Бджільництво

О.Г.Мегедь, В.П.Поліщук. Київ. "Вища школа", 1987

Плодові та ягідні медоносні рослини

Вишня звичайна (Cerasus vulgaris Mill.). Невеликі дерева, дають кореневі паростки, що нерідко утворюють зарості. Листки широко- або довгасто-ланцетні, зубчасті із загостреними верхівками. Квітки білі, зібрані по 2—4 в зонтикоподібні суцвіття й складаються з п'ятироздільної чашечки, п'яти пелюсток, 20—25 тичинок і однієї маточки. На дні увігнутого квітколожа знаходиться зелена зав'язь, навколо якої збирається нектар. За сприятливої погоди його охоче збирають бджоли. Вишневі сади забезпечують непоганий взяток (0,5—1 кг нектару на сім'ю за день), інколи навіть відкачують товарний мед. Краще виділяється нектар за теплої погоди в ранкові години. Нектаропродуктивність вишневого саду 30 і більше кілограмів меду. Крім нектару, бджоли збирають багато пилку. Пиляки блідо-жовті, пилкова маса розкритих пиляків світло-оранжева, а сформоване обніжжя — світло-коричневе.

Beekeeper's textbook

Учебник пчеловода

Учебник пчеловода

Яблуня садова (Malus domestica Workh.) займає провідне місце серед плодових культур. У промислових садах колгоспів і радгоспів її вирощують на значних площах. Виведено велику кількість сортів — близько 10 тисяч, різноманітних за своїми біологічними, морфологічними і господарськими властивостями. Всі вони медоносні рослини, хоч і дуже різняться за кількістю виділюваного квітками нектару. Нектароносна тканина розміщена на квітколожі у вигляді кільця. У центрі квітки є п'ять стовпчиків, які зрослися в нижній частині. Тичинки (їх буває близько 50) закінчуються порівняно великими пиляками білувато-жовтого кольору. Пилок жовтий, а сформоване бджолами обніжжя бруднувато-жовте. Цвіте яблуня в першій декаді травня. За період її цвітіння бджоли створюють запаси перги у вуликах та мають підтримуючий взяток. Хоча нектаропродуктивність яблуні й невисока, але завдяки великим площам насаджень за сприятливих умов добре підготовлені бджолині сім'ї дають товарний мед.

Яблуня потребує перехресного запилення, причому пилок має бути з дерев іншого сорту. Основними запилювачами цієї культури є медоносні бджоли. Пасіки спеціально підвозять у сади, розставляючи вулики в певному порядку.

Яблуня дика (М. silvestris Mill.) поширена в листяних і мішаних лісах європейської частини СРСР. Також медоносна, її дикорослі зарості дають бджолам весняний взяток. Цвіте трохи раніше від культурної.

Абрикос звичайний (Armeniaca vulgaris Lam.). Плодове дерево, яке широко культивується в садах, лісосмугах і парках південних областей, а останнім часом успішно поширюється й на північ. Цвіте рясно й раніше за інші плодові культури — до розпускання листя у квітні.

Квітка — на короткій квітконіжці, має червону чашечку, п'ять білих або рожевих пелюсток, велику кількість (25— 45) тичинок з жовтими пиляками й маточку. Нектар виділяють залози, розміщені біля зав'язі. Нектаропродуктивність абрикоса невисока, але більша, ніж інших плодових культур,— 40 кг/га. Крім нектару бджоли збирають квітковий пилок, формуючи брудно-жовте обніжжя.

Абрикос можна успішно використовувати не тільки для створення спеціальних промислових насаджень, а й садити в лісосмугах, для закріплення пісків, вздовж каналів. Дерева придатні для озеленювальних насаджень вздовж доріг, у парках, садах.

Груша (Pyrus L.). Відомо близько 60 видів груші, які різняться між собою морфологічними ознаками та вимогливістю щодо умов вирощування. Належить до родини розоцвітих.

Груша звичайна (Р. commumis L.) поширена як дикоросла в лісах і культивується як одна з провідних плодових культур. Плоди численних культурних сортів смачні, соковиті, ароматні.

Квітки розміщені поодиноко або в щиткоподібних суцвіттях. Чашечка складається з п'яти трикутних листочків, які після цвітіння не обпадають і залишаються на плодах. Віночок має п'ять білих пелюсток, у бутона вони зовні рожевого відтінку. У середині розвивається маточка з п'ятьма стовпчиками, а також 15—20 тичинками. Двогнізді пиляки рожево-фіолетового кольору, порівняно великих розмірів, містять багато квіткового пилку. За загальним виглядом і якістю плодів культурна груша дуже відрізняється від дикорослої. У дикої крона дуже густа, з колючками, листки дрібні, плоди терпкі, дрібні з кам'янистою м'якоттю.

Нектаропродуктивність груші невисока (з 1 га 15—20 кг меду), але великі зарості в дикому стані та насадження забезпечують бджіл підтримуючим взятком. Переважна більшість бджіл на квітках зайнята збиранням пилку. Обніжжя з груші сіро-зеленого кольору.

Черешня (Cerasus avium Moench). Високе дерево з родини розоцвітих. Важлива плодова і медоносна рослина півдня України — поширена в Криму, на південному заході республіки. Цвіте першою з плодових культур у квітні. Квітки білі або рожеві, зібрані в невеликі зонтики. Виділяє нектар і дає бджолам пилок. Обніжжя жовто-коричневого кольору. Черешня — одна з найбільш медоносних плодових культур. Запас меду на 1 га насаджень становить 40 кг.

Слива (Prunus L.). Невеликі дерева та кущі з родини розоцвітих. Розводять сливу як плодову культуру вже понад 2 тис. років. Відомо багато видів, різновидів, форм і сортів. У здичавілих форм гілки з колючками.

Квітки розміщені поодиноко або пучками по 2—5 на пагонах другого або третього року. Пелюстки білі, тичинок 25—30. Пиляки яскраво-жовті, багаті на пилок, який добре збирають бджоли, формуючи обніжжя коричневого кольору. Збір нектару з квіток незначний, він виділяється на дні квітколожа. Нектаропродуктивність 10—20 кг/га. Цвіте наприкінці квітня та в першій декаді травня. Цвітіння окремого дерева триває до одного тижня, а насаджень в цілому — десять днів.

Поширена на Україні як садова плодова культура, росте також у здичавілому стані, дає поросль від пеньків та кореневі відростки. Світлолюбна й вимоглива до родючості та вологості грунту. Добре росте на чорноземних суглинкових грунтах.

Використовують сливу для створення захисних насаджень (у крайніх рядах), особливо при залісенні суглинкових схилів та еродованих земель. Розмножують вегетативним способом, а також насінням. Свіжі кісточки висівають у грунт восени або стратифікують до весни.

Терен, слива колюча (P. Spinosa L.). Дуже розгалужений колючий кущ з родини розоцвітих, до 5 м заввишки. Швидко розростається в усіх напрямках за допомогою сильних кореневих паростків. Листки еліптично-оберненояйцеподібні з пилчастими краями. Квітки розміщені поодиноко або по дві, мають п'ять білих пелюсток; розпускаються раніше, ніж листки, густо вкриваючи весь кущ. Тичинок багато, вони виступають назовні жовтими пиляками. Приймочка одна. Плід — куляста однонасінна кістянка темно-синього кольору, із сизою поволокою на поверхні. М'якоть соковита, зелена, на смак кисло-солодка й терпка. Поширений терен переважно в Лісостепу, а також у Степу в лісах, на узліссях, лісосіках, по крутосхилах, у долинах річок, утворюючи густі зарості. Посухостійкий, добре росте на кам'янистих гірських схилах та вапняках.

Терен — ранній медонос, цвіте в кінці квітня — на початку травня протягом одного тижня. Бджоли охоче відвідують його, збираючи нектар і поживний пилок. Обніжжя брудно-жовте з коричневим відтінком. Дає близько 25 кг/га меду.

Алича (Pdivaricata L.). Поширена на Україні як дуже посухостійка порода, яку використовують для полезахисних та лісомеліоративних насаджень. Високий кущ або деревце з розлогою густою кроною та колючими гілками. Дрібні листки довгастої форми, знизу опушені, восени стають лимонно-жовтими або карміновими. Білі квітки, розміщені переважно на пагонах третього року поодиноко або по дві, розвиваються ще до з'явлення листя — у другій половині квітня. Алича зацвітає раніше від інших видів сливи. її добре відвідують бджоли, збираючи нектар і пилок. Нектаропродуктивність близько 40 кг/га.

Персик звичайний (Persica vulgaris Mill.)— рання медоносна рослина. Цвіте на 5—6 днів пізніше від абрикоса, в умовах Києва — наприкінці квітня. Для бджільництва має чимале значення на півдні України, особливо в Кримській області, де його вирощують на значних площах. Бджоли збирають нектар і пилок. Квітки розміщені поодиноко — кожна розвивається з окремої бруньки. Чашолистки зелені, пелюстки блідо-рожеві. Нектар виділяється на блюдцеподібному квітколожі.

Кизил, дерен справжній (Cornus mas L.). Належить до родини кизилових, зустрічається в лісах та на схилах гір Криму, у районах південно-західної частини України, Молдавії. У садівництві відомо понад 40 сортів цієї високоврожайної рослини.

Росте у вигляді невеликого дерева або куща. Листки яйцеподібно-еліптичні, зверху зелені, а з нижнього боку сизувато-зелені. Рано навесні, у середині квітня, ще до розпускання листків, з'являється велика кількість дрібних квіточок, зібраних по 15— 25 штук у зонтикоподібні суцвіття. Чашечки їх сіро-повстисті, пелюстки й пиляки жовті. Яскравим жовтим кольором кущі кизилу помітно виділяються під час цвітіння серед іншої рослинності.

Належить до кращих медоносів ранньовесняного періоду. На півдні починає цвісти в середині березня, а за умов Київської області — у другій половині квітня. Крім нектару бджоли збирають з нього багато квіткового пилку. Медопродуктивність 20 кг/га.

Аґрус (Grossularia Mill.). Кущова рослина з колючими пагонами, належить до родини ломикаменевих. На території СРСР у дикому стані росте три види аґрусу, з яких найпоширеніший аґрус звичайний (G. reclinata Mill.). Цей вид у нас зустрічається в західних районах України — росте на кам'янистих схилах гір.

Цвіте в третій декаді квітня та на початку травня — раніше від усіх інших ягідних культур. Тривалість цвітіння близько двох тижнів. Бджоли охоче відвідують його квітки, збираючи нектар і блідо-жовтий пилок. Нектар виділяється залозистою тканиною, що має вигляд кільця на дні дзвоникуватої чашечки. Добуваючи корм, бджоли переносять на приймочку пилок з інших квіток і сприяють перехресному запиленню, внаслідок якого значно підвищується врожай плодів.

Аґрус — один з найкращих медоносів серед ягідних культур (за нектаропродуктивністю поступається лише малині). За даними Науково-дослідного інституту бджільництва (Ю.В.Сазикін), медопродуктивність 1 га насаджень аґрусу становить 70 кг. Легко розмножується вегетативно, переважно горизонтальними відсадками, заслуговує на широке впровадження в насадженнях. Ним можна обсаджувати пасіки, садиби, використовувати в лісосмугах тощо.

Малина звичайна (Rubus idaeus L.) — дуже поширена кущова рослина з родини розоцвітих, росте в дикому стані в лісах, на узліссях, по берегах річок, часто утворюючи суцільні зарості (мал. 94). її широко вирощують як цінну ягідну культуру.

Стебла малини у вигляді довгих пагонів із загнутими верхівками живуть два роки. Квітки й плоди утворюються на стеблах другого року. Вони розміщуються на їхніх верхівках або в пазухах листків. Квітки дрібні, близько 1 см в діаметрі, з білими пелюстками й численними тичинками. Нектар виділяється залозистою тканиною, розташованою на квітколожі у вигляді кільця навколо оплодня. Виділення його дуже інтенсивне, тому на малину бджоли літають цілий день. Крім нектару, вони збирають також пилок. Обніжжя сіре. Нектаропродуктивність малини близько 100 кг/га. У культурних сортів, які вирощують на родючих добре оброблених грунтах, вона може бути вищою.

Як дикоросла, так і культурна малина мають велике значення для бджільництва. Зарості малини на великих площах вирубок у лісах, особливо в Карпатах, є багатим джерелом товарного меду надзвичайно високої якості. Для збирання його потрібні спеціальні заходи — кочівлі пасік. В Київській області починає цвісти наприкінці травня і цвіте протягом місяця, а ремонтантні сорти — до осені.

Смородина (Ribes L.). Поширені кущові рослини з родини ломикаменевих. Рід смородини налічує велику кількість видів, серед яких багато окультурених. Вирощують як ягідну та декоративну культуру.

Смородина чорна (R. nigrum L.) цвіте наприкінці квітня. За даними Страйжіса (Литовська PCP), запас меду становить 116 кг/га.

Нектар виділяється на дні чашечки. Його охоче збирають бджоли, одночасно здійснюючи перехресне запилення. Кількість нектару та його цукристість залежать від властивостей сорту. У зв'язку із значними відмінностями різні сорти неоднаково відвідуються бджолами. Смородину чорну вирощують як цінну ягідну культуру, плоди якої багаті на вітамін С.

Смородина червона, порічки червоні (R. rubrum L.). Цінна в плодівництві, особливо північних районів. Добре росте на суглинкових та інших родючих грунтах середньої зволоженості, любить відкриті сонячні місця. Некта-ропродуктивність цієї смородини така ж приблизно, як і чорної.

Смородина золотиста (R. aureum Pursh). Кущ 2—3 м заввишки. Листки зверху темно-зелені, знизу білуваті, восени стають темно-рожевими. Квітки зібрані по 5—15 у висячі китиці. Чашечка віночка трубчаста, жовтого або золотистого кольору, пелюстки червоні.

Смородина золотиста цвіте в першій половині травня, її можна віднести до посередніх медоносів. Значення її для бджільництва зростає в зв'язку з тим, що вона вважається однією з основних кущових порід асортименту полезахисного й меліоративного лісорозведення в лісостеповій та степовій зонах.

Новая конструкция улья разрешает получать мед “из крана” и не беспокоить пчел