Бджільництво

О.Г.Мегедь, В.П.Поліщук. Київ. "Вища школа", 1987

Бджолина отрута

Бджолина отрута (апітоксин) має велике захисне значення для життя сім'ї — за допомогою її здійснюється охорона гнізда та боротьба з хижаками бджіл. Функції захисту виконують робочі особини, в яких є спеціальний жалоносний апарат, розміщений у черевці під останнім кільцем. Він складається з двох залоз, резервуара, стилетів, пластинок та мускулів, що приводять в рух жало для проколювання і випорскування рідини.

Beekeeper's textbook

Учебник пчеловода

Учебник пчеловода

Народжується бджола без отрути, в перші дні вона беззахисна і не має інстинкту жаління. Отрута з'являється в резервуарі через кілька днів після виходу з комірки, особливо з 10-денного віку, коли найбільш активно діє ниткоподібна велика отрутна залоза. Процес виливання її з резервуара при жалінні триває і після відокремлення жала від бджоли. Нервовий вузол черевного ланцюжка, що залишається на ньому, забезпечує автономну дію — випорожнення резервуара і глибше проникання колючої частини. У м'якій тканині жало міцно тримається завдяки бічним зазубринкам на кожному з двох стилетів. Одна бджола впорскує до 0,4 мг отрути (в середньому 0,2 г). Щоб зменшити кількість її і негативний вплив на організм, треба негайно зняти жало з поверхні тіла поперечним рухом, зіскрібаючи, наприклад, стамескою.

Бджолина отрута — прозора, ледь жовтувата рідина з різким своєрідним запахом, пекуча і гірка на смак. Вона досить густа, містить в середньому 40 % сухих речовин. На повітрі висихає, швидко перетворюючись на тверду масу, при цьому втрачаються ароматичні речовини і близько 25 % жирних кислот. Отрута розчинна у воді, кислотах, водно-гліцеринових сумішах, кісточковій (абрикосовій) олії, не розчиняється в спирті. В сухому вигляді вона стійка й може зберігатись протягом тривалого періоду (у нестерильних розчинах псується). Руйнується отрута також під дією етилового спирту, сильних кислот (азотної, сірчаної), оксидів, сонячного світла і високих температур (100—110 °С і більше). Низькі температури і заморожування сприяють її зберіганню.

Вивчення хімічного складу, властивостей апітоксину і його фракцій сприяє дедалі ширшому застосуванню цього продукту в медицині. В ньому виявлено понад 50 різних речовин і зольних елементів, з яких 9 мають білкову природу.

Основною складовою частиною отрути є поліпептид мелітин, якого вона містить близько 50 % . Ця фракція дуже отруйного білка з високою молекулярною масою містить 26 амінокислотних залишків. Мелітин характеризується надзвичайно різнобічною фізіологічною дією на організм, зокрема, розчиняє червоні кров'яні тільця, спричинює скорочення гладеньких і поперечно-смугастих мускулів, знижує кров'яний тиск тощо.

Отрута містить 3,4—5,1 % пептиду апаміну, що складається з 18 амінокислотних залишків. Мініміну, секапіну, дофаміну, норадреналіну та інших пептидів у складі отрути до 16 % . Біологічно активний амін гістамін (0,5—1,7 % ) впливає на склад і властивості крові і зумовлює місцеву реакцію організму на ужалення. Важливим складником отрути вважаються ферменти фосфоліпаза А (14 % ) і гіалуронідаза (20 % ). Остання посилює місцеву дію отрути, бо розчиняє основні речовини сполучної тканини, що сприяє поширенню її від місця потрапляння. Фосфоліпаза А призводить до утворення в організмі з нешкідливих речовин отруйних. У складі отрути багато вільних амінокислот, глюкоза, фруктоза, органічні кислоти, зольні елементи, серед яких переважає магній, жироподібні, ароматичні та інші речовини.

Дія отрути на організм залежить від кількості ужалень, поширення її, захисної реакції та індивідуальної чутливості організму. У людей, не наділених алергічною чутливістю, ужалення навіть до 10 бджіл значних порушень не спричинює: з'являється тимчасова пухлина в зоні потрапляння отрути, почервоніння, відчуття пекучої болі. Через кілька годин або на другий день ці ознаки, як правило, зникають.

Систематичні ужалення, наприклад у пасічників, приводять до вироблення імунітету. Невеликі дози апітоксину вважаються, як правило, корисними, оскільки виявляють лікувальну і профілактичну дію. Але значна кількість (100—300 ужалень за короткий період) отруюють організм, що супроводиться підвищенням температури, частоти пульсу і дихання, зниженням кров'яного тиску, головними болями, висипанням на тілі, потовиділенням.

Смертельною є доза отрути від 500 і більше бджіл. Смертельна доза апітоксину викликає розлад функцій мозку і паралізує дихальний центр. Для людей з високою індивідуальною чутливістю небезпечне ужалення навіть 1—2 бджіл. Вважають, що алергічна реакція проявляється у 0,5—2 % людей. В разі її виникнення рекомендують застосовувати димедрол, піпольфен, супрастин.

Малими (нетоксичними) дозами бджолиної отрути, введеної при безпосередньому жалінні або у вигляді спеціального препарату, людей виліковують від багатьох захворювань.

Застосування отрути з лікувальною метою відоме з давніх часів. Тепер завдяки широким дослідженням з'ясовано різні питання фізіологічної дії, хімічного складу та методики застосування апітоксину. Він поліпшує загальний стан організму, сон, посилює апетит, ферментативні процеси, кровотворення, підвищує стійкість до радіації. Експериментальне вивчення свідчить про велике значення препаратів при лікуванні нервової і серцево-судинної систем (радикуліт, неврит, плексит, гіпертонія, стенокардія, тромбофлебіт, спондиліт тощо).

Не призначають лікування бджолиною отрутою людям з алергічною реакцією, вадою серця, туберкульозом легенів, при ураженні печінки, нирок, підшлункової залози та інших хворобах.

Технологія добування апітоксину на пасіках весь час удосконалюється і грунтується на використанні спеціальних пристроїв та методів, що не впливають на працездатність бджолиних сімей. Спочатку було запропоновано метод індивідуального ужалення бджіл у спеціальну плівку, звідки отрута потрапляла в розчинник, а бджола після цього гинула. Більш продуктивне добування сировини за допомогою електричного струму. Ним подразнюють бджіл, і вони «жалять» тверду скляну поверхню, випускаючи краплю рідини і не втрачаючи жала. При застосуванні такого методу бджоли не гинуть і у вільний від медозбору час можна одержувати продукцію від великої кількості донорів. Від однієї сім'ї збирають за сезон до 1 г цінної сировини.

Тепер розроблені й використовуються спеціальні пристрої та апарати для добування бджолиної отрути. Один з них сконструйовано і випробувано на пасіках Ленінградської області. Він складається з отрутоприймача-подразника, джерела електроструму (10 плоских батарей кишенькового ліхтаря) і пульта управління. Отрутоприймач-подразник має електрокасети із скляними пластинками, його ставлять на шляху бджіл — біля самого льотка на прилітній дошці. Від батарей подається струм напругою 16—18 вт. Бджоли, виповзаючи з вулика і вповзаючи назад, торкаються ніжками дротяних електродів, подразнюються струмом і від збудження «жалять» скляні пластинки. На склі залишаються краплинки отрути, які швидко висихають.

За допомогою електроконтактного годинникового механізму струм подається паузами ритмічно через кожні півхвилини. Регулярне вимикання струму автоматом на одну хвилину дає змогу бджолам залишити електропластинки. На місці їх з'являються інші бджоли, які випускають свої краплі отрути. Верхні скельця через 30—45 хв повертають другим боком, а потім виймають для знімання скальпелем сухої отрути. Пластинки після цього протирають спиртом і ставлять знову в касети. Від блока батарей струм подається на 10 отрутоприймачів-подразників, і отрута відбирається одночасно від 10 бджолиних сімей. Подібні за принципом дії апарати використовують і всередині вулика.

У процесі добування і зберігання апітоксин-сирець втрачає природні властивості. Щоб запобігти цьому, його оберігають від засмічування, дії прямих сонячних променів, не підігрівають при висушуванні до температури понад 40 °С (температура зберігання в холодильниках від мінус 15 до плюс 2 °С).

На підприємствах хіміко-фармацевтичної промисловості та у відповідних лабораторіях бджолину отруту оцінюють за якістю і переробляють. Відомі такі лікувальні препарати, як венопіолін, токсапін, мелісин, апізартрон, вірапін, апіфор, форапін. Залежно від форми виготовлених ліків (мазь, таблетки, розчин) їх застосовують зовнішньо або внутрішньо. Лікування препаратами з бджолиної отрути, як і безпосередніми ужаленнями, слід провадити за порадою і під наглядом лікаря.

Збирання бджолиної отрути на пасіках, де через кліматичні та медозбірні умови не завжди можна одержувати значну кількість основної продукції (меду, воску), є одним із способів раціональної організації прибуткового бджільництва.

Новая конструкция улья разрешает получать мед “из крана” и не беспокоить пчел