Бджільництво

О.Г.Мегедь, В.П.Поліщук. Київ. "Вища школа", 1987

Пасічні будівлі

Розміщення пасічницьких ферм та їхніх виробничих будівель.

Пасічницькі ферми, як окремі господарські об'єкти, по змозі розміщують у місцевостях з багатою нектароносною і пилконосною рослинністю. Розміщують ферми і в місцях, де є змога створити і поліпшити кормову базу насадженням медоносних і пилконосних дерев і кущів та підсіванням трав'янистих нектароносних рослин.

Ферму слід розміщувати так, щоб бджолині сім'ї по недалеко прокладених автомобільних шляхах можна було вивозити на медозбір і запилення. До ферми прокладають під'їзну дорогу третього або четвертого класу.

Beekeeper's textbook

Учебник пчеловода

Учебник пчеловода

Якщо ферма входить до складу господарства іншого виробничого напряму, її розміщують біля лісу, парку або в місці, де можна виростити гай з медоносних і пилконосних дерев і кущів. Місце треба вибрати подалі від тваринницьких приміщень, пунктів упаковування й переробки плодів і винограду, від шкіл і дошкільних закладів, доріг з інтенсивним рухом автотранспорту, поїздів, а також водоймищ та великих річок. На пасіці треба насадити плодові дерева, однак розміщувати ферми у великих промислових садах, де застосовуватимуть хімічні способи боротьби з хворобами і шкідниками дерев, недоцільно — багато бджіл гинутиме і сім'ї не набиратимуть сили.

Забудовують центральну садибу за генеральним планом. Виробничий корпус, сховище для стільників і зимівник для бджіл розміщують з підвітряного боку. Ці будівлі створюватимуть захист для бджіл від панівних в даній місцевості вітрів. Для того щоб зручніше було виставляти вулики з бджолами і заносити їх у приміщення, пасічний точок має прилягати безпосередньо до зимівника. Виробничий корпус необхідно розміщувати подалі від зимівника, щоб під час виробництва або ремонту пасічницького інвентаря не порушувати спокій бджолиних сімей. Криницю (шахтну або трубчасту) треба розміщувати не ближче ніж за 15 м від приміщень і 12 м від зимівника.

Якщо бджоли зимують надворі, а в господарстві є водопровід, на садибі зимівників і криниць не роблять. На невеликих фермах пасічницьку майстерню розміщують у приміщенні, де є сховище для стільників. Це приміщення по змозі розміщують у такому місці, щоб запахи дезинфікуючих газів та воскової сировини не потрапляли на пасіку. Пасічний точок треба спланувати так, щоб він не затоплювався паводками і дощовими водами.

Зимівники для бджіл.

Зимівля бджіл має винятково важливе значення для утримання бджолиних сімей сильними і одержання від них максимальної кількості продукції в наступному сезоні. Від того як бджоли перезимують, залежить вихід сімей певної сили на весну, їхній розвиток та продуктивність навесні.

Зимують бджоли у приміщеннях і надворі. Спосіб зимівлі залежить від кліматичних, медозбірних та господарських умов. Для зимівлі в приміщеннях будують спеціальні зимівники, наземні, напівпідземні й підземні (мал. 39). Тип зимівника залежить від рівня залягання підґрунтових вод — необхідно, щоб від поверхні землі до рівня підґрунтових вод було не менш ніж 1,5 м.

Мал. 39. Зимівник для бджіл на 500 сімей (розміри в метрах);

а - надземний; б - напівпідземний; в - підземний.

У напівпідземних зимівниках надземну частину, а в надземних всі стіни будують подвійними, заповнюючи простір між ними утеплювальними матеріалами. При будівництві зимівників з цегли у стінах роблять повітряні криниці, які також забезпечують належне утеплення.

На бджолині сім'ї як надворі, так і в зимівниках негативно впливають різкі зміни температури. При підвищенні температури до 8 °С клуби бджіл розслаблюються, бджоли розповзаються по стільниках, а при наступному різкому зниженні температури частина бджіл не може приєднатися до основного клубу, вони об'єднуються в невеличкі клуби і згодом гинуть. Якщо різкі зміни температури повторюються кілька разів за період зимівлі, сім'ї бджіл дуже ослаблюються.

При зимівлі надворі бджоли мають змогу робити обльоти і в період зимового спокою, якщо температура підвищується понад 8 °С.

В Українській PCP бджоли зимують по-різному: в західних і південних областях — надворі, а в інших областях — переважно в приміщеннях. Розрізняють приміщення типові, капітальні і пристосовані для цієї мети.

У господарствах трапляється так, що найсильніші, найбільш забезпечені кормом бджолині сім'ї залишають зимувати надворі, а решту заносять у приміщення. Є практика, коли при настанні в грудні сильних морозів бджіл заносять у зимівники, а в теплі зими залишають зимувати надворі.

Температура в зимівнику має бути від 0 до 4 °С, а відносна вологість повітря — 75—80 % при температурі зовнішнього повітря від 8—10 до мінус 30—40 °С та вологості 60—100 % абсолютної і промерзанні грунту на глибину 1,1—1,5 м.

Таким умовам відповідають зимівники підземного типу, побудовані в землі, стеля їх знаходиться на рівні поверхні грунту.

У західних областях республіки повітря більш вологе і температура його значно вища, ніж у центральних і східних. Крім того, близьке залягання підґрунтових вод на Поліссі робить практично неможливим спорудження підземних і навіть напівпідземних зимівників.

Зимівники будують за типовими проектами з цегли, дерева і залізобетонних плит. На пасічній садибі зимівники розміщують з боку панівних вітрів (двері мають виходи на пасічний точок).

Прив'язуючи зимівник до місцевості, треба враховувати поверхневий стік паводкових вод, заглибини («блюдця»), де збирається вода після танення снігу або випадання дощів. Такі води треба відвести з пасічного точка за допомогою дренажних систем та паводкових канав.

У зимівниках влаштовують припливно-витяжну вентиляцію за допомогою дерев'яних труб. У тамбур повітря надходить крізь решітки жалюзі, підігрівається і через забірну криницю по трубах, прокладених чотирма каналами вздовж приміщення, надходить у приміщення. Для цього через кожні 2 м зверху в трубі роблять вентиляційний отвір, який перекривається засувкою. Труби прокладають під кожним ярусом вуликів, встановлених на стелажах.

Витяжну вентиляцію влаштовують з труб і люка. Останній роблять в стелі або в задній стіні. Люк обладнують кришкою, за допомогою якої регулюють розмір отвору.

Витяжні труби роблять з дощок поперечним перерізом 220x300 мм так, щоб на кожну бджолину сім'ю припадало 4 см² поперечного перерізу труб. Виходячи з цих розрахунків визначають кількість труб. Половину витяжних труб обладнують дефлекторами (мал. 40). Зверху до дощок дефлектора прибивають жерстяну покрівлю.

Мал. 40. Дефлектор зимівника

Дефлектор діє за принципом витіснення повітря з приміщення силою вітру. Вітер вдувається в приміщення між третьою — п'ятою лопатями, а виходить між четвертою — шостою, тобто виходить його більше, ніж потрапляє в приміщення.

Обсяг зимівника залежить від кількості сімей. За діючими нормами, для бджолиної сім'ї потрібно 0,7 м³ приміщення. Якщо в зимівнику зимуватиме менше сімей, то решту приміщення відгороджують стіною.

Одностінні надземні приміщення додатково утеплюють, до вхідних дверей прибудовують тамбур, прокладають вентиляційні труби.

Якщо природної припливно-витяжної вентиляції недостатньо, застосовують примусову. Для цього на горищі в 2—3 витяжних трубах роблять вентиляційні отвори, біля яких монтують електровентилятори.

Витяжні труби в приміщенні прокладають так, щоб вони починалися на одному рівні з дошками стелі, а закінчувалися на 0,5 м вище від гребеня даху. В разі порушення цього правила на стелі з водяної пари утворюватимуться краплі води, що підвищуватиме вологість повітря в приміщенні. Якщо витяжні труби закінчуються нижче від гребеня даху, на одному з його схилів, то у вітряну погоду з протилежного боку даху такі труби виконуватимуть роль втяжних, що також призводить до перенасичення приміщення водяною парою.

Оптимальна вологість підтримується лише в сухих приміщеннях. Саме тому знижують рівень залягання підгрунтовних вод, відводять паводкові та зливові води, не допускають затікання води з даху.

У підземних сирих зимівниках долівку застеляють руберойдом або толем, а зверху насипають і утрамбовують шар глини 20—30 см. Поверх глини насипають сухий пісок шаром 10 см. Стіни приміщень висушують за допомогою чавунних грубок та електровентиляторів. У підземних і напівпідземних зимівниках після виставляння бджіл протягом літа тримають відкритими двері, втяжні й витяжні труби та вентиляційні люки.

Для перезимівлі бджіл у вуликах має бути належна вентиляція. У вулику треба мати два льотки — верхній і нижній, причому під час зимівлі верхній льоток має бути в два рази більший за нижній. З середини лютого посилюють вентиляцію в гнізді бджіл, відкриваючи повністю верхній льоток, тому в приміщення треба постійно подавати свіже повітря.

Зимівник та пристосовані для зимівлі бджіл приміщення необхідно готувати ще влітку. їх провітрюють, просушують, білять вапном, перевіряють і ремонтують електропроводку, встановлюють блискавковідводи, забивають нори гризунів, розчищають канави, поновлюють утеплювальні матеріали між подвійними стінами і на горищі приміщення.

На початку зимівлі в приміщенні треба відрегулювати температуру і відносну вологість за допомогою труб і люка так, щоб вони в даній конкретній місцевості відповідали вимогам зимуючих сімей бджіл. Відвідувати зимівник треба щоразу, коли змінюється температура надворі, з тим щоб відповідно змінити температуру і вологість повітря в приміщенні.

Для боротьби з гризунами ще восени розкладають отруєні принади, забивають нори, видаляють зайві предмети, за якими можуть ховатись миші, та виловлюють їх за допомогою мишоловок. Щоб миші не проникали у вулики, на льотки в жовтні прикріплюють загороджувачі, а в наявних загороджувачах — пластинки обертають зубцями донизу. Якщо вулики ставлять без дахів, то на корпуси накладають решітки або сітки.

В разі зимівлі бджіл на волі в багатокорпусних вуликах на три вулики по два корпуси в кожному надівають спільний кожух (мал. 41). Кожухи тримають на вуликах з середини вересня до середини травня.

Мал. 41. Три вулики утеплені кожухом.

Кожух виготовляють з чотирьох щитів і даху. Щит складається з дерев'яного каркасу, до якого зовні прибивають руберойд. До обв'язки поверх настилу даху також прибивають руберойд. Щити в кожусі з'єднують за допомогою пластинок і болтиків з барабанчиками.

Навіс для зимівлі вуликів. Навіси для зимівлі бджолиних сімей влаштовують у південних районах Одеської області, в долинах Закарпаття та в деяких районах Прикарпатських областей. Вулики під навіс переносять у грудні, коли бджоли не роблять обльоту, і ставлять їх рядами у два яруси. Перед весняним обльотом вулики з бджолами розставляють на пасічному точку. Навіс захищає вулики від атмосферних опадів і панівних вітрів.

Сховища для стільників.

У спеціалізованих пасічницьких господарствах, у бджолорадгоспах, на бджолокомплексах, бджолопідприємствах і міжгосподарських бджолофермах для зберігання стільників будують за типовими проектами спеціальні приміщення-сховища. Ці одноповерхові приміщення розміщують на пасічній садибі з боку панівних вітрів.

Стільники з вуликів у корпусах і в магазинних надставках, а з лежаків при скороченні гнізд окремі стільникові рамки видаляють і перевозять на зберігання в сховища для стільників. В цей період (серпень — вересень) температура досягає 30 °С. При такій температурі інтенсивно розмножується шкідник стільників — велика і мала воскова міль. Для знищення личинок молі стільники обкурюють, спалюючи в приміщенні або у спеціальній камері грудки сірки. Для цього приміщення будують і обладнують так, щоб на період обкурювання їх можна було герметично закривати.

У приміщенні корпуси багатокорпусних вуликів із стільниками зберігають з осені до літа наступного року. Проектом передбачається заїзд у приміщення малогабаритних автомобілів або електрокарів, розміщення корпусів на цементованій підлозі з таким розрахунком, щоб до кожного ярусу корпусів можна було підійти, а до деяких з них і під'їхати. Вікна закриваються спеціальними герметичними віконцями. У камері для обкурювання стільників влаштовують припливно-витяжну вентиляцію.

У сховищах великої кількості стільників встановлюють кондиціонери повітря, які підтримують потрібну температуру протягом всього періоду зберігання стільників.

Сховища складаються з камер, де обкурюють і зберігають стільники, воскобійної майстерні, в якій перетоплюють стільники і воскову сировину на віск, та побутових кімнат.

Перед закладанням на зберігання стільники сортують: придатні очищають від наростів воску, а бруски і планки рамок — від бджолиних нашарувань та прополісу. Непридатні для відкладання матками яєць і для складання нектару та меду стільники перетоплюють на віск.

Роботи з сортування стільників, обкурювання їх виконують при температурі, не нижчій за 10 °С, бо при більш низькій воскові комірки кришитимуться й розламуватимуться. Готуючи стільники до зберігання, при перетопленні воскової сировини і обкурюванні стільників сірчистим газом треба додержувати правил протипожежної безпеки та захисту від газів.

Пасічний будинок.

У районах: де доцільно, щоб бджолині сім'ї зимували надворі, в одному приміщенні розміщують пасічну майстерню, сховище для стільників і побутові кімнати. Таке комбіноване розміщення різних за господарським призначенням приміщень є досить раціональним; зменшуються затрати на будівництво, менше витрачається часу на перехід з одного приміщення в інше, одне і те ж приміщення можна використовувати і для інших господарських потреб.

На невеликих пасіках будують або виділяють у збудованих поряд приміщеннях пасічну майстерню. Складається вона з власне майстерні, де навощують рамки, перетоплюють воскову сировину, ремонтують вулики та інший інвентар, ведуть виробничо-контрольний облік, і кімнати для зберігання стільників, її обладнують стелажами і віконницями, за допомогою яких вікна герметично закривають. Стільники проти воскової молі обкурюють, спалюючи на жару грудки сірки.

Для ремонту вуликів, виготовлення рамок та іншого пасічницького обладнання, для розпилювання і стругання деревини встановлюють верстаки з електродвигунами.

У майстерні треба дотримуватись правил техніки безпеки та пожежної безпеки. Стружку та обрізки деревини після припинення роботи треба видаляти, в приміщенні не можна курити, слід обережно поводитись з нагрівальними приладами та електропроводкою, встановити блискавковідвід, заземлити верстати, що працюють від електроджерела.

Пасічні будинки будують за типовими проектами для пасік з 200 і 500 бджолиних сімей.

Навіс-склад.

Для зберігання різного пасічницького інвентаря будують навіси-склади за типовими та індивідуальними проектами. Склад будують з таким розрахунком, щоб всередину приміщення або близько до його дверей можна було під'їхати автомобілем чи електрокаром. Навіс складається з даху і двох стін. Його прибудовують до стіни основної будівлі. Склади не опалюються. Під навісом складають вулики, корпуси багатокорпусних вуликів, запас деревини для повітряного сушіння тощо.

Кочова будка.

На кожен кочовий пасічний точок виготовляють у господарстві або купують готову кочову збірно-розбірну будку (мал. 42). Складається вона з чотирьох щитів, підлоги з двох частин і даху з двох щитів. Зовні каркас щитів оббивають тонкими дошками, а всередині — фанерою або деревно-волокнистими плитами. Щити даху покривають руберойдом. У будці площею 9 м2 роблять двоє вікон, двері і відкидний столик. Фарбують будку всередині білою, а зовні жовто-зеленою фарбою. Використовують будку для відкачування меду в польових умовах та як житло для пасічника в умовах кочівлі.

Мал. 42. Будка кочова розбірна:

а — загальний вигляд; б — поперечний розріз.

Санітарно-технічне обладнання виробничих будівель пасічницьких ферм.

В пасічницьких господарствах будують або виділяють приміщення, в якому встановлюють санітарно-технічне обладнання. При цьому використовують автоклави для стерилізації воску і пасічницького інвентаря, котли з подвійними стінками, емальований та з нержавіючої сталі посуд.

На великих пасічницьких фермах, у бджолокомплексах та бджолопідприємствах монтують вентиляційні системи, встановлюють потужні вентилятори та вентиляційні пристрої у вигляді витяжних труб з електровентиляторами на дахах приміщень. Встановлюють котли, за допомогою яких обігрівають приміщення, забезпечують виробничі цехи гарячою водою і парою. Такі котельні працюють взимку і влітку. На випадок ремонту основного котла користуються встановленим разом з ним запасним котлом. Система опалення складається з котла, водопровідної мережі і батарей обігрівання.

Пасічницькі ферми постачаються водою з водопровідної мережі або криниць. Потреба бджолоферми у воді визначається витратами на споживання бджолами, приготування кормів, миття місткостей та інвентаря і приміщень, на парове опалення, на потреби бджоляра. Якщо підґрунтові води залягають неглибоко, копають шахтну криницю. В інших випадках бурять артезіанські свердловини. Для протипожежних заходів влаштовують закриті і відкриті басейни. Для перетоплення воскової сировини воду беруть з річки або збирають дощову чи снігову. На кочових точках встановлюють трубчасту криницю або доставляють воду автотранспортом.

Новая конструкция улья разрешает получать мед “из крана” и не беспокоить пчел