бджолиних сімей, з них близько 1,1 млн.— в колгоспах і державних господарствах, створено 93 спеціалізовані господарства і бджоло-ферми.

В республіках Середньої Азії і Казахстані є великі перспективи для розвитку бджільництва. В Білоруській PCP і республіках Прибалтики у розвитку бджільництва переважає запилювально-медовий напрям. Жодна галузь тваринництва не пов'язана так тісно з природними умовами і специфікою кормової бази, як бджільництво. Тому врахування зональних особливостей клімату має таке велике значення для правильного вибору напряму господарств, спеціалізації їх і технології виробництва продукції.

Залежно від зони розміщення і місцевих умов бджільницькі господарства мають різні виробничі напрями. Господарства медового напряму розміщені в основному в районах Далекого Сходу, Сибіру, Алтаю, Східного Казахстану, Середньої Азії, Закавказзя. Багата медоносна рослинність цих районів зумовлює високі сталі медозбори.

Бджільницькі господарства розплідницького характеру, що спеціалізуються на одержанні пакетів з бджолами і вирощуванні бджолиних маток, зосереджені в основному в Середній Азії, Закавказзі, в Молдавії, на Закарпатті та в інших районах України.

Господарства запилювально-медового напряму розміщені в зоні інтенсивного землеробства, де на великих площах вирощують гречку, соняшник, конюшину, плодово-ягідні, баштанні та інші ентомофільні культури. За останні роки проведено велику роботу, спрямовану на поліпшення якості продукції бджільництва. Затверджено ряд державних стандартів і республіканських технічних умов на цю продукцію. Контроль за якістю здійснюють органи державної системи стандартизації. Затверджено типові проекти на вулики і бджільницькі будівлі.

Радянська Україна — республіка високорозвинутого бджільництва, переважно запилювально-медового виробничого напряму. З метою збільшення кількості товарної продукції галузі необхідно розширювати площі під основними ентомофільними культурами, посівами спеціальних медоносних культур, насадженнями нектаро- і пилконосних дерев та кущів.

Значним резервом збільшення виробництва меду є більш повне використання медоносних ресурсів належною підготовкою сімей до медозбору та кочівлями до масивів нектароносів.

Основа успіху передових пасічників — знання, досвід, ініціатива та спостережливість, впровадження нового, прогресивного, зокрема вміле використання кормової бази шляхом 3—4-разових кочівель, двоматкове утримання бджолиних сімей, підігрів гнізд бджіл рано навесні тощо. В нашій країні розроблено науково обгрунтовані системи ведення бджільництва, поліпшення селекцією племінних якостей бджіл, ефективного використання бджіл на запиленні ентомофільних сільськогосподарських культур. Використання наукових розробок та передового досвіду — невід'ємна умова дальшого розвитку галузі.

Для підвищення продуктивності бджільництва велике значення має комплексне використання бджолосімей, тобто одержання від них додаткової продукції — квіткового пилку, прополісу, виведення маток, формування пакетів бджіл. За роки одинадцятої п'ятирічки окремі області Української PCP продали шляхом формування пакетів стільки ж бджіл, скільки мають самі.

Необхідно вживати заходів щодо профілактики й оздоровлення пасік від хвороб бджіл, зокрема найбільш збиткових (вароатозу, нозематозу, гнильців). Оздоровлення пасік від хвороб, захист їх від шкідників і отруєнь пестицидами є одним з першочергових завдань у бджільництві. Важливою умовою підвищення продуктивності бджільництва є планомірний розвиток його в єдності з іншими галузями сільськогосподарського виробництва. Високопродуктивними і рентабельними є спеціально створені для виробництва меду бджолорадгоспи, бджолокомплекси, міжгосподарські бджолопідприємства, а також бджолоферми і великі пасіки колгоспів та радгоспів. У таких господарствах широко застосовують механізацію виробничих процесів, впроваджують досягнення науки та передовий досвід. Великі можливості комплексного використання бджіл мають міжгосподарські підприємства та господарства з пасіками на 3—3,5 тис. сімей. В УРСР покладено початок концентрації бджільництва та переведенню його на прогресивну технологію.

Основними життєво необхідними тенденціями в розвитку галузі є спеціалізація і інтенсифікація. Саме цими завданнями визначається робота в бджільництві. Тільки на цій основі можна виконати конкретні завдання щодо розвитку бджільництва, поставлені Продовольчою програмою.

Новая конструкция улья разрешает получать мед “из крана” и не беспокоить пчел